Ухвала

від 01.04.2015 по справі 2а-2921/12/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2015 року м. Київ К/800/26408/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І . розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р.

у справі № 2а-2921/12/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні групп компані»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юні групп компані» (далі - позивач, ТОВ «Юні групп компані») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.05.2012 р. № 0000630231.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р., позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 р. № 0000630231; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач процесуальним правом подати письмові заперечення не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 19.04.2012 р. по 25.04.2012 р. посадовою особою ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Юні групп компані» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ПП «Тісона» за вересень 2011 р., ТОВ «Флорена-Плюс» за вересень та жовтень 2011 р. та ТОВ «Укрхолод» за листопад 2011 р., за результатами якої складено акт від 03.05.2012 р. № 841/22-200/34772458 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ зі змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся всього в сумі 584 087 грн. у тому числі за вересень 2011 року у сумі 275 775 грн., за жовтень 2011 року у сумі 224 979 грн. та за листопад 2011 року у сумі 83 333 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 р. № 0000630231, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 730 108,75 грн., з яких 584 087 грн. - за основним платежем та 146 021,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки від 03.05.2012 р. № 841/22-200/34772458, підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Тісона», ТОВ «Флорена-плюс» та ТОВ «Укрхолод», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з цими контрагентами є нікчемними.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, - не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті ( перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено з ПП «Тісона», ТОВ «Флорена-плюс» та ТОВ «Укрхолод» ряд договорів.

Відповідність господарських операцій з вказаними контрагентами меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договорами, актами здачі-прийняття робіт (послуг), податковими та видатковими накладними, розрахунковими документами, товарно-транспортними накладними.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт і послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Виписані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках ПП «Тісона», ТОВ «Флорена-плюс» та ТОВ «Укрхолод».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на момент видачі контрагентами позивача податкових накладних «Тісона», ТОВ «Флорена-плюс» та ТОВ «Укрхолод» перебували на обліку як платники податку на додану вартість, і відповідно, мали право на складення та видачу податкових накладних.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 р. у справі № 2а-2921/12/1470 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко