Ухвала

від 07.04.2015 по справі 826/19991/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2015р. м. Київ К/800/23907/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014

у справі № 826/19991/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-комп"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної зі сторін, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності віднесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Форс» за період з 01.05.2012 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт №295/22-621/38013414 від 22.01.2013, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог: пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень-червень 2012 року в сумі 459 112,00 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток за ІІ квартал 2012 року в сумі 512 810,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 12.02.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000582260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 641012,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 512810,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 128202,00 грн.; №0000602260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 688668,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 450112,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 229 556,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Форс», на виконання умов договору поставки від 14.05.2012 №14-05/12, підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинним документами бухгалтерського обліку, зокрема: видатковими та податковими накладними, сертифікатами відповідності.

Розрахунки з ТОВ «Форс» здійснювались шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у розмірі 350 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 16.05.2012, а також шляхом видачі на ім'я ТОВ «Форс» простих векселів у кількості 27 штук на загальну суму 7 660 896,00 грн., які були передані згідно акту прийому-передачі цінних паперів від 14.08.2012.

На підтвердження зберігання товару, придбаного у ТОВ «Форс», позивач надав до матеріалів справи копію договору про відповідальне зберігання №01-1/06 від 01.06.2012, договору оренди №4.ОР/2012 від 29.08.2012 та копії банківських виписок на підтвердження оплати послуг за вказаними договорами.

Також, встановлено, що товар, придбаний у ТОВ «Форс», був використаний позивачем у господарській діяльності, а саме: здійснено реалізацію товару контрагентам-покупцям (ТОВ «Епіцентр К», ТОВ «Нова Лінія»).

Подальший продаж товарів, найменування яких відповідає товарам, придбаним позивачем у ТОВ «Форс», підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових, товарних і податкових накладних, виписаних позивачем як постачальником цих товарів.

Крім того, наявність у ТОВ «Форс» трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності підтверджується листом Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва від 14.06.2013 №12236/05, згідно якого на даному товаристві за період з січня по червень 2012 року працювало від 11 до 28 осіб.

Також, в матеріалах справи наявна копія листа Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 30.07.2013 №14.1/6-12/2566, відповідно до якого ТОВ «Форс» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 імпортувало товар на митну територію України та сплатило податок на додану вартість за вказаний період у розмірі 4 095 589,95 грн.

Разом з тим, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, у зв'язку з чим судами правомірно скасовані спірні податкові повідомлення-рішення від 12.02.2013.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 222-224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль