Рішення

від 14.04.2015 по справі 910/23360/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2015Справа №910/23360/14

за позовом: Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон», м.Київ, ЄДРПОУ 31927909

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

прокурор: Винник О.О. - по посв.

від позивача: Кириченко А.Б. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора Дніпровського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон», м.Київ (з урахуванням заяви №54-2682вих15 від 16.03.2015р.) про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та відповідачем та зареєстрованого 03.08.2007р. за №66-6-00406 у книзі записів державної реєстрації договорів, шляхом викладення п.4.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що договір оренди земельної ділянки, який укладено між позивачем та відповідачем, підлягає приведенню у відповідність до вимог чинного законодавства в частині визначення розміру орендної плати у зв'язку з прийняттям Київською міською радою рішення №89/9146 від 28.02.2013р. «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень ст.288 Податкового кодексу України».

Позивач у судових засіданнях 26.11.2014р., 25.03.2015р. та 14.04.2015р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не надав, у судове засідання 14.04.2015р., як і попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

При цьому, за висновками суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Галеон» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Тургенєвська, буд.57, кв.16. Одночасно, в матеріалах справи наявна ще одна адреса Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон»: 04107, м.Київ, вул.Баггоутівська, 8/10.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України з метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду спору на вказані адреси було направлено, в тому числі, ухвалу від 25.03.2015р.

Наразі, конверт з ухвалою, направленою на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон», до суду повернуто не було.

Одночасно, господарський суд зазначає, що попередня кореспонденція, скерована на вказану адресу відповідача, була повернута до суду з відміткою «Інші причини, що не дали змоги виконати». При цьому, господарським судом прийнято до уваги, що ухвалу від 12.11.2014р. вказаний учасник судового процесу отримав, що підтверджується поштовим повідомленням №0103032078757.

Конверт з ухвалою від 25.03.2015р., скерований на іншу адресу відповідача, повернувся до господарського суду м.Києва з відміткою «Інші причини, що не дали змоги виконати».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресами Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон», які наявні в матеріалах справи, в тому числі, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

До того ж, господарський судом прийнято до уваги, що представник відповідача був присутній у судовому засіданні 26.11.2014р., а отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галеон» було обізнане про розгляду судом справи №910/23360/14.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про дату і час подальшого слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача у судове засідання 14.04.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Однак, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

До того ж, господарським судом прийнято до уваги, що у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору.

Судом також враховано, що ухвалою від 25.03.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач участі в процесі розгляду спору 14.04.2015р. не приймав, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом до повноважень Київської міської ради в сфері земельних відносин входило, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Як вказувалось вище, у ст.9 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) зазначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації договору від 15.03.2007р., державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Як встановлено судом, 03.08.2007р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галеон» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку.

Об'єктом оренди за умовами вказаного правочину є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - просп.Броварський в Дніпровському районі м.Києва;

- розмір - 8715 кв.м;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчо-спортивного комплексу з підприємством громадського харчування та закладами громадського призначення;

- кадастровий номер - 8 000 000 000:66:099:0042.

Договір оренди земельної ділянки скріплено підписом голови та печаткою Київської міської ради та 03.08.2007р. зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис №66-6-00406.

За умовами п.2.2 договору №66-6-00406 від 03.08.2007р. на час укладання правочину грошова оцінка земельної ділянки становила 10 669 292,46 грн.

У п.4.2 договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку на період будівництва встановлюється в розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки, а після введення об'єкту в експлуатацію річна орендна плата встановлюється на рівні 2% відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з п.3.1 укладеного між сторонами правочину договір укладено на 10 років.

Наразі, судом встановлено, що на момент вирішення спору по суті договір №66-6-00406 від 03.08.2007р. є чинним. При цьому, господарським судом прийнято до уваги наступне.

Рішенням від 26.10.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/3091/14 було розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галеон» і зареєстрований 03.08.2007р. за №66-6-00406.

Постановою від 04.02.2015р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 26.10.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/3091/14 було скасовано, позов Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Київської міської ради про розірвання договору залишено без задоволення. Вказаний судовий документ набрав законної сили в момент його прийняття у відповідності до приписів ч.3 ст.105 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, як вбачається з пояснень №05703-3930 від 02.03.2015р. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та наявного в матеріалах справи витягу з автоматизованої системи документообігу суду, постанова від 04.02.2015р. Київського апеляційного господарського суду на даний час оскаржується в судовому порядку. Результати перегляду наведеного судового акту в касаційному порядку в матеріалах справи відсутні.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Однак, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Згідно з ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Законом України №309-VI від 03.06.2008р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни до ч.ч.4, 5 ст.21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.

У зв'язку із введенням в дію з 01.01.2011р. Податкового кодексу України Закон України «Про плату за землю» втратив чинність (ч.2 прикінцевих положень Податкового кодексу України).

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

За умовами п.4.8 спірного правочину розмір орендної плати може переглядатись у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше одного разу на рік.

За змістом ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

За приписами ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як встановлено судом, 28.02.2013р. Київською міською радою було прийнято рішення №89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України», відповідно до якого Київська міська рада вирішили внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком, встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. З додатку до вказаного рішення вбачається, що наведеним актом визначено необхідність внесення змін, в тому числі, до договору №66-6-00406 від 03.08.2007р., який укладено з відповідачем. Наразі, матеріали справи свідчать, що рішення №89/9146 від 28.02.2013р. Київської міської ради було опубліковане 02.04.2013р. у випуску №33(1161) газети «Хрещатик».

Відповідно до п.2.19 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази скасування наведеного рішення Київської міської ради в частині внесення змін до договору №66-6-00406 від 03.08.2007р. оренди земельної ділянки.

За таких обставин, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, приймаючи до уваги рішення Київської міської ради про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до приписів ст.288 Податкового кодексу України, яке на теперішній час є чинним та не скасованим, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для внесення змін до договору №66-6-00406 від 03.08.2007р. в частині визначення розміру орендної плати.

Одночасно, господарський суд зауважує, що визначення умовами п.4.2 спірного правочину розмірів орендної плати окремо на час будівництва та після введення об'єкту в експлуатацію ніяким чином не перешкоджає внесенню у судовому порядку у вказаний пункт договору змін з метою приведення умов правочину у відповідність до вимог рішення №89/9146 від 28.02.2013р. Київської міської ради «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України».

При цьому, господарський суд наголошує, що у разі скасування Вищим господарським України постанови від 04.02.2015р. Київського апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення від 26.10.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/3091/14, яким було розірвано договір, укладений між позивачем та відповідачем і зареєстрований 03.08.2007р. за №66-6-00406, Товариство з обмеженою відповідальністю «Галеон» не позбавлене права та можливості подати заяву про перегляд рішення по справі №910/23360/14 за нововиявленими обставинами у порядку ст.112 Господарського процесуального кодексу України.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон» на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Заступника прокурора Дніпровського району міста Києва, м.Київ в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон», м.Київ про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галеон» та зареєстрованого 03.08.2007р. за №66-6-00406 у книзі записів державної реєстрації договорів, шляхом викладення п.4.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки».

Внести зміни до п.4.2 договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галеон» та зареєстрованого 03.08.2007р. за №66-6-00406, виклавши п.4.2 договору в наступній редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% (три) відсотка від її нормативної грошової оцінки».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеон» (04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Тургенєвська, буд.57, кв.16, ЄДРПОУ 31927909) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1218 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 14.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 16.04.2015р.

Суддя Любченко М.О.