Ухвала

від 06.04.2015 по справі 466/7100/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 466/7100/13 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/783/1190/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Копняк С.М., Шандри М.М.,

секретаря Матяш С.І.,

з участю ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, Павлюка С.П., представників Інституту народознавства Національної академії наук України- Білинського-Гроздь Ю.М. та Мельника В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Інституту народознавства Національної академії наук України, директора Інституту народознавства Національної академії наук України Павлюка Степана Петровича, третя особа - Національна академія наук України про визнання заборгованості такою, що підлягає до стягнення та стягнену підставно, стягнення заборгованості по заробітній платі та соціальних виплатах за час тимчасової непрацездатності, зобов?язання до вчинення дій, визнання дій неправомірними, -

в с т а н о в и л а:

03 червня 2005 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, який в подальшому уточнив, просив суд ухвалити рішення, яким визнати заборговану Інститутом народознавства НАН України заробітну плату за період з 01.07.2004 року до 08.04.2005 року в сумі 9879 грн. 14 коп. (дев'ять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять гривень 14 коп.) такою, що підлягала стягненню та стягнену на його користь підставно; стягнути з відповідача - Інституту народознавства НАН України в його користь: заборговану заробітну плату за період з 19 квітня 2006 року до 23 лютого 2012 року в сумі 251302 грн. 42 коп. (двісті п'ятдесят одна тисяча триста дві гривні 42 копійки); компенсацію за 46 днів невикористаної щорічної відпустки, у 2011 році - 42 календарні дні та з 01 січня до 23 лютого 2012 року - 4 дні, в сумі 7007 грн. 64 коп. (сім тисяч сім гривень 64 копійки) та вихідну допомогу при звільненні в розмірі 5503,00 грн.; заборгованість по оплаті на наукові відрядження в сумі 3757,95 грн. (три тисячі сімсот п'ятдесят сім гривень 95 коп.); заборгованість по оплаті використаних матеріалів на виконання наукових робіт в сумі 489,47 грн. (чотириста вісімдесят дев'ять гривень 47 коп.); оплату касового обслуговування від переказаної суми боргу в розмірі 256257,48 грн. віднести на рахунок відповідача - Інституту народознавства НАН України; визнати протиправними дії посадової особи - директора Інституту народознавства НАН України Павлюка С.П. щодо умисної невиплати йому заробітної плати за період з 19 квітня 2006 року до звільнення його з роботи 23 лютого 2012 року, відмови у проведенні з ним розрахунку по заборгованій за шість років заробітній платі (2006-2012 р.р.), невиплати йому вихідної допомоги при звільненні за скороченням, відмови у записі в трудовій книжці про звільнення його з роботи, про що постановити окрему ухвалу суду, яку скерувати на ім'я президента Національної академії наук України та у правоохоронні органи для прийняття ними відповідного рішення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12.03.2009 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Інституту народознавства Національної Академії Наук України, Директора Інституту народознавства Національної академії Наук України Павлюка Степана Петровича, треті особи Ліквідаційна комісія Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Національної Академії Наук України, Національна Академія Наук України про визнання заборгованості такою, що підлягає до стягнення та стягнену підставно, стягнення заборгованості по заробітній платі та соціальних виплатах за час тимчасової непрацездатності, зобов'язання до вчинення дій, визнання дій неправомірними - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

22.06.2009 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12.03.2009 року залишено без змін. Касаційне провадження у даній справі на підставі ст. 328 ЦПК України не було відкрито.

21.08.2013 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Львова за нововиявленими обставинами задоволено та скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12.03.2009 року у справі № 2-35/09 за позовом ОСОБА_2 до Інституту народознавства Національної академії наук України, Д

директора Інституту народознавства Національної академії наук України Павлюка Степана Петровича, треті особи - Ліквідаційна комісія Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства академії наук України, Національна академія наук України, про визнання заборгованості такою, що підлягає до стягнення та стягнену підставно, стягнення заборгованості по заробітній платі та соціальних виплатах за час тимчасової непрацездатності, зобов'язання до вчинення дій, визнання дій неправомірними.

