Постанова

від 06.04.2015 по справі 908/3316/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа №908/3316/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Новіковій Ю.В.,

за участю представників:

позивача - Касьяненко М.І., за довіреністю б/н від 23.09.2014 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», м.Київ (вх.№438(З)/1-40) на рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року по справі №908/3316/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс», с.Константинівка, Запорізька область,

до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», м.Київ в особі Запорізької філії Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», с.Біленьке, Запорізька область,

про стягнення суми,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року (повний текст складено 23.10.2014 року) по справі №922/3316/14 (суддя Науменко А.О.) позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», м.Київ в особі Запорізької філії Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносервіс» 35489,90 грн. основного боргу, 1291,83 грн. неустойки, 4258,45 грн. інфляційних втрат, 802,17 грн. 3% річних та 1827,00 грн. судового збору.

Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року та передати справу на новий розгляд до суду за встановленою територіальною підсудністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідачем у справі визначено Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», що зареєстроване за адресою: 04112, м.Київ, вул. Олени Теліги, 8, а отже в силу приписів ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справа неправомірно була розглянута не за місцезнаходженням відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

10.03.2015 року від позивача за факсом надійшли заперечення проти апеляційної скарги (вх.№3796), які не підписані директором ТОВ «Техносервіс» та, в яких він просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач наполягає на тому, що при винесенні рішення порушення норм процесуального права, а саме правил територіальної підсудності - не відбулося, оскільки розгляд справи провадився у відповідності до норм ч. 4 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України та п. 20.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справи господарським судам» №10 від 24.10.2011 року.

Ухвалою суду від 11.03.2015 року для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги, та у зв'язку із необхідністю надання сторонами документів, які мають суттєве значення для розгляду справи, задоволено клопотання апелянта та відкладено розгляд апеляційної скарги на іншу дату, а саме на 06.04.2015 року на 09:30 год.

26.03.2015 року позивач звернувся до суду з клопотанням (вх.№4908) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду від 30.03.2015 року задоволено та у зв'язку з чим перенесено час судового засідання з 09:30 год. на 14:00 год.

30.03.2015 року представником Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на виконання вимог ухвали суду від 11.03.2015 року надано до матеріалів справи копію Положення про Запорізьку філію ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», яке долучено до матеріалів справи.

06.04.2015 року представник апелянта надав через канцелярію суду клопотання (вх.№5469), в якому зазначає, що він не був повідомлений про перенесення часу судового засідання і не в змозі бути присутнім у судовому засіданні призначеному на 14:00 год., у зв'язку з чим просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 30.03.2015 року, якою було перенесено час судового засідання згідно штампу вихідної кореспонденції Харківського апеляційного господарського суду (вих.№008090) була направлена 31.03.2015 року у кількості чотирьох примірників, що підтверджує належне надіслання копій процесуальних документів - ухвали суду учасникам судового процесу, зокрема апелянту.

Крім того, у відповідності до Порядку ведення державного реєстру судових рішень, який затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 25.05.2006 року за №740 внесено та розміщено на офіційному веб-порталі суду текст ухвали суду від 30.03.2015 року. Тобто, вказаним підтверджується факт належного повідомлення учасників судового процесу про місце та час судового засідання.

Враховуючи те, що Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 06.04.2015 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

03.05.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техносервіс» (продавець, позивач у справі) та Запорізькою філією Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу товару №21/2.

Відповідно до п.п. 1.1 договору продавець зобов'язався виготовити та передати у власність відповідача запасні частини до дощувальних машин ДМ «Фрегат» у комплектації згідно специфікації додатку №1, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Асортимент, ціна, кількість товару визначена підписаною сторонами специфікацією №1 до договору.

Згідно п.п. 2.1, 2.4, 5.3 договору №21/2 ціна одиниці товару включає вартість товару, упаковку на умовах EXW пгт. Якимівка, вул. Заводська, 1. Вартість товару складає 35585,32 грн. Товар відвантажується самовивозом за рахунок покупця.

Пунктом 10.1 договору № 21/2 встановлено строк його дії - до повного виконання.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання відповідно до договору №21/2 від 03.05.2013 року виконав, а саме, здійснив поставку відповідачу на загальну суму 35489,90 грн., що підтверджується підписаними видатковими накладними: №440 від 03.05.2013р. на суму 31976,28 грн., №490 від 10.05.2013р. на суму 451,13 грн., №493 від 10.05.2013р. на суму 734, 96 грн., №453 від 07.05.2013р. на суму 298,42 грн., №466 від 08.05.2013р. на суму 963,10 грн., №563 від 18.05.2013р. на суму 526,01 грн., №547 від 17.05.2013р. на суму 540 грн.

Вказаний товар отримано уповноваженим представником відповідача за довіреностями: №20 від 03.05.2013 року; №22 від 07.05.2013 року; №23 від 17.05.2013 року і будь-яких зауважень щодо поставки товару відповідачем заявлено не було та у видаткових накладних не зазначено.

У відповідності до п. 5 договору №21/2 відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити повну оплату за придбаний товар до 01.12.2013 року на підставі рахунку продавця.

Проте, відповідачем не обґрунтовано, а матеріали справи не містять доказів того, що ним виконано взятий на себе обов'язок, а саме здійснено сплату за договором №21/2 від 03.05.2013 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором купівлі-продажу товару №21/2 від 03.05.2013 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 35489,90 грн. заборгованості за товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 1291,83 грн. за період з 01.12.2013 року по 31.05.2014 року.

Так, правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 9.4 договору купівлі-продажу №21/2 зазначено, що за порушення строків оплати за товар покупець сплачує неустойку в розмірі 0,02% від вартості несвоєчасної оплати за неоплачений товар, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені, з урахуванням норм чинного законодавства України, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 1291,83 грн. пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 4258,41 грн. за період грудень 2013 року - липень 2014 року та 3% річних у розмірі 802,17 грн. за період з 01.12.2013 року по 01.09.2014 року.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, зробив правомірний висновок щодо стягнення 4258,41 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 802,17 грн. з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання умов договору купівлі-продажу №21/2 від 03.05.2013 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

Щодо доводів апелянта, що судом першої інстанції неправомірно була розглянута справа не за місцезнаходженням відповідача, що є порушенням приписів ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 20.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справи господарським судам» №10 від 24.10.2011 року територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 ГПК за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи.

Господарським судам слід також враховувати, що, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.

У відповідності до ч. 2 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів (до кола яких відноситься і вищенаведений договір купівлі-продажу №21/2 від 03.05.2013 року) розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Так, матеріали справи свідчать, що відповідачем у ній визначено Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в особі Запорізького філіалу. Місцезнаходженням зазначеного філіалу згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яке міститься в матеріалах справи є: 70441, Запорізька область, Запорізький район, с. Біленьке, вул. Пролетарська, 30.

На зазначену адресу позивачем було направлено копію позовної заяви і додані до неї документи, про що свідчить опис вкладення та фіскальний чек від 08.09.2014 року.

У матеріалах справи наявна копія Положення про Запорізьку філію Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» у п. 2.1. якого визначено, що філія є відокремленим структурним підрозділом підприємства без права юридичної особи і діє від імені підприємства в межах, визначених цим положенням. При цьому, філія має рахунки в банківських установах України, печатку із своїм найменуванням, інші печатки, штампи, бланки зі своєю емблемою та інші необхідні реквізити.

У розділі 4 положення визначені права та обмеження в діяльності філії, зокрема, відповідно до п. 4.4.4. філія має право самостійно від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу.

А у п. 4.1.5. визначено, що філія має право подавати від імені підприємства позови до юридичних та фізичних осіб у відповідні суди, а також користуватися всіма процесуальними правами відповідної сторони процесу (позивача, відповідача), третьої особи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що Запорізька філія Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» є відокремленим підрозділом апелянта по справі - ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» і якому надано право здійснювати повноваження сторони як у договірних правовідносинах так і в судовій справі.

Отже, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції приписів ст. 15 Господарського процесуального кодексу України щодо розгляду справи з порушенням територіальної підсудності є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та не можуть бути підставою в даному випадку для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року по справі №908/3316/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 22.10.2014 року по справі №908/3316/14 залишити без змін.

Повний тест постанови складено 10 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.