Ухвала

від 07.04.2015 по справі 826/2856/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2015 року м. Київ К/800/41437/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Загороднього А.Ф.

Сіроша М.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року по справі №826/2856/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001262207, №0001272207, № 0001282207, № 0001292207 від 21.02.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.1.22.1 п.1.22, п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), п.9.9 ст.9 Закону України від 01.06.2000 року №1775-ІІІ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон №1775-ІІІ), пп.14.1.56 п.14.1 ст.14, п.44.2 ст.44, пп.54.3.1 п.54.3 ст.54, п.135.2, п.135.5 ст.135, п.138.2 ст. 138 п.160.5 ст.160 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 року №0001262207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток на загальну суму 1150141,00 гривень; №0001272207, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції за порушення п.9.9 ст. 9 Закону №1775-ІІІ в сумі 13600,00 гривень; №0001282207 від 21.02.2013 року, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції за спеціальне використання води в сумі 14769,00 гривень; №0001292207, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних на загальну суму 2956,00 гривень

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (пункт 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР).

Абзацом 2 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Отже, колегія суддів погоджується з думкою судів про те, що у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, позивач повинен включити до валових доходів суму кредиторської заборгованості, щодо якої закінчився строк позовної давності.

Крім того, колегія суддів погоджується з твердження судів щодо невідповідності висновків податкового органу в частині того, що позивачем занижено валовий дохід за І квартал 2011 року на загальну суму 741000,00 грн., оскільки, згідно наявних в матеріалах справи договорів, строк на повернення коштів ще не настав (Договір №БД/14/08/08, строк повернення - 14 серпня 2018 pоку; Договір №БД26/10/09, строк повернення - 26 жовтня 2014 pоку; Договір № П-021210, строк повернення - 02 грудня 2015 pоку, Договір № ФД-2, строк повернення - 21 березня 2016 pоку), а тому висновки податкового органу є помилковими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

В частині щодо заниження валових доходів позивачем за І квартал 2011 року на суму 441308,00 грн. у зв'язку із наявністю непогашеної кредиторської заборгованості по контрагенту ТОВ «ТММ», колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Про необхідність врахування вимог п. 102.1 ПКУ у частині граничних термінів визначення податкового зобов'язання платника податків вказується, серед іншого, в «Методичних рекомендаціях щодо складання плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання», затверджених наказом ДПС №553 від 27.06.2012 pоку, «Узагальнюючій податковій консультації щодо окремих питань організації та проведення перевірок платників податків», затвердженій наказом ДПС №591 від 06.07.2012 pоку, Листі Вищого адміністративного суду України №203/11/13-11 від 10.02.2011 року «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України».

Листом Вищого адміністративного суду України №203/11/13-11 від 10.02.2011 pоку роз'яснено, що пункт 102.1 статті 102 ПКУ визначає строки для визначення грошових зобов'язань платників податків. Наслідком збігу цього строку є звільнення платника податків від відповідного грошового зобов'язання. При цьому, спір стосовно відповідної декларації та/або податкового повідомлення, які мали бути підставою для визначення грошового зобов'язання, не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій щодо невідповідності висновків податкового органу в частині того, що позивачем занижено доходи за І квартал 2011 року на загальну суму 441308,00 грн. у вигляді непогашеної кредиторської заборгованості перед ТОВ «ТММ», оскільки дана сума повинна була включена саме в ІІІ кварталі 2010 року, а не в І кварталі 2011 року.

Отже, заниження позивачем доходів загальну суму 441308,00 грн. у зв'язку із наявністю непогашеної кредиторської заборгованості перед ТОВ «ТММ» не можуть бути законною підставою для визначення податковим органом позивачу відповідних грошових зобов'язань з податку на прибуток.

В частині заниження доходів у податковому обліку позивача в розмірі 1592451,00 грн., колегія суддів зважає на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом зроблено висновки виключно на підставі наявності розбіжностей між даними фінансової звітності за 2012 рік та оборотно-сальдових відомостей (у фінансовій звітності підприємством відображено чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за звітний період суму в розмірі 6806300,00 грн.; в той же час, згідно оборотно-сальдових відомостей підприємством відображено дохід (без вирахування податків, зборів) від реалізації готової продукції в сумі 8290845,48 грн.

Регістри бухгалтерського обліку, фінансова звітність є основою для ведення податкового обліку. В той же час, показники фінансової та податкової звітності можуть різнитися в силу застосування різних правил обліку окремих операцій, визначених стандартами бухгалтерського обліку та ПКУ.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені вище (ст. 44 ПКУ).

При цьому, для розрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток повинен використовувати дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень ПКУ (п. 44.2 ст. 44 ПКУ).

Таким чином, посилання лише на розбіжності регістрів бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є підставою для донарахування доходів позивачу.

Отже, колегія суддів погоджується з твердження судів попередніх інстанцій про те, що в посилання податкового органу на заниження позивачем доходів у розмірі 1592451,00 грн. є неправомірними.

Щодо надання фінансової допомоги та заниження позивачем доходів у розмірі 1140000,00 грн., колегія суддів зважає на наступне.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Так, відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 257 ПК України безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Згідно з підпунктом 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають: суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі, якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому, доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів.

У підпункті 14.1.267 пункту 14.1 статті 267 ПК України закріплено, що позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом було помилково зроблено висновок про наявність неповерненої фінансової допомоги у розмірі 1140000,00 грн. станом на граничну дату повернення (365 днів з дати надання позики), яка надавалась позивачу засновником.

Щодо відображення записів в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 по взаємовідносинам позивача у II кварталі 2011 року із ТОВ «Імпульс-Т» на загальну суму 716427,07 грн. в т.ч. ПДВ 119404,51 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із пунктом 135.2 статті 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Судами попередніх інстанцій правильно зазначено про те, що висновки податкового органу про заниження витрат позивачем на суму 597023,00 грн. є формальними та ґрунтуються виключно на наявності помилкових записів в оборотно-сальдовій відомості позивача по рахунку 631, в той же час, як встановлено самим відповідачем, ТОВ «Імпульс-Т» в податковій звітності за ІІ квартал 2011 року не відображав взаємовідносини з позивачем.

Враховуючи встановлені фактичні обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку мала місце в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631 про взаємовідносини позивача у II кварталі 2011 року із ТОВ «Імпульс-Т» на загальну суму 716427,07 грн. саме технічна помилка, а не відображення реальних взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Імпульс-Т», отже, висновки податкового органу про завищення витрат позивачем на загальну суму 597023,00 грн. не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2014 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року по справі №826/2856/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Загородній А.Ф. підпис Сірош М.В.