Ухвала

від 01.04.2015 по справі 810/2635/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2015 р. м. Київ К/800/55113/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенко М.І., Приходько І.В. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «ЮЛКОМ-сервіс»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року

у справі № 810/2635/14

за позовом приватного підприємства «ЮЛКОМ-сервіс» (далі - позивач, ПП «ЮЛКОМ-сервіс»)

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Білоцерківська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «ЮЛКОМ-сервіс» звернулось у квітні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Рокитнянського відділення Білоцерківської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 08.05.2013 року № 0000391601 та № 0000401601, визнання незаконною та скасування податкової вимоги форми «Ю» № 186-00 від 17.04.2014 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 229 від 20.03.2013 року «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» належним відповідачем у даній справі є Білоцерківська ОДПІ.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та справу направити на новий розгляд. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою службою у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Альтаріон» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 23.04.2013 року № 17/16-018/34856197.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.05.2013 року: № 0000391601, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 142 838,00 гривень, у тому числі основний платіж - 142 837,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 1 гривня; № 0000401601, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 124 208,00 гривень, у тому числі основний платіж - 124 206,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 2 гривні.

Підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень слугували встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 134.1 ст. 134, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 10 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 142 837,00 гривень за ІІ квартал 2011 року; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 124 206,00 гривень за квітень, травень 2011 року.

Такий висновок ґрунтується на тому, що господарські операції позивача з ТОВ «Альтаріон» не мали товарного характеру, оскільки вказане підприємство було створено без мети ведення фінансово-господарської діяльності, що встановлено вироком Печерського районного суду м. Києва від 10.12.2012 року у справі № 1-610/12, який набрав законної сили.

Вказані податкові повідомлення-рішення направлені на юридичну адресу позивача (09611, Київська область, Рокитнянський район с. Житні Гори, вул. Гагаріна, буд. 41) у день їх прийняття. Відповідне поштове відправлення було повернуто 14.05.2013 року із відміткою поштової установи «за місцем обслуговування», що підтверджується копіями конверту, повідомлення про вручення поштового відправлення та довідки поштової установи щодо поштового відправлення № 0960000815830.

17.05.2013 року позивач листом № 43/05/13 звернувся до Рокитнянської МДПІ Київської області ДПС щодо надання інформації про прийняття податкових повідомлень-рішень на підставі акту перевірки.

Листом № 463/10/22-042 від 22.05.2013 року Рокитнянською МДПІ Київської області ДПС позивача повідомлено про прийняття на підставі акту перевірки приведених вище податкових повідомлень-рішень від 08.05.2013 року. Цим же листом позивачу повідомлено, що вказані податкові повідомлення-рішення направлені за юридичною адресою ПП «ЮЛКОМ-сервіс», а саме вул. Гагаріна, 41, с. Житні Гори, смт. Рокитне.

17.04.2014 року Рокитнянським відділенням Білоцерківської ОДПІ сформовано та направлено на адресу позивача податкову вимогу форми «Ю» № 186-00 від 17.04.2014 про сплату податкового боргу у загальній сумі 261 256,71 гривень, у тому числі податок на прибуток 142 546,08 гривень та податок на додану вартість 118 710,60 гривень.

22.04.2014 року позивач листом № 26/04/14 звернувся до Рокитнянського відділення Білоцерківської ОДПІ з проханням надати копії податкових повідомлень-рішень від 08.05.2013 року № 0000391601 та № 0000401601 для подальшого оскарження в судовому порядку.

24.04.2014 року Рокитнянське відділення Білоцерківської ОДПІ листом № 993/10/1049 направило на адресу позивача копії податкових повідомлень-рішень від 08.05.2013 року № 0000391601 та № 0000401601.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що документи підписані від імені ТОВ «Альтаріон» не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому формування податкового обліку на підставі таких документів є неправомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно із п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України, встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Стверджуючи про безтоварність господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій посилаються на вирок Печерського районного суду міста Києва від 10.12.2012 року, яким власника та засновника ТОВ «Альтаріон» ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України. На думку судів документи підписані від імені ТОВ «Альтаріон» не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, у зв'язку з чим формування податкового обліку на підставі таких документів є неправомірним.

Проте, розглядаючи спір про правомірність формування валових витрат та податкового кредиту, суди першої та апеляційної інстанції для встановлення питання реальності господарських операцій з вказаним контрагентом не досліджували первинні бухгалтерські документи, надані позивачем на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві. При цьому судами вказано про невідповідність первинних документів лише з виходячи з вироку без дослідження питання фактичного здійснення операцій.

Що стосується вироку Печерського районного суду міста Києва від 10.12.2012 року, яким власника та засновника ТОВ «Альтаріон» ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, то колегія суддів зазначає, що судами необхідно було врахувати, що такі обставини ще не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, витребувати докази на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, залежно від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу приватного підприємства «ЮЛКОМ-сервіс» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року у справі № 810/2635/14 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько