Постанова

від 26.01.2016 по справі 4/133-12

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2016 р. Справа№ 4/133-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Власова Ю.Л.

суддів: Корсакової Г.В.

Мартюк А.І.

при секретарі судового засідання Вага В.В.

за участю представників:

від прокуратури: Дубченко О.В.;

від позивача: Ковальчук Д.В.;

від відповідача: Мельниченко А.В.;

від третьої особи 1: Романчук В.П.;

від третьої особи 2: Марущак В.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду Київської області від 27.03.2015р. у справі №4/133-12 (головуючий суддя: Щоткін О.В., судді Конюх О.В., Мальована Л.Я.)

за позовом Заступника прокурора Білоцерківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Міністерства оборони України

до Фастівської міської ради,

третя особа 1 Автогаражний кооператив Зоряний,

третя особа 2 Служба Зовнішньої Розвідки України

про скасування рішення Фастівської міської ради №12/38-LXIII-V від 25.02.2010р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Київської області звернувся Прокурор в інтересах держави в особі Позивача з позовом до Відповідача за участю третіх осіб про скасування рішення Фастівської міської ради №12/38-LXIII-V від 25.02.2010р.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.03.2015р. у справі №4/133-12 у позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що Прокурором та Позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка входила в межі колишнього військового містечка №6 та була відведена Позивачу у користування.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2015р., прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не вірно надано оцінку доказам у справі щодо статусу спірної земельної ділянки. Крім того, судом відхилено доводи Прокурора та Позивача про незаконне вилучення спірної земельної ділянки без попереднього її вилучення із земель оборони.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2015р. апеляційну скаргу Прокурора прийнято до провадження та призначено розгляд скарги на 01.12.2015р. У судовому засіданні 01.12.2015р. оголошувалась перерва на 15.12.2015р.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015р. скаргу у справі №4/133-12 передано на розгляд колегії суддів у складі Власова Ю.Л. (головуючого), Корсакової Г.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015р. справу №4/133-12 прийнято до свого провадження у визначеному складі суду та призначено на 15.12.2015р.

В судовому засіданні 15.12.2015р. відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва на 12.01.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016р. відкладено розгляд скарги на 26.01.2016р.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд встановив:

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 20.08.2004р. №325, згідно з директивою №115/1/011 від 02.12.2002р. військова частина НОМЕР_1 до 30.09.2004р. має бути розформована, а майно передано місцевій владі або іншим частинам. У зв`язку з цим військова частина звернулась до Відповідача з проханням розглянути питання безкоштовної передачі будівель (паркової зони) військової частини в комунальну власність міста.

Рішенням Відповідача у 2004р. надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Фастова будівель та споруд військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_2 від 28.03.2005р. №320 у зв`язку з розформуванням військової частини НОМЕР_2 остання звернулась до Відповідача з проханням розглянути питання прийому цілісного майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_3 у комунальну власність громади м. Фастів.

Рішенням Відповідача в 2005р. надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Фастова будівель та споруд військової частини НОМЕР_2 .

Рішенням Фастівської міської ради Київської області №12/38-LXIII-V від 25.02.2010р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність додатково для розширення авто гаражного кооперативу «Зоряний» в м. Фастів по пров. Дачний» Відповідач вирішив надати дозвіл Третій особі 1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність додатково для розширення території кооперативу орієнтовною площею 0,25 га в м. Фастів по пров. Дачний за рахунок земель запасу міської ради (категорія земель землі транспорту).

Відповідно до листа Фастівського міжміського бюро технічної інвентаризації №1193 від 07.12.2012р. станом на 07.12.2012р. за Білоцерківським КЕВ у м. Фастові Київської області нерухомого майна на праві власності не зареєстровано.

25.06.2013р. постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі №1027/953/12 за адміністративним позовом Фастівського міжрайонного прокурора Київської області до Фастівська міська рада Київської області про скасування рішення від 25.02.2010р. №12/38-LXIII-V «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність додатково для авто гаражного кооперативу «Зоряний» в м. Фастів по пров. Дачний» у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2014р. апеляційну скаргу Фастівського міжрайонного прокурора Київської області залишено без задоволення, постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25.06.2013р. залишено без змін.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга Прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.193, 194 Земельного кодексу УРСР від 22.11.1922р при кінцевому затвердженні проектів землеустрою землевпорядними установами складаються та, після державного запису створених землекористувань (земельна реєстрація), надаються учасникам землевпорядкування належним чином засвідчені документи. В даних документах повинні бути визначені межи, місцезнаходження і склад землекористувань, а також зображені їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землевпорядкування та його підстави, умови землекористування та інші відомості. Будь-які плани та інші акти землеустрою, складені не землевпорядкувальними установами або належним чином ними не засвідчені визнаються недійсними та не можуть слугувати доказами.

Відповідно до ст.16, 20, 22 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970р. (який був прийнятий замість Земельного кодексу УРСР від 22.11.1922р) надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів. Право землекористування землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Згідно з ст.22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (який був прийнятий замість Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970р.) право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. (який був прийнятий замість Земельного кодексу України від 18.12.1990р.) право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З наведених норм права вбачається, що право користування земельними ділянками виникає на підставі рішення відповідного уповноваженого органу, та посвідчується відповідним актом, встановленої форми, після встановлення меж цих земельних ділянок. Отже належними доказами виникнення права користування землею є рішення відповідного уповноваженого органу та акт, встановленої форми.

Підставою позову Прокурор вказує те, що Відповідач прийняв спірне рішення щодо надання Третій особі земельної ділянки, яка знаходиться в межах земельної ділянки раніше відведеної під розміщення військового містечка Міністерства оборони України.

Разом із тим, належних доказів, підтверджуючих відведення земельної ділянки у користування органів оборони під розміщення військового містечка, зокрема рішення відповідного органу влади про відведення земельної ділянки, акту встановленої форми на користування земельною ділянкою, документу про винесення меж земельної ділянки в натурі, Прокурор та Позивач суду не подали.

Місцевим судом правильно не прийняті до уваги надані Прокурором та Позивачем довідку №2/247 від 12.12.2011р., довідку з приводу звірки фактичної наявності земель в межах м. Фастова між КЕВ м. Біла Церква та відділом Держкомзему у м. Фастові станом на 01.01.2012р., копію кадастрового плану спірної земельної ділянки, лист відділу Держкомзему у м. Фастові Київської області №2-03/0187 від 17.02.2012р., лист Управління Держемагенства у Фастівському районі Київської області №1030 від 27.06.2013р. та інші матеріали, оскільки дані документи не являються правовстановлюючими документами, а тому не є належним доказами в розумінні ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки Прокурор та Позивач не подали належні докази, підтверджуючі виникнення у органів оборони права користування земельною ділянкою та її межі, а також знаходження в цих межах земельної ділянки, про яку йдеться у спірному рішенні Відповідача, та не клопотали про витребування цих доказів судом, апеляційний суд погоджується з місцевим судом про відмову у позові з підстав недоведеності Прокурором та Позивачем позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції згідно з ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.32-34, 36, 43, 49, 99, 101105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду Київської області від 27.03.2015р. у справі №4/133-12 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.03.2015р. у справі №4/133-12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 04.02.2016р.

Головуючий суддя Ю.Л. Власов

СуддіГ.В. Корсакова

А.І. Мартюк