Ухвала

від 09.04.2015 по справі 2а-1870/3172/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/9991/13329/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.09.2011

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012

у справі № 2а-1870/3172/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крук»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції, Головного управління Державного казначейства України в Сумській області

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Крук» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Крук») звернулось до суду з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (далі по тексту - відповідач-1, Сумська МДПІ), Головного управління Державного казначейства України в Сумській області (далі по тексту - відповідач-2, ГУДК України в Сумській області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.04.2011 №0000022306, стягнення з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 150950,00 грн. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6856,56 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.09.2011, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 скасовано в частині розподілу судових витрат. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Крук» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1509,49 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Сумською МДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на розрахунковий рахунок за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт від 11.04.2011 №90/23/22593940.

На підставі акту перевірки Сумською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення 29.04.2011 №0000022306, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за 1 місяць 2011 року у сумі 150949,00 грн. та визначено штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1,00 грн.

Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого не підтверджено заявлену суму до бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за січень 2011 року на суму 150949,00 грн. При цьому, податковий орган виходив з того, що згідно з даними комп'ютерної версії «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено: загальна сума податкового кредиту з ПДВ з ПП фірма «Лагуна» за грудень 2010 року - 150,9 тис. грн. До Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська (в Індустріальному районі) надіслано запит на зустрічну звірку ПП фірма «Лагуна» з питань правових відносин з TOB «Крук» за період грудень 2010 року №1449/7/23-505 від 15.03.2011, повторний запит - №1640/7/23-505 від 22.03.2011. Працівниками управління податкового контролю юридичних осіб Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська здійснено вихід за місцезнаходженням ПП фірма «Лагуна». За результатами перевірки встановлено, що підприємство за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Миру буд. 95, кв. 66, не знаходиться, про що складено акт від 02.02.2011 №326/23/30224684. До ВПМ Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська надано запит на встановлення місцезнаходження суб'єкту підприємницької діяльності від 02.02.2011 за №18. Відсутність підприємства ПП фірма «Лагуна» за місцезнаходженням та неможливість підтвердити дані про придбання товару та фактично сплаченої суми ПДВ отримувачем товару та встановлення виробника реалізованої продукції (кукурудзи) позбавляє органи державної податкової служби можливості отримати документи бухгалтерського та податкового обліку, на підставі яких сформовано бюджетне відшкодування, а саме копії реєстрів отриманих та виданих податкових накладних та завірені копії первинних документів, що підтверджують факт оплати товару, дослідити облік операцій з поставки та придбання товарів, що фактично унеможливлює визначення правомірності податкових зобов'язань ПДВ, а тим самим і визначення від'ємного значення ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, з наведених норм вбачається, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс встановлює єдиний випадок, коли не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу), зокрема, це суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Сума податку, що заявлена позивачем до бюджетного відшкодування фактично сплачена позивачем, який є отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах, постачальникам таких товарів/послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення позивачем господарських операцій з настанням відповідних правових наслідків та дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Отже, з наведених норм вбачається, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження фактів узгодженості дій платника податку з постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності щодо таких дій чи сприянні в ухиленні постачальника від виконання податкових зобов'язань.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Щодо стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 6856,56 грн., то судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що згідно пп. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України стягненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 1509,49 грн.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров