Рішення

від 08.04.2015 по справі 922/585/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2015 р.Справа № 922/585/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Колективного підприємства "Сапфір" "ДУ", м.Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків про стягнення 91627,32 гривень за участю представників:

позивача - Гребенюка Д.А. (директор),

Чумаченка М.О. (довіреність б/н від 02 березня 2015 року);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2015 року позивач, колективне підприємство "Сапфір" "ДУ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача) суми заборгованості у розмірі 30264,93 гривень, у тому числі, 2537,66 гривень суми основної заборгованості та 27727,27 гривень штрафних санкцій. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №8, укладеного між сторонами 01 серпня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 січня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 03 березня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 березня 2015 року було відкладено розгляд справи на 18 березня 2015 року.

11 березня 2015 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№9327) про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 91627,32 гривень, у тому числі, 10150,64 гривень суми основної заборгованості, 17630,67 гривень суми нарахованої пені, 2028,61 штрафу та 61817,40 гривень суми 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 березня 2015 року було відкладено розгляд справи на 30 березня 2015 року. Також, відповідною ухвалою було прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та продовжено розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30 березня 2015 року було відкладено розгляд справи на 08 квітня 2015 року. Також, відповідною ухвалою було продовжено строк розгляду спору на 15 календарних днів, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача у відкритому судовому засіданні 08 квітня 2015 року підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у відкрите судове засідання 08 квітня 2015 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника відповідача, в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача, встановив наступне.

01 серпня 2013 року між колективним підприємством «Сапфір» «ДУ» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди №8. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до п.1.1,1.2,4.3 договору, позивач передав в оренду відповідачу приміщення «В» кімнати № 9,14,13.7 терміном до 31 грудня 2014 року. Додатком №1 до спірного договору розмір місячної орендної плати встановлено в сумі 1265,03 гривень (до 31 грудня 2013 року), а з 01 січня 2014 року розмір орендної плати з урахуванням індексу інфляції за 2-ге півріччя 2013 року (п.3.4 договору) 1268,83 гривень.

Згідно із додатком №2 до спірного договору, приміщення передані орендарю (відповідачу) 01 серпня 2013 року, що підтверджується підписаним з обох сторін актом прийому-передачі нежилого приміщення (а.с.11).

Орендна плата здійснюється авансом до 25 числа місяця, який передує оплачуваному періоду. У разі несвоєчасної оплати орендної плати орендар виплачує 10% штрафу та 1% пені за кожний день прострочення ( п.п.2.1, 3.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю здійснив розрахунки за орендну плату з моменту укладання спірного договору по квітень 2014 року включно, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с.21-27), та позивачем у розрахунку ціни позову (а.с.36-38), та поясненнях в судовому засіданні.

14 березня 2014 року відповідач надіслав позивачу лист (а.с.12), в якому попередив останнього про одностороннє розірвання договору з 01 травня 2014 року.

Позивач, в свою чергу, звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості у розмірі 10150,64 гривень, яка утворилась з 01 травня 2014 року по грудень 2014 року.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткову відмову у позові, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями

Відповідно до п.1 ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні норми містяться в положеннях ст.759 Цивільного кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.3 ст.651 ЦКУ).

Згідно із п.8.2 спірного договору, дострокове розірвання договору може мати місце при попередженні однією із сторін терміном 45 діб.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що з 01 травня 2014 року спірний договір припинив дію, і в матеріалах справи немає ніяких доказів того, що договір був пролонгований, та відповідач користувався спірним приміщенням після квітня 2014 року, суд вважає, що основна заборгованість відповідача перед позивачем за орендну плату у розмірі 10150,64 гривень за період з 01 травня 2014 року по 31 грудня 2014 року відсутня, а тому відмовляє позивачу у вимозі про її стягнення.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що орендна плата за період з серпня 2013 року по лютий 2014 року вносилася позивачем невчасно, із порушенням строків оплати, передбачених умовами спірного договору.

Також, як стверджує позивач, орендна плата за період з березня 2014 року по квітень 2014 року також сплачена позивачем невчасно, однак, платіжних доручень на підтвердження цього, до матеріалів справи не надано.

Позивач, в свою чергу, нарахував відповідачу ряд штрафних санкцій, зокрема, 17630,67 гривень суми нарахованої пені, 2028,61 штрафу та 61817,40 гривень суми 3% річних.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 17630,67 гривень пені та 2028,61 гривень штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно із п.3.2. договору, у разі несвоєчасної оплати орендної плати, орендар виплачує 10% штрафу та 1% за кожен день прострочення.

У відповідності до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну.

Як вбачається із розрахунку ціни позову, позивач нарахував пеню за прострочення оплати орендної плати, за період з серпня 2013 року по грудень 2014 року.

Враховуючи відсутність основної заборгованості відповідача перед позивачем за орендну плату у розмірі 10150,64 гривень за період з травня по грудень 2014 року, на яку позивач нарахував суму пені та штрафу, суд відмовляє позивачу в стягненні пені та штрафу за прострочення оплати за вказаний період.

Крім того, суд відмовляє в стягненні пені та штрафу за прострочення оплати за квітень та травень 2014 року, оскільки, з матеріалів справи не вбачається, коли саме, відбулась оплата, та наскільки саме було прострочення, так як немає платіжних доручень за ці місяці, а і з наданого позивачем розрахунку неможливо це точно визначити.

Також, суд зазначає, що позивач правомірно нарахував пеню за прострочення орендної плати за період з серпня 2013 року по лютий 2014 року, але, без врахування Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум пені та штрафу, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму пені та штрафу, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 118,40 гривень пені та 886,26 гривень штрафу, в решті стягуваних сум слід відмовити.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 61817,40 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, враховуючи відсутність основної заборгованості відповідача перед позивачем за орендну плату у розмірі 10150,64 гривень, на яку позивач нарахував суму 3% річних, суд відмовляє позивачу в даній вимозі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61096, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь колективного підприємства "Сапфір" "ДУ" (61033, м.Харків, вул.Тахіатаська, 1, код 02403417) 118,40 гривень пені, 886,26 гривень штрафу та 20,09 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 14.04.2015 р.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/585/15