Ухвала

від 15.04.2015 по справі 826/810/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2015 року м. Київ К/800/42888/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року

у справі № 826/810/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» (далі - позивач, ПАТ «Київський маргариновий завод»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Київський маргариновий завод» звернулось у січні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2012 року № 0008512220 та № 0008522220.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків-контрагентами за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, під час якої було встановлено порушення позивачем п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами вказаної перевірки складено акт від 21.12.2012 року, на підставі висновків якого податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.12.2012 року № 0008512220 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 254 963,00 гривні за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 63 740,75 гривень та № 0008522220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 235 037,00 гривень за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 58 759,25 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та спростовано позовні вимоги, а тому позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в період який перевірявся, позивач займався виробництвом високоякісних продуктів харчування: майонезу, маргарину, олії соняшникової рафінованої та нерафінованої, гірчиці, а також маргарину та жиру для харчової промисловості.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Агромарин-М» (постачальник) та ПАТ «Київський маргариновий завод» (покупець) було укладено договір поставки № 117ВУ від 02.12.2010 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити товар - олію соняшникову.

Виконання вказаних операцій підтверджується виписаними ТОВ «Агромарин-М» податковими накладними, при дослідженні яких судом апеляційної інстанції встановлено, що вони повністю відповідають вимогам, встановленим ПК України.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшов висновку, що позивач мав всі законні підстави та правомірно відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, підтверджену первинними документами та податковими накладними.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з висновком суду першої інстанції, що без відповідного експертного дослідження товар, який був предметом договору № 117ВУ від 02.12.2010 року не може бути харчовою продукцією, його придбання є економічно не вигідним та ризиковим, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», до системи державних органів, які в межах їх компетенції забезпечують розробку, затвердження та впровадження санітарних заходів, а також державний контроль та нагляд за їх виконанням входять: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я; Державна санітарно-епідеміологічна служба України (далі - Санітарна служба); Державна служба ветеринарної медицини України (далі - Ветеринарна служба); центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики; центральний орган виконавчої влади з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Так, відповідно до висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, виданого Дніпропетровською обласною санітарно-епідеміологічною станцією, олія сояшникова, що є предметом договору укладеного між позивачем та ТОВ «Агромарин-М» від 02.12.2010 року, відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України. Даний висновок дійсний до 01.06.2015 року.

Суд апеляційної інстанції вірно зауважив, що судом першої інстанції дана обставина залишена поза увагою, суд не перевірив наявність у позивача вказаного висновку та не витребував його у встановлено законом порядку, у зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку, що вказаний вище товар не може бути харчовою продукцією.

Разом з тим, відповідно до статті 21 вказаного вище Закону, виробник сільськогосподарської продукції, призначеної для споживання людиною, харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів або допоміжних матеріалів для переробки зобов'язаний видавати декларацію виробника на такі об'єкти під час введення їх в обіг.

Так, суд апеляційної інстанції, виходячи з аналізу вказаної норми Закону, дійшов вірного висновку, що видача декларації на вказані об'єкти здійснюється саме під час введення їх в обіг, а відтак, посилання суду першої інстанції на те, що декларації виробника на поставлену йому продукцію вважається первинним документом є помилковими.

Щодо посилання суду першої інстанції на акт перевірки від 16.03.2011 року № 317/23-300/37104044 ТОВ «Агромарин-М», яким було встановлено, що підприємством ТОВ «Агромарин-М» на порушення пп. 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за грудень 2010 року було включено до складу податкових зобов'язань за грудень 2010 року на суму ПДВ 8 762 620,32 гривень по ланцюгам постачання від підприємства ТОВ «Гідралтек Сервіс», то судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що дослідження судом першої інстанції взаємовідносин ТОВ «Агромарин-М» з ТОВ «Гідравлекс Сервіс» виходить за межі позовних вимог та не є предметом розгляду даного спору.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що висновки суду першої інстанції про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу вищевказаного акту перевірки ТОВ «Агромарин-М», є протиправними, оскільки результати аналізу виключно фінансово-господарської діяльності контрагента відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються позивача.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що договір поставки № 117ВУ від 02.12.2010 року, укладений між позивачем та ТОВ «Агромарин-М» в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства. Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент складання податкових накладних ТОВ «Агромарин-М» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні, в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим чинним законодавством України. В свою чергу, позивач був зареєстрований як платник податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства і має всі необхідні умови для ведення свої господарської діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами

Крім того, чинне, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2013 року у справі № 826/810/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) О.В. Вербицька Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно