Постанова

від 15.04.2015 по справі 914/4449/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2015 р. Справа № 914/4449/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л.

Хабіб М.І.

при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.

за участю представників:

позивача: Кушнір В.А. - представник (довіреність в матеріалах справи);

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", вих. № 211 від 16.03.15

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.02.2015 (суддя Щигельська О.І.)

у справі № 914/4449/14

за позовом: товариства з додатковою відповідальністю "Городоцьке", м. Городок Хмельницької області

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар", м. Городок Львівської області

про стягнення 994 104, 22 грн.

Товариство з додатковою відповідальністю "Городоцьке" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про стягнення 994 104, 22 грн. Позов заявлено на підставі договору купівлі-продажу № 10/SR/2013 від 29.07.2013, укладеного позивачем з відповідачем.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.02.15 у справі № 914/4449/14 позовні вимоги задоволено частково (з урахуванням ухвали місцевого господарського суду від 20.02.2015).

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 774 160, 84грн. основного боргу, 29 720, 23 грн. 3% річних, 184 702, 31 грн. індексу інфляції та 19 771, 66 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" про відстрочку виконання судового рішення відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження позовних вимог, а відповідач позов не заперечив та не спростував документально.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТзОВ "Яблуневий дар" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.02.2015 та постановити нове рішення, яким відстрочити виконання рішення до 31 березня 2015 року.

Зокрема, зазначає, що місцевий господарський суд не врахував скрутного матеріального становища відповідача, відтак безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про відстрочку виконання судового рішення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.03.15 у складі колегії суддів: головуючий суддя: Юрченко Я.О., судді Зварич О.В., Хабіб М.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.04.15.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 у склад колегії суддів для розгляду даної справи у зв'язку з перебуванням судді Зварич О.В. у відпустці внесено зміни, введено замість судді Зварич О.В. суддю Давид Л.Л.

В дане судове засідання скаржник (відповідач) не з'явився, однак надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням його представника у щорічній основній відпустці.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення Господарського суду Львівської області від 11.02.2015 без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи заперечив.

Розглянувши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів відхиляє його з огляду на наступне.

Відкладення розгляду справи за обставин, визначених у ч. 1 ст. 77 ГПК України, є обов'язком лише за умови неможливості вирішення спору в даному судовому засіданні. Неявка представника скаржника в судове засідання не унеможливлює розгляду апеляційної скарги. Слід зазначити, що ухвалою апеляційного суду від 23.03.15 явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Колегія суддів також бере до уваги те, що скаржником не додано доказів неможливості заміни Дрогомирецької О.Р. іншим представником чи неможливість розгляду справи за її відсутності.

З урахуванням вищевикладеного, підстави для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи відсутні.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 11.02.2015 у справі № 914/4449/14 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.07.2013 позивач уклав з відповідачем договір купівлі-продажу №10/SR/2013, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця сільськогосподарську плодоовочеву продукцію (далі - товар), у кількості погодженій сторонами, а покупець - прийняти та оплатити її.

Відповідно до п.2.1 договору ціна кожної партії товару визначається за домовленістю сторін відповідно до його якості та зазначається у накладних. Загальна сума договору складається з вартості всіх партій товару, поставлених по даному договору (п. 2.1 договору).

Оплата за товар здійснюється після поставки товару, або передоплатою у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, а також шляхом готівкових розрахунків (п.4.1, 4.2).

На виконання умов вказаного договору починаючи з 29.07.2013 по 23.12.2013 ТзДВ "Городоцьке" поставлено ТзОВ "Яблуневий дар" товар на загальну суму 2 727 587, 61 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними за вказаний період, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Всупереч умовам договору поставлений товар відповідачем протягом 13.08.2013-23.10.2014 оплачено лише частково на суму 195 3426, 77грн., що відображено у банківських виписках про рух коштів по рахунку позивача.

Позивач звертався до позивача з претензією №248 від 05.08.2014 щодо погашення заборгованості, після отримання якої відповідачем проведено часткову оплату.

Як вбачається з матеріалів справи, наявність заборгованості за договором ТзОВ "Яблуневий дар" не заперечується. Також, матеріали справи містять підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками акт звірки взаємних розрахунків станом на 20.01.2015, за яким заборгованість відповідача на користь позивача склала 774 160, 84грн.

Крім основної заборгованості позивачем заявлено до стягнення з відповідача 29 720, 27 грн. 3% річних та 190 223, 11грн. індексу інфляції.

У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання покупцем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати отриманого товару, відсутність заперечень відповідача щодо розміру основної заборгованості перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав про стягнення 774 160, 84 грн. основного боргу.

Поряд з цим, місцевий господарський суд не погодився з розрахунком 3% річних та нарахувань за індексом інфляції та провів власний перерахунок, відповідно до якого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: 29 720, 23грн. 3% річних, нарахованих за визначений позивачем період з 24.12.2013 по 08.12.2014 включно та 184 702, 31 грн. індексу інфляції, нарахованих у межах визначеного позивачем періоду за січень-жовтень 2014 року.

Не заперечуючи та не спростовуючи вищевказаних висновків місцевого господарського суду, скаржник оскаржує рішення в частині відмови в задоволенні його заяви про відстрочку виконання судового рішення.

Переглядаючи рішення в цій частині, судова колегія зазначає про безпідставність та недоведеність тверджень скаржника, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п.7.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК , ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 вищевказаної постанови пленуму).

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Поряд з цим, як вбачається з відзиву на позовну заяву, в якому відповідач просив відстрочити виконання рішення у даній справі до 31 березня 2015 року, останній зазначає про важке фінансове становище, вказує на кредиторську заборгованість та стверджує, що стягнення всієї суми заборгованості одразу може призвести до накладення арешту на всі рахунки підприємства,а відтак припинення його діяльності.

Однак, такі твердження скаржника жодним чином документально не підтверджені належними і допустимими доказами в порядку та розумінні ст. 34 ГПК України.

Відтак, з урахуванням відсутності доказів об'єктивних, непереборних, виключних обставин, з якими законодавець пов'язує відстрочку виконання судового рішення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви ТзОВ «Яблуневий дар» про відстрочку виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.02.2015.

З огляду на викладене, доводи скаржника є спростованими, відтак не потребують подвійного спростуваня.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.02.2015 у справі № 914/4449/14 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 16.04.2015

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Хабіб М.І.