Постанова

від 06.04.2015 по справі 927/1627/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа№ 927/1627/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 06.04.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року

у справі № 927/1627/14 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рондо Трейд»

до фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни

про стягнення 198 444,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року по справі № 927/1627/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Рондо Трейд» до фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни про стягнення 198 444,40 грн. - задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 01.12.2014 року, фізична особа-підприємець Криштоп Ірина Олексіївна звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року по справі № 927/1627/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2015 року у складі головуючого судді: Рудченка С.Г., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року у справі № 927/1627/14 повернуто на підставі п.3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Так, фізична особа-підприємець Криштоп Ірина Олексіївна повторно звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 року відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року у справі № 927/1627/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 25.02.2015 року та 06.04.2015 року представник ТОВ «Рондо Трейд» надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти поданої апеляційної скарги. Представник позивача вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни в судові засідання суду апеляційної інстанції ні 25.02.2015 року, ні 18.03.2015 року ні 06.04.2015 року не з'явились про день та час розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином на підтвердження чого в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення.

В судове засідання, що було призначено на 25.02.2015 року скаржник надіслала суду апеляційної інстанції клопотання в якому просила відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки, вона з 20.02.2015 року по 05.03.2015 року перебуватиме у відрядженні у м. Хмельницький (а.с. 73-74 том 2). Суд дане клопотання задовольнив та розгляд справи відклав на 18.03.2015 року.

В судове засідання 18.03.2015 року ФОП Криштоп І.О. також не з'явилась та надіслала до суду клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на хворобу та перебування на лікарняному. При цьому, скаржник просила продовжити строк розгляду справи у відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України (а.с. 83-84 том 2). Зазначене клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду на 15 днів судом апеляційної інстанції задоволено, розгляд справи вдруге відкладено на 06.04.2015 року. Про причини неявки в судове засідання 06.04.2015 року скаржник суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, який просив суд апеляційної інстанції розглядати справу без участі відповідача, оскільки останній, жодного разу на виклик суду ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не з'являвся та на думку позивача, відповідач затягує розгляд справи, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ФОП Криштоп І.О. про дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, участь представників відповідача у судовому засіданні 06.04.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи вже продовжувався та неодноразово відкладався.

Подане клопотання ФОП Криштоп І.О. про призначення у даній справі судової почеркознавчої експертизи (вх.№ 09-10/2040/15) не може бути розглянуте судом апеляційної інстанції, оскільки останнє, надійшло до суду о 17 год. 03 хв. 06.04.2015 року тобто, після прийняття по суті рішення Київським апеляційним господарським судом об 11 год. 20 хв. та оголошення у даній справі вступної та резолютивної частини постанови.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

04 січня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Рондо Трейд» (постачальник) та фізичною особою - підприємцем Криштоп Іриною Олексіївною (покупець) було укладено договір поставки №ИО-12 (далі - договір) (а.с. 12 т.1).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Згідно з умовами п. 1.2 договору передбачено, що асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийому-передачі кожної партії товару. Партією товару вважається його кількість, зазначена в одній накладній.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору ціна по кожній партії товару, що поставляється, встановлюється продавцем в прас-листі (не є додатком до даного договору), формується в національній валюті України та зазначається в накладних, специфікаціях та рахунках-фактурах. Ціна товару включає 20% ПДВ.

Згідно п. 5.1 договору оплата за товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом переводу суми за кожну партію товару на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 днів з моменту отримання товару. Пунктом 5.2 договору визначено, що моментом виконання покупцем своїх зобов'язань по здійсненню розрахунків за поставлений товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок продавця. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2012 року (п. 6.1 договору).

Як зазначає позивач, він виконав свої зобов'язання за договором, та у період з 16 січня 2012 року по 05 листопада 2012 року поставив відповідачу товар на суму 2233044,45 грн., що підтверджується накладними №1 від 16 січня 2012 року, №3 від 30 січня 2012 року та видатковими накладними за період з 14 березня 2012 року по 05 листопада 2012 року (а.с. 192-220 т.1).

Отримавши товар, відповідач, взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості товару виконав частково, оплативши позивачу вартість товару на суму 2108844,45грн, про що свідчать виписки по рахунку (а.с. 47-191 т.1).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами сплатити заборгованість за товар згідно з договором поставки №ИО-12 від 04 січня 2012 року (претензія-вимога №1 від 02 квітня 2013 року, №2 від 07 травня 2013 року, №3 від 24 жовтня 2013 року, №4 від 04 березня 2014 року, №1 від 29 квітня 2014 року, №88 від 06 червня 2014 року) (а.с. 15-18, 21-22, 24-26 т.1).

У відповідь на претензію №1 від 02 квітня 2013 року, відповідач зобов'язався сплатити заборгованість по оплаті товару в сумі 305355,63 грн. в термін з травня по листопад 2013 року (а.с. 19 т.1), на претензію №4 від 04 березня 2014 року, зобов'язався сплатити заборгованість по оплаті товару в сумі 157400 грн. в термін з березня по листопад 2014 року (а.с. 22 т.1); на лист №88 від 06 червня 2014 року, зобов'язувався провести оплату при наявності коштів (а.с. 27 т.1).

Окрім того, відповідач гарантійним листом від 21 лютого 2013 року гарантував позивачу здійснити виплату за отриману продукцію в сумі 348355,97грн. у терміни з 01 березня по 10 травня 2013 року (а.с. 14 т.1). Станом на 15 травня 2013 року сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становила 305355,97грн. (а.с. 20 т.1).

Так, у жовтні 2014 року ТОВ «Рондо Трейд» звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до ФОП Криштоп І.О. про стягнення заборгованості та з урахування уточнених позовних вимог (заяви про зменшення позову), оскільки відповідач 14 листопада 2014 року здійснив оплату заборгованості в сумі 2000,00грн., позивач просив стягнути з відповідача основного боргу у сумі 124200,00 грн., пені - 14975,13грн., 3% річних - 21248,87грн. та інфляційних втрат - 22283,41грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за отриманий товар за укладеним між ними договором поставки №ИО-12 від 04 січня 2012 року.

У свою чергу відповідач заперечуючи проти позову вказав на те, що в нього не виникло зобов'язання по оплаті товару, оскільки сторонами договору не були погоджені строки оплати, та позивач власноруч без погодження на те відповідача встановив в п. 5.1 договору строк оплати в 30 днів з моменту отримання товару.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року по справі № 927/1627/14 позов ТОВ «Рондо Трейд» до ФОП Криштоп І.О. про стягнення 198 444,40 грн. - задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 16 січня 2012 року по 05 листопада 2012 року позивач поставив відповідачу товар на суму 2233044,45 грн., що підтверджується накладними №1 від 16 січня 2012 року, №3 від 30 січня 2012 року та видатковими накладними за період з 14 березня 2012 року по 05 листопада 2012 року (а.с. 192-220 т.1), які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, який відповідач прийняв та розрахувався лише частково. На час звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача становила 126200 грн. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач частково сплатив вказану заборгованість лише на суму 2000 грн. Так у зв'язку з частковою оплатою у відповідача залишилась заборгованість у розмірі 124200 грн.

Доказів повної оплати за поставлений товар відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано, а тому, враховуючи строки оплати встановлені п. 5.1 договору, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 124200 грн., яка не погашена.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 124200 грн. виникла по договору поставки №ИО-12 від 04 січня 2012 року. Зазначена заборгованість відповідає фактичним обставинам та підтверджена матеріалами справи а тому, підлягає стягненню.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 14975,13 грн. у відповідності до п.7.2 договору за період з 14 квітня 2014 року по 13 жовтня 2014 року, 21248,87 грн. 3% річних за період з 30 лютого 2012 року по 13 жовтня 2014 року та 22283,41грн. інфляційних втрат за період січень-вересень 2014 року.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Так, пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасних розрахунків за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за період з 14 квітня 2014 року по 13 жовтня 2014 року, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, а тому місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 14975,13 грн.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судова колегія апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 21248,87 грн. 3% річних за період з 30 лютого 2012 року по 13 жовтня 2014 року та 22283,41грн. інфляційних втрат за період січень-вересень 2014 року.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Доводи скаржника про те, що у нього відсутній обов'язок по оплаті товару оскільки позивачем самостійно без погодження з відповідачем було встановлено в п.5.1 договору строк оплати в 30 днів з моменту отримання товару, судова колегія вважає необґрунтованими та відноситься критично виходячи з наступного.

Як зазначалося вище, частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів до нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7 постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного договору поставки його сторони визначили, що покупець здійснює оплату поставленого товару в безготівковому порядку шляхом переводу суми за кожну партію товару на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 днів з моменту отримання товару (п. 5.1 договору).

Отже, якщо б договором не було б передбачено порядку оплати товару після його поставки та прийняття, то правовідносини сторін в цій частині повинні були б регулюватися правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, тобто відповідач зобов'язаний був би оплатити товар після його прийняття.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції розглянув справу без участі відповідача і цим самим порушив норми процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки, з матеріалів справи вбачається, що відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Більш того, під час розгляду справи у суді першої інстанції, місцевий господарський суд за клопотанням самого ж скаржника відкладав розгляд справи. Проте, у наступне судове засідання відповідач повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів на подав. Отже, місцевим господарським судом правомірно було розглянуто справу за відсутності представника відповідача та на підставі тих доказів, що містяться в матеріалах справи.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 124200,00грн. основного боргу, 14975,13грн. пені, 21248,87грн. 3 % річних, 22283,41грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Криштоп Ірини Олексіївни на рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року у справі № 927/1627/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 01.12.2014 року у справі № 927/1627/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 927/1627/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 14.04.2015 року