Ухвала

від 26.03.2015 по справі 2а-8551/10/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2015р. м. Київ К/9991/65587/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Карась О.В. - головуючий, судді Олендер І.Я., Рибченко А.О.,

при секретарі судового засіданні Гончар Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - Інспекція)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011

зі справи № 6910/11/9104

за позовом Підприємства Онур Тааххут Ташимаджилик Ве Тіджарет Лімітед Ширкеті в особі Представництва в Україні (далі - Підприємство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.09.2010 № 0000442200/0/21547, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 6 949 110 грн. (у тому числі 4 632 740 грн. за основним платежем та 2 316 370 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано в частині нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 6 945 236,28 грн.; у решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 № 0000442200/0/21547 визнано протиправним та скасовано в частині податкового зобов'язання у сумі 6 929 589 грн.; у решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даної справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та повністю відмовити у позові.

Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу, в якому він зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010, а також валютного та іншого законодавства за той самий період. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 31.08.2010 № 1300/59/22-0/26579227, в якому викладено висновок податкового органу про:

незаконне формування позивачем податкового кредиту у загальній сумі 3 829 216 грн. за операціями з тимчасового ввезення на митну територію України будівельної техніки для виконання Підприємством договірних зобов'язань з ремонту автомобільних доріг;

протиправне включення платником до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «Горіховий сад» та приватним підприємцем ОСОБА_4; на обґрунтування цього висновку відповідач посилається на факт порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 (який також очолював назване товариство) за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом);

віднесення до податкового кредиту ПДВ у сумі 10431 грн. за операціями з придбання товарів, які не призначені для використання у господарській діяльності платника (як-от - чайник, праска, фен, цифрова камера, пилосос, телевізор, система домашнього кінотеатру, пральна машина);

протиправне включення до податкового кредиту ПДВ у сумі 287 090,33 грн. за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стенсіс», яке не відобразило відповідну суму ПДВ у складі податкових зобов'язань; також податковим органом була включена з податкового кредиту Підприємства розбіжність між сумою сформованого позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Кобза» та сумою податкового зобов'язання, задекларованого цим контрагентом (яка склала 2582,81 грн.).

Наведені обставини стали підставою для прийняття Інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Надаючи правову оцінку правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з тимчасового ввезення майна на митну територію України, попередні судові інстанції виходили з того, що факт сплати Підприємством митному органові відповідних сум ПДВ при розмитненні ввезеної будівельної техніки зумовлює право платника на включення цієї суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Втім такий висновок судів не відповідає нормам матеріального права, який регулює розглядувані правовідносини.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, як випливає зі змісту наведеного припису Закону, однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит, є саме факт придбання товарів (послуг).

За визначенням, що міститься у пункті 1.4 статті 1 названого Закону, поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

При цьому відповідно до абзацу другого цього ж положення Закону не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Отже, податкове законодавство розрізняє тимчасове набуття певних прав на майно (як-от - право користування), що не охоплюється поняттям поставки товару, та передачу товару у власність від постачальника до покупця як кваліфікуючу ознаку операції з поставки товару.

В даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, спірне будівельне обладнання ввозилося позивачем лише для тимчасового використання у власній господарській діяльності у митному режимі «тимчасовий ввіз з подальшим вивезенням у незмінному стані». Тобто вказане ввезення не супроводжувалося переходом права власності на це обладнання, що виключає можливість кваліфікації цієї операції як поставки.

А відтак сплачені Підприємством суми ПДВ при розмитненні вказаного товару є надміру сплаченою сумою ПДВ.

Зі змісту положень підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вбачається право платника подати заяву на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів).

У даному разі Підприємством не було дотримано нормативно визначену процедуру повернення надміру сплаченої суми ПДВ при розмитненні товару. Фактично позивач реалізував право на повернення надміру сплаченого ПДВ шляхом включення цієї суми до податкового кредиту. Оскільки такі дії не вплинули на фактичний стан розрахунків платника з бюджетом, тоді як в силу вимог підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» підставою для визначення контролюючим органом податкового зобов'язання є саме його заниження, то слід погодитися з незаконністю донарахування позивачеві оспорюваної суми ПДВ по цьому епізоду.

Досліджуючи правомірність формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «Горіховий сад» та приватним підприємцем ОСОБА_4, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно відхилили посилання Інспекції на факт порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 як на обставину, що виключає право позивача на податковий кредит. Адже відповідачем не доведено зв'язок цього факту з неможливістю реального виконання цими контрагентами поставки продукції в адресу позивача або з незаконністю виписки податкових накладних, тоді як пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) саме з реальним виконанням господарської операції та з наявністю належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних).

Правильним є і висновок судів відносно того, що виявлена розбіжність між даними податкової звітності Підприємства та його постачальника - товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стенсіс» - у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ не може бути підставою для висновку про недобросовісність позивача у сфері оподаткування. Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій Підприємства та розглядуваного постачальника, спрямованих на свідоме перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує податкового обов'язку, та на ухилення від оподаткування та/або збагачення за рахунок бюджетних коштів.

По епізоду, пов'язаному з віднесенням платником до податкового кредиту сум ПДВ у ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей (як-от - чайник, праска, фен, цифрова камера, пилосос, телевізор, система домашнього кінотеатру, пральна машина), які, на думку Інспекції, не призначені для використання у господарській діяльності, суди встановили, що зазначені товари використовувалися для забезпечення дотримання на Підприємстві нормативних вимог у сфері охорони праці, поліпшення санітарно-побутових умов працівників, що зумовлює господарський характер цих витрат.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновками судів про незаконність оспорюваного нарахування у відповідній сумі.

В частині відмови у позові судові акти зі спору учасниками провадження не оскаржуються, у зв'язку з чим у касаційного суду відсутні підстави для надання правового аналізу висновкам судів у відповідній частині.

Оскільки висновки апеляційного суду ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах та відповідають вірному правозастосуванню, то підстави для скасування оскаржуваної постанови Львівського апеляційного адміністративного суду зі спору та задоволення касаційних вимог Інспекції відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011 зі справи № 6910/11/9104 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.В. Карась судді:І.Я. Олендер А.О. Рибченко