Ухвала

від 19.03.2015 по справі 818/2197/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/61290/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року

у справі № 818/2197/13-а

за позовом Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви Київського Патріархату

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Покрови Пресвятої Богородиці Української Православної Церкви Київського Патріархату (далі - Церква; позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області; відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007691502/61377 від 29 листопада 2012 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Церкви задоволено. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0007691502/61377 від 29 листопада 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Церкви судовий збір у розмірі 220,18 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року та залишення без змін постанови Сумського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Церкви з питань дотримання вимог податкового законодавства за період серпень - грудень 2011 року та січень - травень 2012 року, за результатами якої складено акт № 3587/152/26376872 від 12 листопада 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007691502/61377 від 29 листопада 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати в розмірі 22 018,38 грн. (14 678,92 грн. - основний платіж, 7 339,46 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення Церквою підпункту 288.5.1 пункту 288.5, пункту 288.7 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним визначенням орендної плати за земельну ділянку за період серпень - грудень 2011 року та січень - травень 2012 року в розмірі, передбаченому пунктом 3 укладеного між позивачем та Сумською міською радою договору від 31 січня 2006 року (1 відсоток від нормативної грошової оцінки), який є меншим, ніж встановлено ПК України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову та задовольняючи його, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що затверджені ПК України зміни щодо розміру орендної плати за земельні ділянки є лише підставою для внесення змін до укладеного договору.

А відтак, з огляду на те, що до договору оренди земельної ділянки від 31 січня 2006 року не внесено зміни щодо збільшення орендної плати, підстави для її сплати позивачем у підвищеному розмірі, на переконання Харківського апеляційного адміністративного суду, відсутні, як, відповідно, і підстави для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Колегія суддів із зазначеними доводами погодитись не може, виходячи з таких підстав.

Зі змісту Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладання договору оренди земельної ділянки від 31 січня 2006 року; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01 січня 2011 року набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV .

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено в пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.