cpg1251
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
20 лютого 2015 року Справа № 5017/3351/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Волковицької Н.О., суддів: Бакуліної С.В., Грейц К.В., Добролюбової Т.В., Мачульського Г.М., розглянувши заявуПублічного акціонерного товариства "Іскра" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 29.10.2014 у справі№ 5017/3351/2012 за позовомПублічного акціонерного товариства "Іскра" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ФОРМАГ" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватне підприємство "Укртрансресурс" простягнення 76 478,54 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2014 у справі №5017/3351/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014, відмовлено у задоволені позову Публічного акціонерного товариства "Іскра" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРМАГ" 76 478,54 грн. збитків, які виникли внаслідок бездіяльності відповідача при виконанні договору про транспортне експедирування.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2014 у справі №5017/3351/2012 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 залишено без змін.
Публічним акціонерним товариством "Іскра" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 29.10.2014 у справі №5017/3351/2012, в якій заявник просить скасувати вказану постанову Вищого господарського суду України, прийняти у справі нове рішення про задоволення позову.
Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2010 у справі №11/194/09, від 16.05.2013 у справі №5017/2840/2012, від 25.11.2010 у справі №21/66-10(29/237-09) мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права щодо визначення правомірності здійснення експедитором притримання вантажу, як засобу забезпечення виконання зобов'язання, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України вважає, що справа №5017/3351/2012 не підлягає допуску до провадження Верховного Суду України з таких підстав.
Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Так у постанові від 29.10.2014 у справі №5017/3351/2012, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення з експедитора (відповідача) збитків, які клієнт (позивач) поніс внаслідок того, що був змушений звернутись до іншого експедитора для експедирування вантажу. Вказаного висновку суд касаційної інстанції дійшов з огляду на встановлення судами попередніх інстанцій того, що експедитор (відповідач) не мав можливості вчасно надати експедиторські послуги через неналежне виконання клієнтом (позивачем) своїх зобов'язань, що надало право експедитору утриматись від надання позивачу передбачених умовами договору послуг. Крім того, судом касаційної інстанції зазначено, що відповідач як експедитор правомірно скористався таким способом забезпечення виконання зобов'язання як притримання (в частині, що стосується доводів заявника) з огляду на встановлення судами попередніх інстанцій того, що вантаж, експедирування якого здійснював відповідач, перебував у володінні відповідача; відповідач повідомив клієнта про притримання під своїм контролем вантажу до погашення заборгованості; встановлено також факт заборгованості позивача перед відповідачем за послуги експедирування та передачу відповідачем вантажу новому експедитору після повідомлення позивача про відмову від договору, укладеного сторонами у справі.
Водночас у постанові від 16.05.2013 у справі №5017/2840/2012, на яку заявник посилається, Вищий господарський суд України, зазначаючи про обґрунтованість первісного позову про стягнення з експедитора шкоди, понесеної внаслідок втрати вантажу, який експедирувався відповідачем (в частині, що стосується доводів заявника), вказав на неправомірність здійснення експедитором притримання. При цьому суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що експедитор (відповідач), всупереч вимогам статей 594-597 ЦК України, здійснив притримання не того вантажу, за який у клієнта була наявна заборгованість, а того, за експедирування якого клієнт здійснив розрахунок у повному обсязі, і який в подальшому внаслідок бездіяльності експедитора було втрачено.
При цьому у постанові від 25.11.2010 у справі №21/66-10(29/237-09), на яку заявник також посилається, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову первісного позивача (експедитора) про стягнення з відповідача (клієнта) вартості наданих послуг експедирування з огляду на те, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач (експедитор) неправомірно здійснив притримання вантажу клієнта, оскільки не здійснив негайного повідомлення клієнта про притримання ним вантажу, і вантаж, який був притриманий, перевозився експедитором за іншою заявкою, ніж оплату якої вимагав.
Таким чином, наведені постанови не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у наведених справах різних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.
Крім того, колегія суддів не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанову Вищого господарського суду від 02.08.2010 у справі №11/194/09, оскільки предмет позову у вказаній справі та у справі, про перегляд якої просить заявник, є різними. Так у справі №11/194/09 предметом позовних вимог є розірвання договору фінансового лізингу, тоді як у справі №5017/3351/2012, про перегляд постанови у якій просить заявник, предметом позовних вимог є стягнення збитків, завданих внаслідок невиконання експедитором умов договору, тому спірні правовідносини у даних справах не є подібними.
За таких обставин відсутні визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України
УХВАЛИВ:
Відмовити Публічному акціонерному товариству "Іскра" у допуску справи №5017/3351/2012 до провадження Верховного Суду України.
Головуючий суддяН.Волковицька Судді:С.Бакуліна К.Грейц Т.Добролюбова Г.Мачульський
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 20.02.2015 |
Оприлюднено | 17.04.2015 |
Номер документу | 43614820 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Волковицька H.O.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні