Постанова

від 10.12.2015 по справі 922/585/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2015 року Справа № 922/585/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач), суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиКолективного підприємства "САПФІР"ДУ" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 10.06.15 у справі№922/585/15 Господарського суду Харківської області за позовомКолективного підприємства "САПФІР"ДУ" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 91627,32 грн Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.11.15 розгляд касаційної скарги призначено на 03.12.15. У судовому засіданні 03.12.15 оголошено перерву до 10.12.15.

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Гребенюк Д.А.- директор, паспорт;

від відповідача: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;

Товариством з обмеженою відповідальністю "САПФІР"ДУ" у січні 2015 року заявлений позов про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, з урахуванням змін, 91 627,32 грн, з яких: 10 150,64 грн заборгованості за орендну плату за період з 01.05.14 до 31.12.14, 17 630,67 грн пеня та 2 028,61 грн штраф за період з серпня 2013 року до грудня 2014 року, а також 61 817,40 грн 3% річних за період з 09.05.14 до 31.12.14. В обґрунтування позову Товариство посилалось на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди від 01.08.13 №8 у частині сплати орендних платежів за користування приміщенням. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 530, 599, 611, 622, 624, 625, 762 Цивільного кодексу України, статей 193, 232 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.04.15, ухваленим суддею Аріт К.В., позов задоволено частково у сумі 118,40 грн пені та 886,26 грн штрафу. У стягненні 10 150,64 грн заборгованості з орендної плати, 17 512,27 грн пені, 1 142,35 грн штрафу і 61 817,40 грн 3% річних відмовлено. Мотивуючи рішення суд виходив з того, що спірний договір припинив свою дію 01.05.14, тому позивач безпідставно нарахував заявлену до стягнення з відповідача орендну плату за період з травня до грудня 2014 року, а відтак вимоги про стягнення пені, штрафу та 3% річних за цей період, як похідні, також не підлягають задоволенню. Крім того, при нарахуванні пені за прострочення орендних платежів за період з серпня 2013 року до лютого 2014 року позивачем не було ураховано приписи статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якою унормовано, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Поряд з цим, суд визнав, що позивачем не доведено прострочення з орендної плати за квітень, травень 2014 року, оскільки матеріали справи не містять платіжні доручення за вказані періоди. При цьому суд керувався приписами статей 193, 230, 232, 283 Господарського кодексу України, статтями 549, 625, 651, 759, 762, Цивільного кодексу України.

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бондаренка В.П. - головуючого, Россолова В.В., Тихого П.В., постановою від 10.06.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Колективне підприємство "САПФІР"ДУ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, вважає, що суди помилково застосували до спірних правовідносин приписи статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки на його думку спірний договір не розірвано в односторонньому порядку, він діяв до 31.12.14, а відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 10 150,64 грн за період з травня до грудня 2014 року. Крім того, скаржник вважає, що апеляційною інстанцією порушенні приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке. Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 01.08.13 між колективним підприємством "Сапфір" "ДУ" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладено договір оренди №8, за умовами якого позивач (орендодавець) передав в оренду відповідачу (орендарю) приміщення "В" кімнати № 9,14,13.7 терміном до 31.12.14. Відповідно до додатку №2 до спірного договору, приміщення передані орендареві 01.08.13, що підтверджується підписаним з обох сторін актом прийому-передачі нежилого приміщення (а.с.11). Додатком №1 до укладеного договору сторонами узгоджено розмір місячної орендної плати , який становить 1265,03 гривень до 31.12.13 та 1268,83 гривень з 01.01.14. За умовами пунктів 2.1, 3.2 договору орендна плата здійснюється авансом до 25 числа місяця, який передує оплачуваному періоду. У разі несвоєчасної оплати орендної плати орендар виплачує 10% штрафу та 1% пені за кожний день прострочення. При цьому, пунктом 8.2 договору визначено, що дострокове розірвання договору може мати місце при попередженні однієї зі сторін терміном за 45 діб, а також у випадку несвоєчасної сплати Орендарем орендної палати відповідно до вимог договору - в односторонньому порядку Орендодавцем.

З матеріалів справи убачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 2537,66 грн заборгованості з орендної плати та 27727,27 грн неустойки з яких: 1141,95 грн неустойки у вигляді штрафу розміром 10% від суми боргу, 4523,88 грн неустойки за порушення грошового зобов'язання та 22061,44 грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю неповернутої після закінчення договору. У подальшому, 11.03.15 позивач надав суду клопотання в якому змінив позовні вимоги, а відтак предметом даного судового розгляду є вимога Колективного підприємства "САПФІР"ДУ" про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 91627,32 грн з яких: заборгованість з орендної плати за період з 01.05.14 до 31.12.14 - 10 150,64 грн; пеня за порушення зобов'язання, щодо вчасної оплати орендних платежів - 17 630,67 грн; штраф за період з серпня 2013 року до грудня 2014 року - 2 028,61 грн, та 3% річних за період з 09.05.14 до 31.12.14 у розмірі - 61 817,40 грн. Підставою позову визначено те, що як стверджує позивач, орендна плата відповідачем сплачувалась не регулярно та не в повному обсязі, а за період з травня 2014 року до 31 грудня 2014 року, орендна плата не вносилась.

Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Приписами частини 7 цієї статті унормовано, що Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Приписами пункту 1 статті 283 Господарського кодексу України, визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Плата за користування майном встановлена статтею 762 Цивільного кодексу України частиною 1 якої унормовано, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Водночас приписами 653 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Як установлено судами обох інстанцій, пунктом 8.2 спірного договору, сторони узгодили, що дострокове розірвання договору може мати місце за умови попередження однією із сторін свого контрагента у термін 45 діб. Листом від 14.03.14 (а.с.12) відповідач вчасно попередив орендодавця про одностороннє розірвання договору з 01.05.15., а відтак суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку, про те, що договір оренди від 01.08.13 припинив свою дію 01.05.14, а тому і відсутні підстави для нарахування заборгованості за орендну плату у розмірі 10150,64 гривень за період з 01 травня 2014 року до 31 грудня 2014 року.

Окрім цього, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судами установлено та це вбачається з матеріалів справи, що відповідачем повністю здійснено розрахунки за орендну плату з моменту укладання спірного договору до квітня 2014 року включно. Водночас, за приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте, доказів підтвердження користування відповідачем орендованими приміщеннями після припинення договору оренди та прострочення орендної плати за березень- квітень 2014 року скаржником до суду не надано. При цьому, за загальним правилом докази надаються сторонами до суду першої інстанції, а апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас, відповідно до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами, однак, такі докази приймаються апеляційним судом, у разі якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду . Окрім цього, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на скаржника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини .

Згідно зі статтею 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, що унормовано статтею 546 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання .

Водночас у відповідності до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з того, що судами установлена відсутність у відповідача основної заборгованості перед позивачем за орендну плату у період з 01.05.14 до 31.12.14 в розмірі 10150,64 гривень та те, що позивачем не надано доказів підтверджуючих прострочення оплати відповідачем орендних платежів з березня до квітня 2014 та користування спірним приміщенням з травня до грудня 2014 року, а розрахунок пені здійснений без врахування вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд дійшли правомірного висновку, що позивачем невірно здійснений розрахунок пені та штрафу за порушення виконання зобов'язання, а в іншій частині позовні вимоги не знайшли доказів на підтвердження викладених позивачем обставин.

Водночас, не підтверджується і довід скаржника, про порушення апеляційним судом приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки приписами частини 4 вказаної статті унормовано, що господарський суд відшкодовує судовий збір стороні, на користь якої відбулося рішення , за рахунок другої сторони. Однак, з матеріалів справи вбачається, що Харківський апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу позивача без задоволення а рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.15 без змін, тобто постанова прийнята не на користь скаржника, а відтак немає і підстав для пропорційного розподілу судових витрат між сторонами.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка відповідно до приписів частини 2 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходяться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови у справі та задоволення касаційної скарги. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.06.15 у справі № 922/585/15 залишити без змін.

Касаційну скаргу Колективного підприємства "САПФІР"ДУ" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець