Ухвала

від 25.03.2015 по справі 814/2494/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2015р. м. Київ К/800/61058/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників: позивача:Лях Н.В. відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі

м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській

області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від

12.06.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013

у справі № 814/2494/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРБИС»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі

м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової

служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРБИС» (надалі - ТОВ «ИРБИС») задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) від 28.05.2013 №0004782230, №0004792230.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «ИРБИС» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 01.04.2013 по фінансово-господарським відносинам з ТОВ "Саноіл Торг" та подальшої реалізації придбаних у ТОВ "Саноіл Торг" товарно-матеріальних цінностей.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134. ст.134, пп. 138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого ним занижено податок на прибуток на суму 3403076,00 грн.; п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.4 ст.201, п.201.6 ст.201 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3241025,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 07.05.2013 №441/22-300/36271258 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 28.05.2013: №0004782230, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3241025,00 грн. за основним платежем та на 1620513,00 грн. за штрафними санкціями; № 0004792230, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3403075,00 грн. за основним платежем та на 1701538,00 грн. за штрафними санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Саноіл-Торг" укладено договори купівлі-продажу товару та договір комісії від 02.11.2011, із додатковими угодами та специфікаціями до них. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, податкові накладні, платіжні доручення, банківські витяги, контракти купівлі-продажу на експорт товарів, інвойси та відповідні сертифікати на товар, звіти комісіонера, акти прийняття товару по якості та кількості, вантажні митні декларації з відмітками митниці, сертифікати, лабораторні аналізи, акти про надання послуг та здачі-прийняття робіт щодо перевалки вантажу, компенсації страхування вантажу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на доказ відсутності реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган в касаційній скарзі посилається на акт ДПС у Шевченківському районі м. Києва ДПС «Про результаті документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з питань дотримання вимог законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ІНФІНІТІ» за період з 21.03.2011 по 30.09.2012» від 22.03.2013 №788/22-20/37269136 та акт ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаїівської області ДПС «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «ІНФІНІТІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.03.2011 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 21.03.2011 по 30.09.2012» від 17.01.2013 №164/22-200/37585953, відповідно до висновків яких, не підтверджено факту реалізації товарів та послуг зазначеними підприємствами.

Проте, зазначене не може бути належним та допустимим доказом відсутності реального виконання укладених позивачем правочинів, оскільки позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентом податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Крім того, реальність господарських операцій ТОВ «ІНФІНІТІ» жодним чином не впливає на факт виконання позивачем і ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» відповідних фінансово-господарських зобов'язань.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду перших інстанцій, що фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі № 814/2494/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна