Ухвала

від 17.03.2015 по справі 808/8307/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"17" березня 2015 р. справа № 808/8307/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 р. у справі № 808/8307/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Постполіграф центр"

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

В жовтні 2013 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0000602201 від 17.07.2013 року, згідно якого позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4646,25 грн. в тому числі за основним платежем - 3717 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями - 929,25 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0000602201 від 17.07.2013 року, прийняте Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій "Постполіграф центр" та ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" підтверджується первинними документами, на час розгляду справи, рішень суду, яким було надано правову оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" чи спростовувало факт реальності придбання товарів/робіт між позивачем та ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" прийнято не було, тому позивачем правомірно включено 3717 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач надіслав апеляційному суду заперечення в яких просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 21.06.2013 р. №74 в період з 25.06.2013 р. по 03.07.2013 р. відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка позивача ПП "Постполіграф центр" (код ЄДРПОУ 32006239) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" (код ЄДРПОУ 34830179) за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2011 р. , за результатами якої складено Акт перевірки від 09.07.2013 р. №29/08-29-22-01/32006239.

Під час перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог пп..14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 розділу V ПК України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання на суму 3717 грн., в т.ч. по періодам: вересень 2011 р. у розмірі 700 грн., листопад 2011 р. у розмірі 1267 грн., грудень 2011 р. у розмірі 1750 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються, на тому, що позивач включив до податкового кредиту 3717 грн. за податковими накладними, виданими ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" за нікчемним правочином.

До висновку про нікчемність правочину відповідач дійшов виходячи з наступного.

Правочин позивача з ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" не спрямований на реальне настання правових наслідків, має безтоварний характер.

Відповідно до вказаного Акту відповідачем зроблено висновок, що оскільки перевіркою ТОВ «Будівельна компанія «Паллада» встановлено відсутність об'єктів оподаткування податком на прибуток та ПДВ при придбанні та продажу товарів (послуг), то ПДВ, сплачений позивачем у ціні придбаних від ТОВ «Будівельна компанія Паллада» товарів (послуг), не є сумами податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з отриманням товарів (послуг), та не є підставою для включення до складу податкового кредиту.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.07.2013 р. №0000602201, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4646,25 грн., з яких 3717 грн. - за основним платежем, 929,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Постполіграф Центр" придбано у ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" товарів/робіт на загальну суму 22 300,00грн. у т.ч. ПДВ 3716,67 грн., а саме:

- вікна, що підтверджується видатковою накладною № РН-141105 від 14.11.2011, податковою накладною № 68 від 14.11.2011 на загальну суму 7600,00 грн., в т.ч. ПДВ 1266,67 грн.

- ризограф, що підтверджується видатковою накладною № РН-050108 від 05.01.2012, податковою накладною № 27 від 29.12.2011 на загальну суму 10 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 1750,00 грн.

- роботи з ремонту приміщення, що підтверджується Актом № ОУ-0000001 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 12.10.2011, податковою накладною № 127 від 29.09.2011 на загальну суму 4200,00грн. в т.ч. ПДВ 700,00 грн.

Оплата за товар/роботи здійснювалась в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

ТОВ "Постполіграф Центр" орендує приміщення площею 44,55 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору оренди № 2 від 01.08.2011, укладеного з ОСОБА_1 Строк дії договору до 01 липня 2014 року.

Про використання вікон та ризографа у власній господарській діяльності свідчать також Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № ВЄ-0000012 від 30.11.2011 та Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № ВЄ-0000002 від 30.01.2012.

За період 2011 р. позивач задекларував податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 13819 грн., в тому числі по операціях з ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" за вересень-грудень 2011 ПДВ у сумі 3717 грн.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Будівельна компанія "Паллада" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі № 808/8307/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун