Постанова від 31.03.2015 по справі 802/4833/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 року м. Київ К/800/32254/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Олендера І.Я.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Книжника С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014

та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2014

у справі № 802/4833/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ензим»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ензим» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0001422310 від 05.09.2012 та № 0001542310 від 01.10.2012.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Торговий дім «Ензим» судові витрати в розмірі 2 146 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України із рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Торговий дім «Ензим» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, складено акт № 1834/22/34722213 від 16.08.2012, в якому зафіксовані порушення: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року у розмірі 31 250 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на суму 594 278 грн., в т.ч. за 2 квартал 2011 року на суму 594 278 грн.; пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду 541 763 грн., у тому числі: грудень 2010 року на суму 250 000 грн., квітень 2011 року на суму 218 621 грн., травень 2011 року на суму 298 142 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001422310 від 05.09.2012 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 548 014 грн., в т.ч.: 541 763 грн. основного платежу та 6 251 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001542310 від 01.10.2012 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 633 341 грн., в т.ч.: 625 528 грн. основного платежу та 7 813 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень податковий орган дійшов посилаючись на безпідставність віднесення до складу витрат та податкового кредиту вартості товарів без підтвердження їх переміщення у просторі.

В акті перевірки № 1834/22/34722213 від 16.08.2012 зафіксовано, що у бухгалтерському обліку позивача по рахунку 281 «Товари на складі» відображено придбання сировини для виробництва ферментних препаратів від контрагентів:

- ТОВ «Агробудторг і К» на загальну суму 1 311 727,32 грн., в т.ч. ПДВ - 218 621,22 грн.,

- ТОВ «ТД «Ласар» на загальну суму 1 028 424,78 грн., в т.ч.: ПДВ - 171 404, 13 грн.,

- ТОВ «Сорос Сервіс» на загальну суму 760 428 грн., в т.ч.: ПДВ - 126 738 грн.

Стосовно взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ «Агробудторг і К» матеріалами справи встановлено, що 01.04.2011 між ТОВ «Агробудторг і К» (продавець) та TOB «ТД «Ензим» (покупець) укладено договір поставки № 0104/1, за умовами якого продавець зобов'язується передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та по цінам, зазначених в накладних, які є додатками до цього договору та його невід'ємними частинами.

Факт виконання умов договору судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними документами.

Актом перевірки встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій «Торговий дім «Ензим» з TOB «Агробудторг і К», з огляду на те, що для останнього (TOB «Агробудторг і К») основним постачальником є фіктивне ТОВ «Преміум-С», а тому операції по ланцюгу ТОВ «Преміум-С» - TOB «Агробудторг і К» - TOB «Торговий дім «Ензим», характеризуються безгосподарністю.

Однак, згідно результатів документальної позапланової невиїзної перевірки взаємовідносин TOB «Агробудторг і К» з TOB «Торговий дім «Ензим» протягом квітня 2011 року, зафіксованих в довідці № 2945/2330/34722213 від 13.07.2011, вказано, що проведеною перевіркою жодних порушень не виявлено; податкова звітність TOB «Агробудторг і К» подавалася; розбіжностей між податковим зобов'язанням та податковим кредитом в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України на дату проведення камеральної перевірки декларації за квітень 2011 року не встановлено.

Щодо взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ «Торговий дім «Ласар», судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору № 95/1 від 04.05.2011 ТОВ «Торговий дім «Ласар» (продавець) зобов'язується передавати у власність TOB «Торговий дім «Ензим» (покупець), а останній зобов'язується приймати та оплачувати на умовах цього договору товар в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними в накладних, які є додатками до договору.

Виконання умов договору підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій первинними документами, а саме: видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними документами.

Також, TOB «Сорос Сервіс» згідно договору поставки № 2 від 01.04.2011 відвантажив TOB «Торговий дім «Ензим» на умовах EXW - на склад в м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, 2 - товарно-матеріальні цінності на загальну суму 1 250 000 грн., що підтверджується відповідними первинними документами, зокрема: видатковими та податковими накладними, транспортними документами, а платіжні документи підтверджують факт оплати отриманого товару.

Актом перевірки встановлено, що TOB «Торговий дім «Ласар» є основним постачальником TOB «Сорос Сервіс», відтак постачання ТМЦ по ланцюгу постачання від TOB «Торговий дім «Ласар» до позивача не могли проводитись реально.

Однак, згідно результатів проведеної комплексної позапланової перевірки TOB «Сорос Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2011, закріплених в акті № 97/3530/30958014 від 06.09.2011 по взаємовідносинах з різними контрагентами, встановлено, що на підприємстві в травні 2011 року працювало 7 чоловік, в наявності перебуває складське приміщення за адресою: м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, порушень по взаємовідносинах TOB «Сорос Сервіс» з контрагентами за травень 2011 рік не встановлено.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України ).

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на отримання товару були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 зазначеного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

За встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Агробудторг і К», ТОВ «Торговий дім «Ласар», ТОВ «Сорос Сервіс», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та витрат за результатами господарських операцій з вказаними контрагентами.

Також, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій правомірно врахували положення щодо неможливості виділити, виокремити частину рішення податкового органу, що оскаржується за непідтвердженими господарськими операціями згідно договору 0109-10 від 01.09.2010, укладеного з ТОВ «ВПТК АВЕРС» на проведення комплексу робіт по технологічному супроводженню застосування ферментних препаратів Глюкоамілаза Г18Х та Амілосубтіліну Г18Х на слідуючих спиртзаводах: ДП «Караванський спиртзавод» Харківська область, ДП «Червонослобідський спиртзавод» Київська область, ДП «Немирівський спиртзавод» Вінницька область, та дійшли вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак, слід зазначити, що в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги апеляційний адміністративний суд, не врахував наступного.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, підпунктом 21 частини 1 цієї статті, встановлено, що від сплати державного мита звільнені, зокрема, органи доходів і зборів - у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 94 зазначеного Кодексу якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Враховуючи положення наведених вище правових норм, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про здійснення відшкодування позивачу судових витрат з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Згідно з п. 4) ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши при цьому рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2014 змінити, виклавши абзац четвертий її резолютивної частини у такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ензим» судові витрати у розмірі 2 146 грн.»

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 в цій частині скасувати.

В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний І.Я. Олендер