Ухвала

від 14.04.2015 по справі 826/8010/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2015 р. №К/800/62687/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Голд Україна» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 у справі №826/8010/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Голд Україна» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві третя особаДержавна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2014 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Голд Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 30.12.2013 №0005742220.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 у даній справі, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2014 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами, проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «Мікс Буд» та подальшої реалізації товарів (робіт, послуг) з 29.11.2013, складено акт від 12.12.2013 № 2027/26-53-22-01-21-36301177, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.9.1. ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 62717,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 30.12.2013 №0005742220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 62717,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 15679,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства позивачем, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, оскільки фінансово-господарська діяльність контрагента позивача (ТОВ «Торговий дім «Мікс Буд») здійснювалась ним поза межами правового поля, а тому укладені ним правочини (договори) не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Торговий дім «Мікс Буд» при виконанні ними укладених договорів на виконання робіт від 26.09.2011 № 1/09-2011 та купівлі-продажу від 13.05.2011 № 1/05-2011, підтверджується первинними документами податкового обліку: завданням на виконання опоряджувальних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року, договірною ціною на опоряджувальні роботи за 2011 рік, підсумковою відомістю ресурсів, локальним кошторисом №2-1-1, актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2011 року, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими, податковими та товарними накладними, довіреностями на товар, виписками з банківського рахунку позивача та платіжними доручень на оплату товару.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

Також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товарів та робіт з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних, який на час здійснення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

У той же час апеляційний суд, погодившись з доводами податкового органу та посилаючись на протокол допиту свідка - гр. ОСОБА_1, не подання позивачем товарно-транспортної накладної, а також на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, дійшов висновку, що всі операції купівлі-продажу позивача з ним не спричиняють реального настання правових наслідків, а укладені правочини є нікчемними та такими, що не потребують визнання їх недійсними в судовому порядку. Окрім того, апеляційний суд вказав на обов'язковість письмової згоди підрядника для залучення субпідрядників.

Між тим, наведені апеляційним судом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи. Зокрема, наведене апеляційним судом тлумачення пункту 3.3.1 договору на виконання робіт від 26.09.2011 № 1/09-2011 суперечить його фактичному змісту, викладеному сторонами правочину, та який не встановлює жодних вимог щодо форми погодження.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Окрім того, слід відзначити, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів та робіт, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Суд першої інстанції об'єктивно не взяв до уваги доводи податкового органу, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на наявність пояснень гр. ОСОБА_1, в яких він заперечував свою участь у створенні та діяльності ТОВ «Торговий дім «Мікс Буд».

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Поруч з цим, протоколи допиту свідків або їх пояснення не є допустимими та беззаперечними доказами, які є безумовною та достатньою підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів та для позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) у спірного постачальника.

Звертається увага, що навіть за наявності вироку суду у кримінальній справі не виключається можливість здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, і він також потребує оцінки судом в сукупності з іншими доказами, а також у відповідності до вимог ч. 4 ст. 72 КАС України.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Окрім того, суд першої інстанції, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

У той же час, не можна вважати обґрунтованим висновок апеляційного суду про не підтвердження факту поставки товару та виконання робіт у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування витрат та кредиту. Чинним законодавством України передбачена обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьої особи.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди купівлі-продажу та підряду для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірним контрагентом.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімат Голд Україна» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2014.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош