Рішення

від 27.03.2015 по справі 4/133-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"27" березня 2015 р. Справа № 4/133-12

за позовом Заступника прокурора Білоцерківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України

до Фастівської міської ради, м. Фастів

третя особа 1 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Автогаражний кооператив «Зоряний», м. Фастів

третя особа 2 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Служба Зовнішньої Розвідки України, м. Київ

про скасування рішення Фастівської міської ради № 12/38-LXIII-V від 25.02.2010р.

Головуючий суддя - Щоткін О.В.

Суддя Конюх О.В.

Суддя Мальована Л.Я.

за участю:

прокурор - Гулик О.Ю наказ №378 о/с від 24.12.2014;

позивач - Свириденко В.М. предст., дов. №20 від 06.01.2015;

відповідач - Мельниченко А.В. предст. дов. №06-23/3202 від 20.10.2014;

третя особа 1 - не з'явився;

третя особа 2 - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернувся Заступник прокурора Білоцерківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України з позовом до Фастівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Автогаражного кооперативу «Зоряний» та на стороні позивача - Служби Зовнішньої Розвідки України про скасування рішення Фастівської міської ради № 12/38-LXIII-V від 25.02.2010р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, прокурор та позивач посилаються на те, що рішенням Фастівської міської ради № 12/38-LXIII-V від 25.02.2010р. автогаражному кооперативу «Зоряний» було надано земельну ділянку орієнтовною площею 0,25 га в м. Фастів, пров. Дачний, з порушенням норм чинного законодавства, оскільки на думку прокурора, вказана земельна ділянка належить до земель оборони, а отже Фастівська міська рада не мала права розпоряджатись даною земельною ділянкою.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.11.2012 у справі № 4/133-12 було порушено провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.01.2013 провадження у справі №4/133-12 було зупинено до вирішення Фастівським районним судом пов'язаної з нею справи № 2а/1027/4028/12 (2-а/381/49/13).

Враховуючи тривалий термін зупинення провадження у справі № 4/133-12 та відсутність в матеріалах справи відомостей стосовно обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі ухвалою господарського суду Київської області від 17.02.2014 провадження у справі № 4/133-12 було поновлено та призначено до розгляду на 03.03.2014.

З огляду на те, що в судовому засіданні було встановлено, що станом на 03.03.2014 постанова Фастівського районного суду від 25.06.2013 у справі №2а/1027/4028/12 (2-а/381/49/13) не набрала законної сили, ухвалою господарського суду Київської області від 03.03.2014 провадження у справі №4/133-12 було зупинено до набранням законної сили вищевказаної постанови.

Ухвалою суду від 15.12.2014 провадження у справі № 4/133-12 було поновлено, у зв'язку з надходженням клопотання позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України та призначено колегіальний розгляд справи.

На підставі ухвали господарського суду Київської області від 12.01.2015 справу №4/133-12 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - О.В. Щоткін, судді: О.В. Конюх, Л.Я. Мальована та розгляд справи призначено на 02.02.2015 року.

В судовому засіданні 02.02.2015 року оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 16.02.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.02.2015 розгляд справи було відкладено на 02.03.2015 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Службу зовнішньої розвідки України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.03.2015 розгляд справи було відкладено на 27.03.2015 та продовжено строк розгляду спору, у порядку ст. 69 ГПК України.

Через канцелярію суду 27.03.2015 року від громадянина Усенка С.П. подано клопотання про дозвіл на проведення відеозапису та транслювання по телебаченню розгляду справи №4/133-12.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання, посилаючись на права та свободи юридичної особи, яку він представляє.

Прокурор та представник відповідача залишили вирішення даного клопотання на розсуд суду.

Суд, розглянувши клопотання Усенка С.П., прийшов до висновку про залишення його без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про інформацію», у заяві поданій журналістом, працівником ЗМІ, зазначається його прізвище, ім'я та по-батькові, адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності). До заяви додаються копії документів, що посвідчують особу та засвідчують її професійну належність.

Всупереч вищевказаному, Усенко С.П. не додав до своєї заяви документів, що посвідчують його особу та засвідчують його професійну належність як журналіста, а сама заява не відповідає вимогам ст. 26 Закону України «Про інформацію».

Крім того, варто зазначити, що згідно ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ст. 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки, який передбачений ст. 307 Цивільного кодексу України, є істотною гарантією реалізації особистих немайнових прав: права на індивідуальність (ст. 300 Цивільного кодексу України), права на особисте життя (ст. 301 Цивільного кодексу України), права на повагу до гідності та честі (ст. 297 Цивільного кодексу України), права на недоторканність ділової репутації (ст.299 Цивільного кодексу України) тощо.

Під поняттям «фото-, кіно-, теле-, чи відео зйомка» слід розуміти процес фіксації фактів на відповідні фото-, кіно-, теле-, чи відеоносії.

Чинним Господарським процесуальним кодексом України не врегульовано проведення відеозапису судового засідання.

Статті 6 Цивільного процесуального кодексу України та 12 Кодексу адміністративного судочинства України містять аналогічні за змістом положення, визначають, що проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання про проведення відео зйомки судового засідання по справі № 4/133-12, однак за власною ініціативою вирішив здійснювати фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до частини 7 статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, пунктом 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України закріплено принцип гласності судового процесу.

За змістом ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.

Беручи до уваги те, що спір у даній справі не пов'язаний із охороною державної, комерційної або банківської таємниці, а також його розгляд не є конфіденційним, суд вирішив, що громадянин Усенко С.П. може бути присутніми при розгляді справи.

Повноважні представники третіх осіб - автогаражного кооперативу «Зоряний» та Служба Зовнішньої розвідки України в судове засідання 27.03.2015 року не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення до суду не надсилали.

Враховуючи, що неявка третіх осіб в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а у матеріалах справи наявні письмові пояснення третіх осіб з приводу заявлених прокурором позовних вимог, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до статті 75 ГПК України, за відсутності повноважних представників автогаражного кооперативу «Зоряний» та Служба Зовнішньої розвідки України.

Позивач повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Відповідач проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві та додаткових запереченнях на позов, оскільки, на його думку, при прийнятті спірного рішення Фастівської міської ради діяла в межах повноважень та відповідно до норм матеріального права, які регулюють вказані правовідносини.

Третя особа - Автогаражний кооператив «Зоряний» у своїх письмових поясненнях зазначила, що спірна земельна ділянка не належить до земель оборони, на яких було розташоване військове містечко № 6 в м. Фастів по вул. Інтернаціональна, 23. За твердженням третьої особи, дана земельна ділянка складається із земель відчуження гарнізону та земель, які не належали військовій частині.

Третя особа - Служба Зовнішньої розвідки України надала письмові пояснення, в яких повідомила про те, що майновий комплекс колишнього військового містечка № 6 передано у відання Служби Зовнішньої розвідки України, яка на даний час займається виготовленням правовстановлюючих документів на даний майновий комплекс.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Враховуючи те, що дослідження доказів, яких достатньо для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору закінчено, колегія суддів керуючись нормами статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.03.2015 року оголосила вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

встановив:

Рішенням Фастівської міської ради Київської області № 12/38-LXIII-V від 25 лютого 2010 року Фастівська міська рада вирішила надати дозвіл автогаражному кооперативу «Зоряний» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га в м. Фастів по пров. Дачний за рахунок земель запасу міської ради (категорія земель - землі транспорту).

Прокурор стверджує, що дане рішення прийнято з порушенням вимог ст. 77, 84, 149 Земельного кодексу України та є таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на його думку, вказана земельна ділянка входить в межі колишнього військового містечка № 6 на якій дислокувались військовій частини А1867 та А1020, належить до земель оборони, а відтак, земельна ділянка площею 0, 25 га в м. Фастів, пров. Дачний закріплена за позивачем на праві оперативного управління, у зв'язку з чим не могла бути передана в користування третім особам.

Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, а оскаржуване рішення винесене правомірно, оскільки на його думку, спірна земельна ділянка розміром 0,25 га відноситься до земель запасу Фастівської міської ради (категорія - землі транспорту), Фастівською міською радою не приймалося рішення про віднесення вищезгаданої земельної ділянки до земель оборони, а отже взагалі немає підстав вважати, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква має право розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

Крім того, відповідач зазначає, що спірна земельна ділянка, відповідно до ситуаційного плану м. Фастова знаходиться за межами військового містечка № 6.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

За твердженням прокурора, земельна ділянка загальною площею 22,1 га, на якій розміщувалось військове містечко № 6, була відведена для потреб оборони ще до 1941 року та перезакріплена рішенням виконкому Фастівської міської ради депутатів трудящих від 09.12.1975 р. № 344.

Свої позовні вимоги прокурор та позивач обґрунтовують тим, що оскільки, на спірній земельній ділянці побудована господарська будівля хоздвору (свинарник), яка рахується на балансі у позивача, то ця земельна ділянка входить в межі військового містечка № 6 та є землями оборони, а отже Фастівська міська рада неправомірно надала дозвіл автогаражному кооперативу «Зоряний» на розробку технічної документації даної земельної ділянки.

Так, на підтвердження того факту, що земельна ділянка, щодо якої Фастівською міською радою було прийнято оспорюване рішення № 12/38-LXIII-V від 25.02.2010р, входить в межі земельної ділянки, на якій було розташоване військове містечко №6, і, відповідно, належить до земель оборони та перебуває у віданні позивача, суду надано: довідку №2/247 від 12.12.2011 року, довідку з приводу звірки фактичної наявності земель в межах м. Фастова між КЕВ м. Біла Церква та відділом Держкомзему у м. Фастові станом на 01.01.2012 року, копію кадастрового плану спірної земельної ділянки, лист Відділу Держкомзему у м. Фастові Київської області №2-03/0187 від 17.02.2012 та лист Управління Держемагенства у Фастівському районі Київської області №1030 від 27.06.2013.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до довідки № 1895 від 06.09.2005 року та довідки-рахунку, виданої Білоцерківською квартирно-експлуатаційною частиною, будівля свинарника знаходилась за межами військового містечка та на балансі Білоцерківської КЕЧ не обліковувалась.

З огляду на це, суд вважає, що прокурором та позивачем не доведено належними доказами, те, що спірна земельна ділянка площею 0,25 га входила в межі колишнього військового містечка №6.

Окрім цього, згідно директиви №115/1/011 військові частини А1867 та А1020, що дислокувались на території вищевказаного військового містечка, були розформовані, будівлі та споруди даних військових частин були прийняті у комунальну власність громади міста Фастова на підставі рішень Фастівської міської ради.

До того ж, листом Міністерства оборони України № 220/2/23 від 25.05.2006 р. Фастівській міській раді було доведено до відома, що в Міністерстві оборони України прийняте рішення передати земельну ділянку військового містечка № 6 під житлову забудову місту.

Листом Фастівського міжміського бюро технічної інвентаризації № 1193 від 07.12.2012 року повідомлено, що станом на 07.12.2012 року за Білоцерківським КЕВ в м. Фастові Київської області нерухомого майна на праві власності не зареєстровано.

Відповідно до п.п. 36, 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 № 868, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Надані прокурором та позивачем документи не відносяться до переліку правовстановлюючих документів визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, а отже не можуть підтверджувати, що землі колишнього військового містечка № 6 перебувають в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України.

До того ж, на даний час розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1030-р від 20.10.2011 було прийнято рішення про передачу в оперативне управління Служби зовнішньої розвідки України майнового комплексу військового містечка № 6 у м. Фастові Київської області, підписані відповідні акти приймання-передачі майна та погоджені межі з суміжними землекористувачами, зокрема з Автогаражним кооперативом «Зоряний».

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Як слідує з приписів статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи вищевикладене та те, що прокурором та позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка входила в межі колишнього військового містечка № 6 та закріплена за позивачем на праві оперативного управління та з огляду на те, що на даний час майновий комплекс військового містечка № 6 розпорядженням Кабінету Міністрів України переданий в управління Службі зовнішньої розвідки України, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Стосовно розподілу судових витрат варто зазначити, що у разі ж повної або часткової відмови в позові у справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Враховуючи те, що позов поданий прокурором, який звільнений від сплати судового збору, й у позові відмовлено, судовий збір відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України не підлягає стягненню в доход бюджету.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 32-34, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Дата підписання повного тексту рішення: 10.04.2015р.

Головуючий суддя О.В. Щоткін

Суддя О.В. Конюх

Суддя Л.Я. Мальована