Ухвала

від 25.03.2015 по справі 2а-12840/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2015р. м. Київ К/800/26928/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо-Буд»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013

у справі № 2а-12840/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо-Буд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.

Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013, в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Гемо-Буд» (надалі - ТОВ «Гемо-Буд») відмовлено повністю.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо відсутності реального здійснення позивачем господарських операцій з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2012 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гемо-Буд» з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з ТОВ «Провідні технології», ТОВ «Центр нанотехнологій», ТОВ «Торговий дім «Нанотек» та ТОВ «Лігерус» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п 7.7 ст.7 Закону України від "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), п. 198.6 ст.198. п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість. яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, в розмірі 176696,83грн.; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон "Про оподаткування прибутку підприємств"), п. 138.2. ст. 138. пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на 216278,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 19.04.2012 № 191/22-80/35744180 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 17.05.2012: № 0002282280, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 255139,00 грн., у тому числі 216278,00 грн. - за основним платежем та 38861,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0002252280, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 207787,00 грн., у тому числі 176697,00 грн. - за основним платежем та 31090,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач перебував у правовідносинах з ТОВ «Провідні технології», ТОВ «Центр нанотехнологій», ТОВ «Торговий дім «Нанотек», ТОВ «Лігерус». На підставі документів, складених вказаними контрагентами, позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати.

Проте, вироками Дніпровського районного суду м. Києва від 22.06.2011 та Шевченківського районного суду м. Києва від 27.10.2011 засновників ТОВ «Провідні технології», ТОВ «Центр нанотехнологій», ТОВ «Торговий дім «Нанотек» визано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Зазначеними вироками встановлено, що ОСОБА_4 вирішив створити три суб'єкти підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, а саме - здійснення безготівкових операцій з корисливих спонукань, шляхом підкупу схилив невстановлених слідством осіб до реєстрацій в установах Обухівського району Київської області ТОВ «Центр нанотехнологій» на ім'я ОСОБА_5, ТОВ «Провідні технології» на ім'я ОСОБА_6 та ТОВ «Торговий дім «Нанотек» на ім'я ОСОБА_7, які не брали участь у здійсненні господарської діяльності зазначених підприємств.

Тобто, зазначеними судовими рішеннями встановлено, що ТОВ «Провідні технології», ТОВ «Центр нанотехнологій», ТОВ «Торговий дім «Нанотек» не здійснювали фактичних поставок товарів (виконання робіт), а лише перераховували безготівкові кошти для надання податкової вигоди контрагентам.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Лігерус» укладено договір купівлі-продажу № 20/01/11 від 20.01.2011. На підтвердження виконання умов якого позивачем надано рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі позивачем зазначено, що наданими документами повністю підтверджується реальність укладених з контрагентами правочинів. Проте із зазначеним колегія суддів погодитись не може, оскільки судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку вирокам судів, якими, зокрема, встановлено безтоварність здійснених з ТОВ «Провідні технології», ТОВ «Центр нанотехнологій», ТОВ «Торговий дім «Нанотек» господарських операцій. Зазначені обставини відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягають та жодним чином не спростовуються доводами касаційної скарги.

Щодо правовідносин з ТОВ «Лігерус» колегія суддів Вищого адміністративного зазначає, що позивачем не надано доказів транспортування та зберігання придбаного у контрагента товару, а також використання його у власній господарській діяльності. Хоча податкове законодавство і не визначає зазначені документи як обов'язкові для підтвердження товарності укладених правочинів, оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного аналізу правовідносин, з урахуванням їх особливостей та характеру виконання, що і було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів касаційної скарги позивачем не надано, її доводи базуються виключно на цитуванні норм Конституції України та податкового законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо-Буд» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 у справі № 2а-12840/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна