Постанова

від 10.06.2015 по справі 922/585/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. Справа № 922/585/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Довбиш А.Ю. .

за участю представників сторін:

позивача - Чумаченко М.О. (довіреність б/н б/д); Гребенюк Д.А. (директор);

відповідача - ОСОБА_3 (договір від 25.03.2015 року), ОСОБА_4 (довіреність б/н від 25.03.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2636Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2015 року у справі №922/585/15

за позовом Колективного підприємства "Сапфір" "ДУ", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Харків

про стягнення 91627,32 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2015 року позивач, колективне підприємство "Сапфір" "ДУ", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 91627,32 гривень, у тому числі, 10150,64 гривень суми основної заборгованості, 17630,67 гривень суми нарахованої пені, 2028,61 гривень штрафу та 61817,40 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №8, укладеного між сторонами 01 серпня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1827,00 гривень судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.04.2015 року у справі №922/585/15 (суддя Аріт К.В.) у позові відмовлено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь колективного підприємства "Сапфір" "ДУ" 118,40 гривень пені, 886,26 гривень штрафу та 20,09 гривень судового збору.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2015 року у справі №922/585/15 повністю та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 25.05.2015 року.

Представник позивача надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх.№8123 від 25.05.2015 року).

Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№8124 від 25.05.2015 року), в якому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судовому засіданні 25.05.2015 року було оголошено перерву до 10.06.2015 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

01 серпня 2013 року між колективним підприємством "Сапфір" "ДУ" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір оренди №8. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до п.1.1,1.2,4.3 договору, позивач передав в оренду відповідачу приміщення "В" кімнати № 9,14,13.7 терміном до 31 грудня 2014 року. Додатком №1 до спірного договору розмір місячної орендної плати встановлено в сумі 1265,03 гривень (до 31 грудня 2013 року), а з 01 січня 2014 року розмір орендної плати з урахуванням індексу інфляції за 2-ге півріччя 2013 року (п.3.4 договору) 1268,83 гривень.

Згідно із додатком №2 до спірного договору, приміщення передані орендарю (відповідачу) 01 серпня 2013 року, що підтверджується підписаним з обох сторін актом прийому-передачі нежилого приміщення (а.с.11).

Орендна плата здійснюється авансом до 25 числа місяця, який передує оплачуваному періоду. У разі несвоєчасної оплати орендної плати орендар виплачує 10% штрафу та 1% пені за кожний день прострочення ( п.п.2.1, 3.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю здійснив розрахунки за орендну плату з моменту укладання спірного договору по квітень 2014 року включно, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с.21-27), та позивачем у розрахунку ціни позову (а.с.36-38), та поясненнях в судовому засіданні.

14 березня 2014 року відповідач надіслав позивачу лист (а.с.12), в якому попередив останнього про одностороннє розірвання договору з 01 травня 2014 року.

Позивач, в свою чергу, звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості у розмірі 10150,64 гривень, яка утворилась з 01 травня 2014 року по грудень 2014 року.

Відмовляючи частково в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір припинив свою дію з 01.05.2014 року, тому у позивача не було правових підстав нараховувати далі орендну плату за період з травня по грудень 2014 року за користування приміщенням, а відтак і для нарахування пені та штрафу за цей період. Крім того, при нарахуванні пені за прострочення орендних платежів позивачем не було враховано норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями

Відповідно до п.1 ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні норми містяться в положеннях ст.759 Цивільного кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.3 ст.651 ЦК України).

Згідно із п.8.2 спірного договору, дострокове розірвання договору може мати місце при попередженні однією із сторін терміном 45 діб.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір оренди з 01 травня 2014 року припинив свою дію і в матеріалах справи відсутні докази того, що договір був пролонгований, таким чином основна заборгованість відповідача перед позивачем за орендну плату у розмірі 10150,64 гривень за період з 01 травня 2014 року по 31 грудня 2014 року відсутня, а тому підстав для задоволення вимоги про її стягнення немає.

Доводи позивача в апеляційній скарзі, що відповідач користувався спірним приміщенням після квітня 2014 року, а строк дії договору до 31.12.2014 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як було зазначено вище з 01 травня 2014 року спірний договір припинив свою дію, тож правові підстави для нарахування орендної плати за період з травня по грудень 2014 року відсутні.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, орендна плата за період з серпня 2013 року по лютий 2014 року вносилася позивачем невчасно, із порушенням строків оплати, передбачених умовами спірного договору.

Також, як стверджує позивач, орендна плата за період з березня 2014 року по квітень 2014 року також сплачена позивачем невчасно, однак, платіжні доручення на підтвердження цього в матеріалах справи відсутні. Позивач не надав їх ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Позивач, в свою чергу, нарахував відповідачу ряд штрафних санкцій, зокрема, 17630,67 гривень суми нарахованої пені, 2028,61 штрафу та 61817,40 гривень суми 3% річних.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 17630,67 гривень пені та 2028,61 гривень штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно із п.3.2. договору, у разі несвоєчасної оплати орендної плати, орендар виплачує 10% штрафу та 1% за кожен день прострочення.

У відповідності до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну.

Як вбачається із розрахунку ціни позову, позивач нарахував пеню за прострочення оплати орендної плати, за період з серпня 2013 року по грудень 2014 року.

Враховуючи відсутність основної заборгованості відповідача перед позивачем за орендну плату у розмірі 10150,64 гривень за період з травня по грудень 2014 року, на яку позивач нарахував суму пені та штрафу, суд відмовляє позивачу в стягненні пені та штрафу за прострочення оплати за вказаний період.

Колегія суддів зазначає, що місцевий суд правомірно відмовив в стягненні пені та штрафу за прострочення оплати за квітень та травень 2014 року, оскільки, з матеріалів справи не вбачається, коли саме, відбулась оплата, та наскільки саме було прострочення, так як немає платіжних доручень за ці місяці, а і з наданого позивачем розрахунку неможливо це точно визначити.

Матеріалами справи підтверджено правомірність нарахування позивачем пені за прострочення орендної плати за період з серпня 2013 року по лютий 2014 року, проте, це здійснено без врахування вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, суд першої інстанції, дійшов правомірного висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, відповідно до норм чинного законодавства України, судом правомірно стягнуто з відповідача 118,40 гривень пені та 886,26 гривень штрафу, а в решті стягуваних сум відмовлено.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 61817,40 гривень суми 3% річних за період з 09.05.2014 року по 31.12.2014 року, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, враховуючи відсутність основної заборгованості відповідача перед позивачем за орендну плату у розмірі 10150,64 гривень, на яку позивач нарахував суму 3% річних, суд правомірно відмовив позивачу в даній вимозі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги позивача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.04.2015 року у справі №922/585/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 11.06.2015 р.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.