Постанова

від 07.04.2015 по справі 810/59/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2015 року (11:44 год.) м. Київ 810/59/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Луценко К.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився

Суть спору: позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення рішення Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 вересня 2014 року №0003372202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій є протиправним, оскільки відповідач дійшов помилкових висновків про порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства у сфері обігу готівки. Позивач стверджує, що вчасно та у повному обсязі здійснив оприбуткування готівкових коштів у книзі обліку розрахункових операцій шляхом вклеювання щоденних Z-звітів, дані про оприбутковану готівку засобами електронного зв'язку передані до контролюючого органу та збережені у пам'яті РРО.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких вказав, що у ході проведення фактичної перевірки торгового павільйону позивача, посадовими особами Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області виявлено, що позивач у період з 5 по 7 вересня 2014 року не здійснював записів до книги обліку розрахункових операцій про оприбуткування готівки, що є порушенням пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України. Таким чином, відповідач зазначає, що податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно і підстав для його скасування немає.

В судовому засіданні позивач підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Відповідач у судове засідання 7 квітня 2015 року не прибув, 28 січня 2015 року до суду надійшло клопотання, яким відповідач у задоволенні позову просив відмовити, а розгляд справи здійснювати за відсутності уповноваженого представника.

За таких обставин, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за відсутністю представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача та оцінивши докази, які є у справі, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 зареєстрований Володарською районною державною адміністрацією Київської області 24 червня 2008 року як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_3 (а.с. 50).

Відповідно до торгового патенту серії НОМЕР_4, виданого Володарським відділенням Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів, позивач здійснює господарську діяльність у сфері роздрібної торгівлі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 52).

Як вбачається з матеріалів справи, за вказаною адресою знаходиться торговий павільйон, яким позивач користується на підставі договору оренди приміщення від 1 серпня 2013 року (а.с. 53).

8 вересня 2014 року посадовими особами Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі статті 80 Податкового кодексу України проведено перевірку господарської одиниці - торговельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Перевірку було проведено на підставі наказу Головного управління Міндоходів у Київській області від 1 січня 2014 року №358, яким затверджений перелік суб'єктів господарювання для проведення фактичних перевірок (а.с. 81) та направлень від 1 вересня 2009 року №3911 та №3912. Суд зазначає, що вказані направлення на перевірку було вручено працівнику позивача ОСОБА_2, що підтверджено її підписом на направленні з зазначенням дати ознайомлення 8 вересня 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом фактичної перевірки від 8 вересня 2014 року №1658/1000/22/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки) (а.с. 104).

У ході перевірки встановлено факт не оприбуткування готівки на загальну суму 2088,26 грн., що виразилось у не внесенні до розділу 2 книги обліку розрахункових операцій інформації про суму готівки, що надійшла до каси на підставі денних Z-звітів РРО за період з 5 вересня 2014 року по 7 вересня 2014 року.

Таким чином, відповідач дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 2.6 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 №637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320

На підставі акту перевірки та відповідно до абзацу 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» позивачу нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10441,30 грн., про що прийняте податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2014 року №0003372202 (а.с. 7).

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 5 грудня 2014 року №1012/14/10-36-10-01-04 та рішенням Державної фіскальної служби України скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2014 року №0003372202 - без змін (а.с. 10-13).

Не погоджуючись із рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулює Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №265/95)

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону №265/95 реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг).

До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Відповідно до статті 3 Закону №265/95 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зокрема, зобов'язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

подавати до органів доходів і зборів звітність, пов'язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця у разі, якщо цим пунктом не передбачено подання інформації по дротових або бездротових каналах зв'язку.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування» від 18 лютого 2002 року №199 (далі - Постанова №199) затверджено вимоги щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, відповідно до яких реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати формування та друкування таких денних звітів як Х-звіт та Z-звіт.

Згідно з пунктом 2 Постанови №199 Z-звіт - це денний звіт з обнулінням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті РРО.

Згідно з пунктом 17 Постанови №199 чек Z-звіту - фіскальний звітний чек повинен додатково містити такі дані, як номер, дату і час друкування фіскального звітного чека, підсумок розрахункових операцій за реалізовані товари (надані послуги) за кожною ставкою ПДВ окремо, загальний підсумок розрахункових операцій за реалізовані товари (надані послуги) з розбивкою за формами оплати.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюються Положенням про ведення касових операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (далі - Положення №637)

Відповідно до абзацу другого пункту 2.2 Положення №637 підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Згідно пункту 2.6 Положення №637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Пунктом 1.2 глави 1 Положення №637 визначено, що готівка (готівкові кошти) - грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі розмінні, обігові, пам'ятні монети, які є дійсними платіжними засобами.

Відповідно до пункту 1 Положення №637, оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Згідно з абзацом 3 пункту 2.6 Положення №637 у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР ) надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Статтею 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлено, що книга обліку розрахункових операцій - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 28 серпня 2013 року № 417, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 року за №1618/24150 (далі - Порядок).

Пунктом 1 розділу ІІ глави 1 Порядку встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані зареєструвати книги обліку розрахункових операцій (далі - книга ОРО).

Пунктом 6 розділу ІІ глави 4 Порядку передбачено, що використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає:

наявність книги ОРО на місці проведення розрахунків, де встановлено РРО;

підклеювання фіскальних звітних чеків на відповідних сторінках книги ОРО;

щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків, при цьому дані за сумами, отриманими від покупців (клієнтів), та дані за сумами, виданими покупцям (клієнтам), записуються окремо.

Статтею 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (зі змінами та доповненнями) від 12 червня 1995 року № 436/95 (далі - Указ Президента №436/95) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу

Відповідно абзацу 3 цієї ж статті за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки до суб'єктів господарювання, перелічених у пункті 1 Указу Президента №436/95, застосовується штраф у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Як вбачається з матеріалів справи, Володарським відділенням Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області 15 серпня 2013 року зареєстровано Книгу обліку розрахункових операцій №1009000525р/1, витяг якої міститься у матеріалах справи (а.с. 59-63).

Судом встановлено, що у період 5 вересня 2014 року по 7 вересня 2014 року до каси ФОП ОСОБА_1 надійшло готівкових коштів на загальну суму

2088,26 грн., що підтверджується сформованими позивачем денними Z-звітами (а.с. 60):

№0829 від 5 вересня 2014 року на суму фактичних надходжень 744,16 грн.;

№0830 від 6 вересня 2014 року на суму фактичних надходжень 644,80 грн.;

№0831 від 7 вересня 2014 року на суму фактичних надходжень 699,30 грн.

Відповідно до витягу з книги обліку розрахункових операцій №1009000525р/1 вказані Z-звіти були підклеєні на відповідних сторінках розділу 1 «Фіскальні звітні чеки» книги ОРО.

Разом з тим, позивачем до розділу 2 книги обліку розрахункових операцій «Облік руху готівки» записів про суму готівки, що надійшла до каси, на підставі денних Z-звітів РРО за період з 5 вересня 2014 року по 7 вересня 2014 року, не здійснено.

Наведене розцінено відповідачем як не оприбуткування готівки на суму 2088,26 грн.

Однак з вказаними висновками відповідача суд не погоджується із наступних міркувань.

Системний аналіз викладених вище положень чинного законодавства дає підстави стверджувати, що не здійснення запису у розділі 2 Книги ОРО про суми фактичних надходжень готівкових коштів за наявності роздрукованого і вклеєного Z-звіту не можна розцінювати як неоприбуткування або неповне оприбуткування готівки.

Об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», є приховування виручки, тоді як проведення готівкових коштів через РРО із роздрукуванням Z-звіту є свідченням занесення їх до фіскальної пам'яті РРО, що виключає приховування відповідної суми виручки.

Натомість щоденний запис про рух готівки та суми розрахунків у КОРО - це лише звіт про фактичне надходження готівкових коштів до каси.

Як вбачається з фактичних обставин спору, що підтверджується наявними у справі доказами та не заперечується сторонами, сума у розмірі 2088,26 грн. була проведена позивачем через зареєстрований та опломбований у встановленому законом порядку РРО відповідно до вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відсутність у КОРО відомостей про рух готівки на підставі підклеєних фіскальних звітних чеків за спірний період при фактичному оприбуткуванні зазначеної суми дає лише підстави для висновку про порушення позивачем порядку ведення КОРО, а не про неналежний облік надходження коштів за вказаний період та ухилення позивача від оподаткування зазначеної суми.

За таких умов стає зрозумілим, що припис пункту 2.6. Положення №637 щодо необхідності запису сум отриманої готівки у книзі обліку розрахункових операцій набуває суто формальне значення, що пов'язане з дотриманням порядку її ведення.

Таким чином, судом встановлено, що сума у розмірі 2088,26 грн. оприбуткована позивачем та була облікована в його податковому та бухгалтерському обліку.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення суд бере до уваги, що одним з основних принципів адміністративного судочинства є пропорційність, тобто дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване судове рішення.

Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей;

- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

Відповідно до статті 9 Основного Закону України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі «Шмалько проти України» Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій передбачає вилучення у позивача грошових коштів у зазначеній сумі.

Це дає підстави для кваліфікації оспорюваного рішення відповідача, як втручання останнього у право власності позивача.

У справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

У справі «Трегубенко проти України» суд дійшов висновку, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Будь-яке втручання у право власності обов'язково має відповідати принципу пропорційності.

Необхідно зауважити, що під час розгляду цієї справи судом не встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про намір позивача приховувати доходи. Навпаки, матеріали справи містять вичерпні докази щодо суми фактичних надходжень готівки та її оприбуткування.

Приймаючи до уваги зазначене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення суд розглядає як таке, що не відповідає принципу пропорційності, позаяк матеріалами справи не підтверджується нанесення позивачем будь-якої шкоди інтересам держави чи суспільства.

У силу викладеного, суд переконаний, що в умовах відсутності такої шкоди інтересам держави чи загрози її завдання через ухилення від сплати податків, до позивача були застосовані явно неспіврозмірні фінансові санкції.

Отже враховуючи, що твердження податкового органу про неоприбуткування позивачем готівки на суму 2088,26 грн. спростовуються наявними у справі доказами, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки».

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення Тетіївської ОДПІ ГУ Міндоходів Київської області від 22 вересня 2014 року №0003372202, яким до позивача застосований штраф у розмірі 10441,30 грн., є протиправним і підлягає скасуванню

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 183,00 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету України.

Судом 7 квітня 2015 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови. Повний текст судового рішення виготовлено 10 квітня 2015 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 вересня 2014 року №0003372202.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, місцезнаходження: 09300, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 183,00 грн. (сто вісімдесят три гривні).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.