Ухвала

від 25.02.2015 по справі 2а-1670/1706/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.02.2015р. м. Київ К/9991/72299/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Островича С.Е., Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року

у справі № 2а-1670/1706/11

за позовом Приватного підприємства «Віалбуд-Полтава»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Віалбуд-Полтава» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 25 листопада 2010 року № 003762301/0 та №003752301/0, від 11 лютого 2011 року № 003762301/1 та № 003752301/1.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суд від 12 травня 2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ у м. Полтаві № 003762301/0 від 25 листопада 2010 року та № 003762301/1 від 11 лютого 2011 року, якими ПП «Віалбуд Полтава» визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 34728,00 грн., з них: за основним платежем у сумі 23152,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 11576,00 грн. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення ДПІ у м. Полтаві №003752301/0 від 25 листопада 2010 року та № 03752301/1 від 11 лютого 2011 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» в розмірі 39513,60 грн., з них: за основним платежем у сумі 28224,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 11289,60 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Віалбуд Полтава» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу ПП «Віалбуд Полтава», посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Полтаві провела невиїзну документальну перевірку ПП «Віалбуд Полтава» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 10550/23-2/34548793 від 04 листопада 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги: пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 28224,00 грн., в тому числі по періодах: за 4 квартал 2009 року на суму 28224,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість за перевіряємий період в сумі 23152,00 грн., в тому числі: за грудень 2009 року в сумі 23152,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість придбаних товарів (робіт, послуг) у ПП «Оптима сервіс» на підставі договору на виконання робіт № 6п від 07 грудня 2009 року, а суми податку на додану вартість, сплачені у складі такої вартості, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, з огляду на те, що відповідно до акту перевірки від 12 серпня 2010 року № 7297/23-1/33574763 за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року у ПП «Оптима сервіс» згідно податкової звітності та наданих до перевірки документів не було необхідних персональних, технічних та ресурсних умов для виконання покладених на нього зобов'язань за цим договором; згідно бази даних податкового органу станом на 02 серпня 2010 року ПП «Оптима сервіс» має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням та 13 травня 2010 року анульовано його свідоцтво платника податку на додану вартість. Також зазначено, що позивачем не надано до перевірки документи про фінансово-господарську діяльність підприємства, що не дає можливості зробити висновок щодо правомірності та своєчасності декларування податку на прибуток та податку на додану вартість.

25 листопада 2010 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 003752301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ПП «Віалбуд Полтава» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 39513,60 грн., у тому числі: 28224,00 грн. - за основним платежем, 11289,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

25 листопада 2010 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 003762301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ПП «Віалбуд Полтава» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 34728,00 грн., у тому числі: 23152,00 грн. - за основним платежем, 11576,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а ДПІ у м. Полтаві були прийняті, зокрема, податкові повідомлення-рішення від 11 лютого 2011 року № 003752301/1 та № 003762301/1 на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належними первинними бухгалтерськими та платіжними документами, зокрема, податковою накладною, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт (ф. № КБ-3), актом приймання виконаних підрядних робіт (ф. №КБ-2В), підсумковою відомістю ресурсів (витрат по факту) за грудень 2009 року, відомістю витрачених ресурсів витрат замовника (витрат по факту) за грудень 2009 року, банківськими виписками), з урахуванням того, що в подальшому придбані у вказаних контрагентів підрядні послуги були передані позивачем безпосередньому замовнику - з КП культури і мистецтв «Полтавська обласна філармонія», перед яким позивач виступав підрядником щодо виконання будівельних робіт з капітального ремонту для відновлення електро- та теплопостачання, проведення першочергових робіт та відновлення покрівлі будинку Полтавської обласної філармонії. Також суд виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки неподання податкової звітності з податку на додану вартість ПП «Оптима Сервіс» не є підставою для визначення податкових зобов'язань з цього податку позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, факт придбання позивачем у ПП «Оптима Сервіс» (яке мало ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із будівельною діяльністю - арк. справи 176) товарів (робіт, послуг) та оплата їх вартості (з урахуванням податку на додану вартість, за договором на виконання робіт №6п від 07 грудня 2009 року (арк. справи 43), підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, податковою накладною, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт (ф. № КБ-3), актом приймання виконаних підрядних робіт (ф. №КБ-2В), підсумковою відомістю ресурсів (витрат по факту) за грудень 2009 року, відомістю витрачених ресурсів витрат замовника (витрат по факту) за грудень 2009 року, банківськими виписками (арк. справи 36-42, 44, 161-162 ).

Судами також було встановлено, що необхідність укладення позивачем договору з ТОВ ПП «Оптима Сервіс» була зумовлена необхідністю належного виконання позивачем зобов'язань за договором від 01 грудня 2009 року № 3 з КП культури і мистецтв «Полтавська обласна філармонія» на виконання робіт з капітального ремонту для відновлення електро- та теплопостачання, проведення першочергових робіт та відновлення покрівлі будинку Полтавської обласної філармонії, у яких ПП «Віалбуд Полтава» (яке мало ліцензію на будівельною діяльністю - арк. справи 63) виступало підрядником.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення та виконання господарських операцій ПП «Оптима Сервіс» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, копії первинних документів, наявні в матеріалах справи, складені від імені контрагента позивача - ПП «Оптима Сервіс», не містять дефектів форми або змісту, які відповідно до норм чинного законодавства, спричинили б втрату юридичного статусу первинних документів.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з доданого до касаційної скарги вироку Київського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2011 року у справі № 1-276/11, ОСОБА_1 (який в 2008 році з метою здійснення фіктивного підприємництва створив, зокрема, ПП «Оптима Сервіс», зареєструвавши його на підставну особу - засновника ОСОБА_2, який не був обізнаний про неправомірний умисел ОСОБА_1) було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України, в мотивувальній частині якого було вказано, ПП «Оптима Сервіс» було створене з метою здійснення фіктивної незаконної діяльності.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що такі обставини можуть бути підтверджені вироком суду про визнання осіб, які укладали договори та склали первинні документи, які містять відомості про господарські операції, зокрема, щодо виконання (невиконання) сторонами умов оспорюваного правочину.

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланцюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Полтаві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

С.Е. Острович

---

Т.М. Шипуліна