Ухвала

від 09.04.2015 по справі 826/14945/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/800/34958/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014

у справі № 826/14945/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Побужський феронікелевий комбінат» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010, 2011, 2012, 2013 роки, за результатами якої складено акт від 22.08.2013 №1029/40-10/37-29/31076956.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.09.2013 №0000353720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1038604,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 36797,00 грн.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 , підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон), пункту 185.1 статті 185 , пунктів 198.3 , 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Промзбут», ТОВ «Український ресурс», ТОВ «Альфа ЛТА», ТОВ «Дестіні», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що контрагенти не мали необхідних умов для виконання укладених з позивачем договорів або здійснення діяльності, у зв'язку з відсутністю самого товару, не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, не мали можливості здійснювати операції з оподаткування, приймання товарів від контрагентів-постачальників, а також встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

При цьому контролюючий орган посилався на відсутність ТОВ «Український ресурс» та ТОВ «Дестіні» за юридичною адресою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції погодився з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, а також те, що податкове повідомлення-рішення прийняте обґрунтовано, з урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 198.1 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та здійснених витрат до складу валових є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валових витрат для цілей визначення об'єктом оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Промзбут», ТОВ «Український ресурс», ТОВ «Альфа ЛТА» та ТОВ «Дестіні» продукції (товарів, робіт, послуг), на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання договорів від 29.12.2006 №825/06-р, від 21.03.2011 №26, від 18.10.2010 №866/10, від 11.01.2012 №40/12 підтверджується належним чином оформленими прибутковими та видатковими накладними, накладними на маршрут або групу вагонів, платіжними доручення, специфікаціями, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, тощо.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Промзбут», ТОВ «Український ресурс», ТОВ «Альфа ЛТА» та ТОВ «Дестіні» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Отже, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров