Ухвала

від 31.03.2015 по справі 826/14666/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2015 р. м. Київ К/800/1207/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Моторного О.А.

Олендера І.Я.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Дубини Н.В.

відповідача - Титаренка Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес ХХІ Століття»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014

у справі № 826/14666/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес ХХІ Століття»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес ХХІ Століття» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 01.07.2014 № 0005122207 та № 0005132207, від 11.09.2014 № 0005912207, № 0005922207, з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 05.09.2014 № 8373/10/26-15-10-6-15 та наслідків такого рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 05.09.2014 № 8373/10/26-15-10-6-15.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014 скасовано постанову суду першої інстанції; ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач простить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного адміністративного суду, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Велес ХХІ Століття» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, складено акт № 2639/26-58-22-07-17/24734586 від 10.06.2014, в якому зафіксовані порушення, зокрема, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пп. 138.1.1 п. 138.1 , п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 226 119 грн.; п. 198.2 , п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 032 113 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 01.07.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0005122207 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 230 597 грн., в т.ч.; 1 032 113 грн. основного платежу та 198 484 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005132207 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 342 845 грн., в т.ч.: 1 226 119 грн. основного платежу та 116 726 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до ГУ Міндоходів у м. Києві зі скаргою № 301/10-07 від 10.07.2014, за результатами розгляду якої прийнято рішення № 8373/10/26-15-10-06-15 від 05.09.2014, яким Головне управління Міндоходів у м. Києві скасувало: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.07.2014 № 0005132207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в частині основного платежу у розмірі 318 538 грн., в частині застосованих штрафних санкцій в розмірі 44 185,75 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін; податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 01.07.2014 № 0005122207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в частині основного платежу у розмірі 390 727 грн., в частині застосованих штрафних санкцій в розмірі 70 096,25 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, 11.09.2014 відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0005912207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 980 121 грн., в т.ч.: 907 581 грн. основного платежу та 72 540 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005922207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 769 774 грн., в т.ч.: 641 386 грн. основного платежу та 128 388 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, вважаючи дані податкові повідомлення-рішення, а також податкові повідомлення-рішення, залишені в частині без змін рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві, протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси, звернувся до суду за їх захистом з даним адміністративним позовом

Матеріалами справи встановлено, що позивач здійснював взаємовідносини з ТОВ «Монрей», ТОВ «БК «Донбас-Інвест», ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ», ТОВ «О-Віл», ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

Висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства податковий орган дійшов, посилаючись на відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладанню угод та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а також на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання № 147/3/22-8/35271236 від 11.04.2012, згідно якого в періоди 01.02 - 31.03.2011 та 01.05.2011 - 29.02.2012 ТОВ «БК «Донбас-Інвест» мало ознаки фіктивності.

Згідно договору № 19 від 27.12.2010, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «БК «Донбас-Інвест» (виконавець), замовник замовляє, а виконавець зобов'язується виконувати роботи з планово-профілактичного технічного обслуговування та забезпечення працездатності інженерних систем нежитлових приміщень згідно переліку № 1 від 27.12.2010, що є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору до суду надано акт приймання виконаних робіт та податкову накладну.

15.02.2011 між позивачем (замовник) та ТОВ «БК «Донбас-Інвест» (підрядник) укладено договір № 15 на виконання робіт, предметом якого є виконання ремонтних робіт внутрішніх приміщень.

10.03.2011 між позивачем та ТОВ «БК «Донбас-Інвест» укладено додаткову угоду № 1 до договору № 15 від 15.02.2011, згідно умов якої збільшено суму виконання додаткових робіт.

Факт виконання умов даного договору, з урахуванням додаткової угоди до нього, було підтверджено договірною ціною, розрахунками, локальними кошторисами на демонтажні роботи, підсумковою відомістю ресурсів, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати, актом приймання виконаних будівельних робіт, підсумковою відомістю ресурсів (витрати по факту), податковою декларацією.

06.06.2013 укладено між ТОВ «Монрей» та позивачем договір № 22, предметом якого було надання послуг з охорони приміщень, матеріальних цінностей та іншого майна замовника, здійснення пропускного режиму на території замовника з додатками № 1 та № 2. До даного договору було укладено додаткову угоду № 2 від 12.07.2013.

18.11.2013 між позивачем та ТОВ «Монрей» укладено договір № 29 про надання послуг охорони об'єкту замовника, контроль за проходженням на об'єкт, пересування його територією, здійснення охорони приміщень, матеріальних цінностей та іншого майна замовника, перепускного режиму на території замовника.

На виконання даних договорів, з урахуванням додаткової угоди до договору № 22 від 06.06.2013 були складені акти приймання-передачі робіт (надання послуг), податкові накладні.

Згідно умов договору № 134 від 14.04.2011, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ» (виконавець), замовник замовляє, а виконавець зобов'язується виконувати роботи щодо обстеження технічного стану, очищення та дезінфекції системи каналізації.

На підтвердження виконання умов даного договору до суду надано акт приймання виконаних робіт та податкову накладну.

Також, між позивачем та ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ» 12.05.2011 укладено договір № 0512, предметом якого є очистка і миття фасадів нежилих приміщень замовника від забруднень різноманітного роду, на підтвердження виконання умов якого до суду надано акт приймання виконаних робіт та податкову накладну.

Предметом договору № 0206 від 02.06.2011, укладеного між позивачем та ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ» є обстеження технічного стану, очищення та дезинфекція системи вентиляції, виконання умов якого підтверджується актом приймання виконаних робіт та податковою накладною.

Між позивачем та ТОВ «БКС Інтернешнл ГМБХ» 07.06.2011 укладено договір № 0607, на підтвердження виконання умов якого позивачем до суду надано акт приймання виконаних робіт та податкову накладну.

Згідно договору № 15 від 13.06.2011, укладеного між позивачем та ТОВ «О-Віл», предметом його є роботи з оптимізації теплового та гідравлічного режимів системи теплопостачання нежитлових приміщень.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем до суду надано акти приймання виконаних робіт та податкові накладні.

Також, між позивачем та ТОВ «О-Віл» укладено договори № 18 від 20.06.2011 та № 19 від 20.06.2011, виконання яких підтверджено актами приймання виконаних робіт та податковими накладними.

25.07.2011 між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» укладено договір № 22, предметом якого є роботи щодо очистки та миття фасадів нежилих приміщень замовника від забруднень різноманітного роду, на підтвердження виконання умов якого до суду було надано акт приймання виконаних робіт та податкову накладну.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані платниками податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені належним чином оформленими первинними документами; не є обов'язковою умовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (нікчемними) правочинів, які укладались за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку; відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що відсутність будь-яких основних засобів, кваліфікованого персоналу, виробничих активів, офісних, складських та виробничих приміщень для надання послуг, а саме здійснення охорони приміщень, виконання робіт з планово-профілактичного технічного обслуговування та забезпечення інженерних систем нежитлових приміщень, обстеження технічного стану, очищення та дезінфекція каналізації та вентиляції різної конфігурації та обстеження технічного стану системи тепло- та водопостачання для виконання господарських зобов'язань за вищезазначеними договорами, свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, а наявність у позивача договорів, актів прийняття робіт та податкових накладних не є достатнім доказом їх реального здійснення.

Проте, суд касаційної інстанції з таким висновком апеляційного адміністративного суду погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 зазначеного Кодексу не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено в судовому порядку, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату робіт (послуг) були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Крім того, право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

За встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат спірного періоду за результатами господарських операцій з такими контрагентами.

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На основі зазначеного, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та витрат по операціям з вищевказаними контрагентами, є таким, що не підтверджений належними доказами та спростований матеріалами справи, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.

Зазначене дозволяє погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес ХХІ Століття» підлягає задоволенню, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014 - скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014 - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес ХХІ Століття» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2014 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді О.А. Моторний І.Я. Олендер