Ухвала

від 01.04.2015 по справі 826/7575/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/59324/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014

у справі № 826/7575/14

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія

«САТЕР»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2014 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «САТЕР» (надалі - ПАТ «САТЕР») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Шевченківському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 апеляційну скаргу ПАТ «САТЕР» задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2014 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ПАТ «САТЕР» задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.02.2014 року №0002262208.

Скасовуючи рішення першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2014.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Шевченківському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо взаємовідносин з ТОВ «Форестерцентр» та ТОВ «Прадотех» за 2013 рік.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого ним занижено на 441164,00 грн. суму податку на додану вартість.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 10.02.2014 №484/22-08/19015984 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20.02.2014 №0002262208, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 661747,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 441164,00 грн., за штрафними санкціями - на 220583,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з TOB «Прадотех», на підставі договору поставки від 25.04.2013 №250413, та з TOB «Форестерцентр», на підставі договору про надання юридичних послуг від 13.02.2012 № 2ю041. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: акти прийому-передачі послуг, податкові накладні, докази оплати.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Згідно доводів податкового органу, викладених в касаційній скарзі, реальність виконання укладених правочинів спростовується матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №32013000000000139 від 02.10.2013 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності укладених позивачем правочинів, оскільки вирок суду, яким встановлено відповідні обставини, на які посилається податковий орган, у даній справі відсутній.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що доводи касаційної скарги базуються виключно на припущеннях і висновках, які жодними доказами не підтверджено.

Натомість, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі № 826/7575/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна