Ухвала

від 31.03.2015 по справі 804/1856/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2015 р. м. Київ К/800/52584/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року

по справі № 804/1856/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К.Маркс»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «К.Маркс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003141503 від 27.12.2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, у даній справі позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області у період з 07.11.2013 року по 13.11.2013 року було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «К.Маркс» з питань повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01.01.2011 року по 31.10.2013 року, за результатами якої зафіксовано заниження позивачем орендної плати за земельну ділянку за 2011 рік - на 41030,12 грн., за 2012 рік - на 41030,49 грн., за січень-вересень 2013 року - на 30772,62 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем сформовано показники податкових декларації з плати за землю за 2011 рік, 2012 рік та 2013 рік на підставі укладеного 28 грудня 2007 року між ним та Дніпропетровською міською радою договору оренди землі, без урахування коефіцієнту 1,5, визначеного статтею 276 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0003141503 від 27.12.2013 року, яким ТОВ «К.Маркс» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб» на суму 135913,78 грн., в тому числі, за основним платежем - 112833,23 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23080,55 грн.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з того, що зміна розміру земельного податку є лише підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі в порядку, визначеному чинним законодавством, і не тягне за собою автоматичного донарахування податкового зобов'язання як самим платником податків, так і податковим органом.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Починаючи з 01.01.2011 року законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 Податкового кодексу України, логічним завершенням аналізу наведених правових норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами. Тобто, починаючи з 01.01.2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Нормою ст. 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Згідно пп. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Податкового кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України від 11.12.2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель», відповідно до абзацу п'ятого ст. 5 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (ст. 15 цього Закону).

Згідно ст. 18 даного Закону нормативна грошова оцінка земель в межах населених пунктів проводиться не рідше, ніж один раз на 5-7 років.

При цьому, законодавець не передбачив можливості орендаря впливати на порядок проведення оцінки орендованої земельної ділянки або можливі її результати, не зважаючи на двосторонній характер укладеного договору оренди.

Відповідно до ст. 23 цього Закону технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав і посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (статті 125, 126 Земельного кодексу України).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар - використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV «Про оренду землі»).

Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220 затверджено Типовий договір оренди землі, пунктом 9 якого встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності вноситься у грошовій формі та зазначається у відсотках нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.

Розмір орендної плати за землю переглядається у разі зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом (п. 13 Типового договору оренди землі).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подаючи декларації із сплати землю, вказував розмір орендної плати у 2011, 2012 та січні - вересні 2013 роках без урахування коефіцієнту, який визначений у п. 276.3 ст. 276 ПК України, у розмірі 1,5 - за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення місцевого значення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів.

Так, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України, тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать ПКУ в частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватися та мати пріоритет над нормами ПКУ.

Відповідно до абзацу першого пункту 286.1 статті 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням обмежень пп. 288.5.1 та 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та розміру нової грошової оцінки земельних ділянок.

Враховуючи наведене, суди при вирішенні даної справи повинні дослідити умови договорів оренди землі у межах спірних правовідносин щодо розміру орендної плати, яку зобов'язаний був вносити орендар, порядку перегляду розміру орендної плати, у тому числі підстави та механізм внесення відповідних змін до договорів, а також, врахувати показники грошової нормативної оцінки землі при декларуванні у відповідних періодах зобов'язань по орендній платі за землю.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року по справі № 804/1856/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписФедоров М.О.

Ухвала складена у повному обсязі 03.04.2015 р.