Ухвала

від 16.03.2015 по справі 802/3006/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/800/61416/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного підприємства «АПЕКС-СЕРВІС»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року

у справі № 802/3006/13-а

за позовом Приватного підприємства «АПЕКС-СЕРВІС»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,

встановив:

Приватне підприємство «АПЕКС-СЕРВІС» звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.09.2013року у справі № 802/3006/13-а позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013 року № 0000111503. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Апекс-Сервіс» з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування орендної плати за землю за 2011 рік та січень-жовтень 2012 року, відповідачем складено акт від 18.12.2012 року № 3372/1503/34143468, яким встановлено порушення п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, чим занижено податкові зобов'язання по орендній платі за землю за 2011 рік на 40 588, 90 грн., за січень-жовтень 2012 року на 33 824, 10 грн.; п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, неподання до податкового органу податкових декларацій з плати за землю за 2011 року та січень-жовтень 2012 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.01.2013 року № 0000111503, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 93 016, 25 грн., № 0000121503, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 340, 00 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що хоча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної плати, тому донарахування суми податкового зобов'язання з орендної плати спірним податковим повідомленням-рішенням є протиправним.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо правомірного визначення позивачу суми податкового зобов'язання з орендної плати, з урахуванням того, що збільшення розміру орендної плати відбулось, у зв'язку з урахуванням коефіцієнта індексації.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15.09.2008 року між позивачем та Вінницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки.

Підпунктом 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Стаття 289 Податкового кодексу України передбачає, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (п.289.1. ст.289 Кодексу).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року (п.289.2 ст.289 Кодексу).

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (п.289.2 ст.289 Кодексу).

Відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 12.01.2012 року коефіцієнти індексації складають за 2007 рік - 1,028, за 2008 рік - 1,152, за 2009 рік - 1,059, за 2010 рік - 1,0, за 2011 рік - 1,0.

Згідно із п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Пунктом 12 зазначеного договору оренди землі від 15.09.2008 року закріплено, що розмір орендної плати може бути переглянутий, зокрема, у разі збільшення ставки земельного податку та в інших випадках, передбачених законом.

Необхідність сплати орендної плати за земельну ділянку державної та комунальної власності у новому розмірі виникає в орендаря незалежно від внесення змін до договору оренди за ініціативою сторін правочину.

Судом апеляційної інстанції, з посиланням на положення пп. 14.1.136, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, вірно зазначено, що оскільки орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства, а тому спірні правовідносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави. Таким чином, сплата обов'язкових платежів, до яких належить і плата за землю, не може залежати від умов договору.

Згідно п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом .

Таким чином, вищевказані норми встановлюють саме обов'язок, а не право позивача вірно, відповідно до вимог законодавства обчислювати, декларувати та сплачувати податки та обов'язкові платежі, зокрема плату за землю.

За таких обставин, оскільки збільшення розміру орендної плати на землю відбулось не у зв'язку із волевиявленням сторін договору, а у зв'язку з урахуванням коефіцієнта індексації, колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що обов'язок слати земельного податку у новому розмірі виник у позивача незалежно від внесення змін до договору оренди землі.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «АПЕКС-СЕРВІС» відхилити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року у справі № 802/3006/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук