Постанова

від 16.04.2015 по справі 917/2018/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа № 917/2018/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Горбачова Л.П. , суддя Потапенко В.І.

при секретарі Зізіна Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Кулій В.М., за довіреністю №74 від 13.05.2014;

відповідача - 1 - Кривохижа Ю.А., за довіреністю №04.2-17/2/493 від 04.03.2015;

відповідача - 2 - Колесніков В.О., за довіреністю б/н від 15.04.2015.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Полтавської міської ради (вх. №665 П/3-12) та Публічного акціонерного товариства "Веселка" (вх.№667 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 30 грудня 2014 року по справі № 917/2018/14

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос", м.Полтава

до 1. Полтавської міської ради, м. Полтава

2. Публічного акціонерного товариства "Веселка", м. Полтава

про визнання недійсним договору оренди землі, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.12.2014 у справі №917/2018/14 (суддя Солодюк О.В. ) позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.06.14, укладений між Полтавською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Веселка" щодо надання в користування земельної ділянки площею 18980 кв.м., що розташована за адресою: м. Полтава, вул. Ливарна, 15, кадастровий номер 5310136400:13:002:0152, зареєстрований у виконавчому комітеті Полтавської міської ради у Книзі реєстрації записів договорів оренди землі 25.06.14 за № 181-11. Стягнуто з Полтавської міської ради, м. Полтава на користь ВАТ "Бурова компанія "Букрос", м. Полтава 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ПАТ "Веселка", м. Полтава на користь ВАТ "Бурова компанія "Букрос", м.Полтава 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Полтавська міська рада звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті рішення не в повному обсязі були з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 30.12.2014 у справі №917/2018/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

З рішенням суду першої інстанції не погодився і другий відповідач - Публічне акціонерне товариство "Веселка" та подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи те, що апеляційні скарги Полтавської міської ради та Публічного акціонерного товариства "Веселка" стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, предметом оскарження є рішення господарського суду Полтавської області від 30.12.2014 у справі №917/2018/14, колегія суддів ухвалою від 02.02.2015 зазначені скарги об"єднала в одне апеляційне провадження.

Відкрите акціонерне товариство "Бурова компанія "Букрос" відзиву на апеляційні скарги не надало, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Полтавської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

14.04.2015 через відділ документального забезпечення Харківського апеляційного господарського суду від ПАТ "Веселка" надійшла заява про відмову від апеляційної скарги, в якій скаржник згідно з правами, наданими ст. 100 ГПК України, відмовляється від апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 30.12.2014 у справі №917/2018/14.

В судовому засіданні представник відповідача-2 підтримав заяву про відмову від апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 30.12.2014 у справі №917/2018/14, представник позивача не заперечував проти задоволення вказаної заяви.

Відповідно до ст. 100 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги з підстав, визначених у ч. 6 ст. 22 цього Кодексу. Про прийняття відмови від скарги апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Харківський апеляційний господарський суд роз'яснив сторонам, що наслідком відмови від апеляційної скарги є припинення апеляційного провадження за даною апеляційною скаргою та неможливість скаржника у подальшому подати повторно апеляційну скаргу.

В судовому засіданні колегією суддів з'ясовано, що відмова від апеляційної скарги не суперечить матеріалам справи та чинному законодавству, не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, присутній в судовому засіданні представник відповідача-2 підтвердив, що йому відомі та зрозумілі наслідки відмови від апеляційної скарги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом 12 ГПК України.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції (ст. 99 ГПК України).

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідачів, враховуючи вищевикладене, оскільки вказана заява ПАТ "Веселка" про відмову від апеляційної скарги на рішення господарського Полтавської області від 30.12.2014 у справі №917/2018/14 не суперечить законодавству та не порушує права і охоронюваних законом інтереси інших осіб, апеляційний господарський суд на підставі ч. 3 ст. 100 ГПК України приймає відмову від апеляційної скарги та припиняє апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Веселка" з урахуванням приписів ст. 99 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши доводи апеляційної скарги Полтавської міської ради в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріалами справи, 12.11.2002 між 11.06.2014 між Полтавською міською радою (орендодавець - відповідач-1 у справі) та ПАТ "Веселка" (орендар - відповідач-2 у справі) був укладений договір оренди землі, який 25.06.2014 зареєстрований у виконавчому комітеті Полтавської міської ради, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 181 -11.

За умовами розділу 1 договору орендодавець, на підставі рішення сорок першої сесії Полтавської міської ради шостого скликання "Про надання земельних ділянок" надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку для експлуатації та обслуговування виробничих будівель, яка знаходиться за адресою м. Полтаві, вул. Ливарна, 15. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 18980 кв.м (пункт 1.2 договору).

Позивач вважає, що вказаний договір оренди землі від 11.06.2014 укладений з порушенням чинного законодавства України і повинен бути визнаний судом недійсним, оскільки відповідач 2 не має права на користування земельною ділянкою за адресою м. Полтаві, вул. Ливарна, 15, через, що спірний договір оренди є таким, що суперечить чинному законодавству України, та не відповідає ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на те, що в порушення вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також норм Цивільного кодексу України, 21.06.2013 арбітражним керуючим Коломієцем А.О. було укладено з ПАТ "Веселка" договір купівлі - продажу майна ВАТ "Бурова компанія "Букрос" на аукціоні №1, що зареєстрований під №6 ТОВ "ТБ "Полтавська регіональна біржа". Предметом договору купівлі-продажу майна товариства - боржника стали об'єкти нерухомості - виробничі будівлі, за адресою: м. Полтава, вул. Ливарна, 15.

На думку позивача, факт відсутності у Коломійця А.О. повноважень на укладення договору на відчуження майна ВАТ БК "Букрос" підтверджується постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 по справі № 18/257, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.12.13 р. (а.с. 83-85), та якими усунуто арбітражного керуючого Коломійця А.О. від виконання обов'язків розпорядника майна ВАТ БК "Букрос".

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд прийняти рішення, яким визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.06.14, укладеного між Полтавською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Веселка".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У силу ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до аб. 1 п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з нормами Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" повноваження власника землі щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.

Згідно ст. 12 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад, зокрема розпорядження землями комунальної власності.

Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. (п.п. 1-2 ст. 90 Земельного кодексу України).

Частиною першою ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Слід відзначити, що відповідно до ст. 377 Цивільного Кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки.

Реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне переходу права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

Водночас, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а потребує, в цьому випадку, окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов'язковість укладення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, однак передбачає переважне право власника об'єкта на ділянку, на якій цей об'єкт розташований.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права в будь-якому випадку здійснюється у встановленому законом порядку.

Статтями 124 та 125 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Тобто, оформлення права користування земельною ділянкою її законним користувачем є поетапним процесом та відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України складається з отримання дозволу органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); розробки та погодження такої технічної документації із землеустрою; проведення державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі згідно Закону України "Про державний земельний кадастр" з присвоєнням їй окремого кадастрового номеру; прийняття рішення органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування. Кінцевою стадією цієї процедури є укладення договору користування (оренди) земельної ділянки та державна реєстрація права користування земельною ділянкою в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За умовами спірного правочину вбачається, що Полтавська міська рада на підставі рішення 41 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 15.05.2014 надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку для експлуатації та обслуговування виробничих будівель, які знаходяться за адресою: України, м. Полтава, вул. Ливарна,15.

Вказані будівлі, що розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Ливарна,15 були надані відповідачеві-2 у відповідності до договору купівлі-продажу майна №1 від 21.06.2013, укладеного між ВАТ «Бурова компанія Букрос» в особі розпорядника майна Коломійця А.О. та ПАТ «Веселка».

Проте, рішенням господарського суду Полтавської області від 21.10.2014, залишеним без змін Харківським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України, було встановлено, що розпорядник майна Коломієць А.О., укладаючи договір купівлі-продажу майна №1 від 21.06.2013 перевищив надані йому повноваження на управління майнам товариство-банкрота у зв'язку з чим зазначений договір визнано недійсним.

За ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та не досягнення сторонами згоди щодо розірвання договору, договір може бути розірваний судом за ініціативою заінтересованої сторони за одночасної наявності підстав, передбачених частиною 4 вказаної статті.

Аналіз наведеної норми законодавства свідчить про те, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, оформленим у відповідній формі зі сторони органу місцевого самоврядування, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Так, у відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

В п. 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п. 5 ч.4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та п. 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677. Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, зокрема, через недодержання процедури надання в оренду ділянки.

ПАТ «Веселка» не була власником чи користувачем нежитлової будівлі на спірній земельній ділянці, через що не мала права укладати з Полтавською міською радою договору оренди земельної ділянки.

Разом з тим, колегія судів констатує, що Верховною Радою України 17.07.1997 прийнято Закон України № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", а 09.02.2006 - Закон України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини.

У зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, законодавцем прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції: „ Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції, ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Земельна ділянка є окремим об'єктом власності, суб'єкти права власності на земельні ділянки також наділені суб'єктивним правом володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом власності (ст. 79 Земельного кодексу України).

Враховуючи викладене та застосовуючи при цьому вказані принципи і положення норм міжнародного права, які є частиною національного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що мав місце факт незаконного перекладання відповідачем-1 функцій власника землі, що знаходиться у комунальній власності, а саме факт розпорядження землею шляхом надання відповідачеві-2 права оренди землі.

Відповідно до п. 2.29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", визнаючи спірний договір недійсним, суди мають враховувати положення Цивільного кодексу України щодо моменту, з якого угода вважається недійсною, а саме: угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

З огляду до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що оспорюваний договір оренди землі, який став підставою для набуття відповідачем-2 прав орендаря на спірну земельну ділянку є недійсний, через що анулюють всі майнові наслідки його вчинення.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статті 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 30.12.2014 по справі №917/2018/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача-1 не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 99, 100, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Прийняти відмову ПАТ "Веселка" від апеляційної скарги на рішення господарського рішення господарського Полтавської області від 30 грудня 2014 року у справі №917/2018/14.

2. Апеляційне провадження у справі №917/2018/14 за апеляційною скаргою ПАТ "Веселка" на рішення господарського рішення господарського Полтавської області від 30.12.2014 у справі №917/2018/14 припинити.

3. Апеляційну скаргу Полтавської міської ради залишити без задоволення.

4. Рішення господарського суду Полтавської області від 30 грудня 2014 року по справі №917/2018/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Потапенко В.І.