В обґрунтування уточнених позовних ОСОБА_2 послався на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15.02.2006 року було задоволено його позов до Інституту народознавства НАН України та стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 9879 грн. 14 коп. Вказане рішення суду виконано і вказані кошти він отримав. Ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду у Львівській області від 22.05.2006 року згадане рішення було скасоване, а справу направлено на повторний розгляд. Вказану заборгованість по зарплаті було стягнуто за період з 01.07.2004 року по 08.04.2005 року (по день звільнення його з роботи). В зв'язку з незаконним звільненням та поновленням його на роботі на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18.04.2006 року, було стягнуто заборгованість за час вимушеного прогулу. Проте, з моменту його поновлення - 18.04.2006 року, відповідач знову заборгував йому заробітну плату, кошти за час тимчасової непрацездатності. Крім цього, зазначає, що за тривалий час відбулося ряд суттєвих змін в його трудовій діяльності, а також дотичних справах: - 23 лютого 2012 року його звільнено з роботи за ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією юридичної особи - Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України; - при звільненні з роботи його не було попереджено у встановлений законом термін (не пізніше, як за 60 днів). Про звільнення він довідався лише 03.03.2012 року з довідки державного реєстратора; - розрахунків при звільненні з роботи з ним не було проведено, вихідної допомоги не виплачено, до фонду зайнятості про його звільнення з роботи не було повідомлено, запису у трудовій книжці не зроблено з вини відповідача до сьогоднішнього дня; - ліквідаційна комісія з ліквідації юридичної особи - Верхньодністранської археологічної експедиції (ВДАЕ) Інституту народознавства НАН України, керівником якої він був, припинила своє існування 24.02.2012 року. З огляду на вищевказані обставини, вважав дії відповідача неправомірними та просив задовольнити позов.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 до Інституту народознавства Національної Академії Наук України, Директора Інституту народознавства Національної Академії Наук України Павлюка Степана Петровича, третя особа Національна Академія наук України про визнання заборгованості такою, що підлягає до стягнення та стягнену підставно, стягнення заборгованості по заробітній платі та соціальних виплатах за час тимчасової непрацездатності, зобов'язання до вчинення дій, визнання дій неправомірними - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, який вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що таке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що йому було відмовлено у задоволенні позову на підставі висновку суду про те, що він у спірний період у трудових відносинах з Інститутом народознавства НАН України не перебував. Висновок суду першої інстанції щодо відсутності трудових відносин між ним та Інститутом народознавства НАН України є необґрунтованим, оскільки неправильно застосовано норми КЗпП України. Крім цього, відмовивши йому у позові, суд не встановив з ким у нього укладений трудовий договір, не було застосовано Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» та не взято до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2012 року. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2014 року та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, Павлюка С.П., представників Інституту народознавства Національної академії наук України- Білинського-Гроздь Ю.М. та Мельника В.А., перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст. ст. 3, 10, 31 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 до Інституту народознавства Національної академії наук України, директора Інституту народознавства Національної академії наук України Павлюка Степана Петровича, третя особа - Національна академія наук України,суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі саме з Інституту народознавства НАН України є безпідставними, оскільки у трудових відносинах у спірний період з відповідачем позивач не перебував. В обґрунтування ухваленого рішення послався на вимоги ст. ст. 21, 94 КЗпП України та представлені в розпорядження суду: штатні розписи Інституту народознавства НАН України за спірний період, зазначивши, що посада, яку займав позивач - начальник ВДАЕ, не включена до штатного розпису інституту; відповіді Національної Академії Наук України від 05.03.2009 року (направленої на запит суду) про те, що в період 2004-2009 роки штатні розписи ВДАЕ не затверджувалися й кошти на фінансування заробітної плати її працівникам у цей період не виділялись, у зв'язку з чим суд першої інстанці і не прийняв до уваги представлені позивачем штатні розписи. На підтвердженням того, що ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з Інститутом народознавства НАН України, суд також зазначив, що робота, яку виконував позивач, не передбачена у напрямках наукової діяльності і завданнях Інституту народознавства НАНУ і це вбачається з довідки про наукові теми, які виконувались в Інституті народознавства НАН України у 2004-2008 роках, актом перевірки територіальної державної інспекції праці у Львівській області від 11.10.2006 року, довідками Національної академії наук України № 17/412-12 від 12.05.2009 року та № 129-17 від 5.03.2009 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що з 14.04.1992 року позивач ОСОБА_2 працював начальником Верхньодністрянської археологічної експедиції (ВДАЕ). На підставі розпорядження № 334 від 06.04.1992 року Президії Академії Наук України з Інституту суспільних наук НАН України Верхньодністрянську археологічну експедицію з 01.04.1992 року на правах відділу було переведено до Інституту Народознавства НАН України.

З 03.07.1992 року Верхньодністрянська археологічна експедиція Інституту народознавства НАН України набула статусу юридичної особи з видачею відповідного свідоцтва та затвердженням статуту. Розпорядженням Президії НАН України від 23.03.1994 року № 637 передбачено самостійне бюджетне фінансування ВДАЕ Інституту народознавства НАН України і про використання коштів експедицію зобов'язано звітувати безпосередньо перед планово-економічним управлінням Президії НАН України.

Постановою бюро Президії Національної академії наук України від 10.07.2001 року № 192, із змінами внесеними постановою Президії НАН України № 316 від 17.11.2004 року, вирішено ліквідувати Верхньодністрянську археологічну експедицію Інституту народознавства НАН України, позбавити її статусу юридичної особи, створити ліквідаційну комісію і перевести дану експедицію зі складу Інституту народознавства НАН України до складу Інституту археології НАН України на правах відділу у зв'язку з недоцільністю проведення археологічних досліджень у складі Інституту народознавства НАН України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2004 року відмовлено у задоволенні позову Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України до Національної академії наук України про визнання недійсною постанови Президії НАН України № 316 від 17.11.2004 року. У відповідності до наказу № 63-К призначено Ліквідаційну комісію ВДАЕ, відтак в силу дії ст. 105 ЦК України до неї переходять всі повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Також слід зазначити наступне.

З поданої позивачем копії наказу № 23/02 від 23 лютого 2012 року вбачається, що у зв'язку з ліквідацією Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України з 23 лютого 2012 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою звільнення зазначено повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи від 23.02.2012 року у зв'язку з ліквідацією юридичної особи - Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства НАН України (т. 5 а.с. 5).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

При цьому вживані в цій нормі поняття: «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Визначення юридичної особи, поняття ліквідації юридичної особи та порядок її ліквідації міститься в ст. ст. 80, 104, 110, 111 ЦК України, ст. ст. 62-66, 79-92 ГК України, ст. ст. 1-22 Закону України «Про господарські товариства».

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.

Філії та представництва, як і інші структурні підрозділи підприємства, установи, організації не мають статусу юридичних осіб і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ст. 95 ЦК України, ч. 4 ст. 64 ГК України).

За таких обставин, підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Згідно ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частинами 3, 4 статті 105 ЦК України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обов'язків до інших осіб.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст. ст. 104-109 ЦК України).

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов'язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов'язаннями в повному обсязі (ст. 107 ЦК України) .

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців заноситься інформація про дату затвердження передавального акту та про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа.

Статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що Верхньодністрянська археологічна експедиція Інституту народознавства АН України набула статусу юридичної особи 03.07.1992 року. В подальшому, як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 371840, Серія АЖ, 16.12.2005 року до реєстру було включено відомості про юридичну особу - Верхньодністрянську археологічну експедицію Інституту народознавства АН України (т. 7 а.с. 49-50), а 26.01.2006 року було проведено ще одну реєстраційну дію та до реєстру було внесенно рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи (т. 7 а.с. 49 на звороті) і 23.02.2012 року була проведена державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією (т. 7 а.с. 50 на звороті), - Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Академії Наук України.

З Статуту Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Академії наук України, а саме п. 1.11 вбачається, що «Експедиція може припинити свою діяльність у відповідності до чинного законодавства Україн, постанови Президії Академії наук України, за участю трудового колективу» (т. 5 а.с. 152-155).

Наведене вище свідчить, що ОСОБА_2 фактично перебував у трудових відносинах з Верхньодністрянською археологічною експедицією Інституту народознавства АН України, де працював на посаді начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства АН України.

Факт визнання позивачем перебування у трудових відносинах з Верхньодністрянською археологічною експедицією Інституту народознавства АН України, підтверджується і з представлених ним копій табелів обліку робочого часу по Верхньодністрянській археологічній експедиції Інституту народознавства АН України з квітня 2006 року по лютий 2012 року (т. 6 а.с. 179-200), які були ним особисто сформовані та підписані. Разом з тим, суд критично ставиться до представлених табелів, оскільки в цей час вже діяла ліквідаційна комісія щодо припинення даної юридичної особи, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, і до якої перейшли всі повноваження з управління справами даної юридичної особи.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази обліковування робочого часу ОСОБА_2 та нараховування йому заробітної плати згідно штатних розписів в Інституті народознавства НАН України.

Необхідно зазначити, що з поданої позивачем копії трудової книжки також вбачається, що його «поновлено на посаді начальника Верхньодністрянської археологічної експедиції (юридична особа, код ЄДРПОУ 25237051) згідно з рішенням місцевого суду Шевченківського району м. Львова від 18.04.2006 року» (т. 5 а.с. 7).

Судом також встановлено, що оригінал трудової книжки знаходиться на руках у ОСОБА_2

Оскільки припинення юридичної особи - Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Академії Наук України здійснено без визначення її правонаступника, та правонаступництво допускається лише у разі реорганізації, а не ліквідації юридичної особи, то Інститут народознавства НАН України, не є правонаступником експедиції, а тому не має повноважень відповідати за зобов'язання Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Академії Наук України.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 не доведено факту порушення його прав чи інтересів Інститутом народознавства НАН України, оскільки не доведено наявність правонаступництва майнових прав від Верхньодністрянської археологічної експедиції Інституту народознавства Академії Наук України, а тому суд першої інстанції підставно відмовив йомув позові.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Копняк С.М.

Шандра М.М.