Постанова

від 15.04.2015 по справі 5/30/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2015 р. Справа № 5/30/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Демидюк О.О. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від кредиторів - Корчак Я.О. (ТзОВ "Індар"), Кучерява І.П. (ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар")

від боржника - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу кредитора ТзОВ "Індар" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 10.03.15 р. у справі № 5/30/2012/5003

за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "БСТ"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 10.03.2015 року у справі № 5/30/2012/5003 (в складі колегії: головуючий Тісецький С.С., судді Банасько О.О., Яремчук Ю.О.) серед іншого визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року в сумі 5 410 750,00, укладеного між ТОВ "Торговий дім "Індар" та ТОВ "Індар". Відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Індар" про припинення провадження за заявою ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" про визнання недійсним договору та про погашення боргу в першу чергу.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ТзОВ "Індар" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Вінницької області від 10.03.2015 року у справі № 5/30/2012/5003 з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що спір про визнання договору про відступлення права вимоги вже вирішено у господарських судах, оскільки позов ПрАТ "Індар" до ТОВ "Торговий дім "Індар" та ТОВ "Індар" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16 лютого 2012 року розглядався господарським судом м. Києва. Не знайшовши підстав для задоволення позову, місцевий господарський суд відмовив у його задоволенні, а згодом в порядку перегляду рішень таку ж позицію зайняла апеляційна та касаційна інстанція. При цьому рішення у першій інстанції винесено 20.11.2013 року, тобто через три місяці з моменту переходу в ліквідаційну процедуру і через 16 місяців з моменту порушення провадження у справі про банкрутство. З аналогічним предметом і сторонами розглядався спір у господарському суді Вінницької області, в якому ПрАТ "Індар" відмовилося від позову. Відмову прийнято судом та провадження у справі припинено. Також, заявник звертає увагу на те, що заборгованість у сумі 5 410 750 грн. 00 коп., перед ТОВ "Індар" виникла на підставі договору № 2007-1 від 20 липня 2011 року, укладеного між ТОВ "Торговий дім "Індар" та ПрАТ "Індар". Право вимоги за вказаним договором відступлене на користь ТОВ "Індар" згідно договору від 16 лютого 2012 року. З огляду на такі обставини, провадження за заявою ПрАТ "Індар" у справі за № 5/30/2012/5003 необхідно припинити на підставі того, що Київським апеляційним господарським судом 25 лютого 2014 року винесено остаточне рішення у справі за позовом ПрАТ "Індар" до ТОВ "Торговий дім "Індар" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 16 лютого 2012 року. Тобто існує рішення між тими ж сторонами , про той же предмет і з тих же підстав, а також відмова позивача від позову. Обставини якими обґрунтовувалися позовні вимоги у справі № 910/1943/13 ідентичні обставинам наведеними у заяві кредитора. З постанови Київського апеляційного господарського суду вбачається, що ПрАТ "Індар" обґрунтовував свою позовну заяву зменшенням обсягу дебіторської заборгованості ТОВ "Торговий дім "Індар", яка унеможливлює реалізацію певних повноважень кредитора у провадженні про банкрутство. Дотично до питання припинення провадження перебувають правові підстави визнання договору відступлення права вимоги недійсним в межах провадження справи про банкрутство. Так як відступлення права вимоги потягло заміну сторони у зобов'язанні, а не відчуження активів боржника, правових підстав визнати договір відступлення права вимоги немає. Тобто право вимоги на суму 5 410 750 грн. 00 коп. залишилося на балансі боржника. Також апелянт вказує, що в матеріалах справи відсутня засвідчена належним чином копія договору відступлення права вимоги від 16.02.2012 р. та суд першої інстанції не оглядав оригіналу оскаржуваного договору. Поряд з цим судом порушено принцип змагальності сторін в судовому процесі, а саме - належним чином не було повідомлено апелянта, як сторону договору, про розгляд справи.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав викладені в апеляційній скарзі вимоги.

Кредитор ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечив. Зокрема зазначив, що боржник, на підставі спірного договору безоплатно відмовився від власної майнової вимоги за договором купівлі - продажу, тобто до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим. У зв'язку з цим, боржник прийняв на себе зобов'язання з передачі права вимоги без відповідних майнових дій іншої сторони. Більше того, умовами договору сторонами погоджено, що навіть відсутність розрахунку ніяк не впливає на момент набуття права вимоги. На час укладення оспорюваного договору, 16.02.2012 року, у боржника перед конкурсними кредиторами існувала значна сума заборгованості, в тому числі заборгованість перед ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" у сумі 17 255 277 грн., яка підтверджена рішенням господарського суду м. Києва від 17.01.2012 року у справі № 5/143. Натомість, боржник, знаючи про наявність вищезазначеної заборгованості, уклав оспорюваний договір про відступлення права вимоги, за яким передав право вимоги ТОВ "Індар", не отримавши при цьому оплату. Вищевказані обставини є підставою для визнання недійсним договору в порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Посилання апелянта на те, що даний спір вже було вирішено в судовому порядку вважає необгрунтованим, оскільки підстави позовних вимог у справах були різними. Стосовно відсутності належним чином завіреної копії оспорюваного договору в матеріалах справи вказує, що апелянт свідомо не надавав суду ні його оригіналу ні його копії, однак надавав його для огляду в інших судових справах. Таким чином, наявна в справі копія договору, яка завірена печаткою господарського суду Львівської області, може вважатися належним доказом у справі. Твердження апелянта про порушення судом принципу змагальності сторін в судовому процесі також вважає безпідставним, оскільки заява про визнання недійсним договору розглядається судом з березня 2014 року та протягом часу розгляду апелянтом неодноразово подавались до суду заяви і клопотання по суті справи. Місцезнаходження апелянта за однією і тією ж адресою, що і боржник по справі, та направлення судом ухвал на цю адресу, свідчить про належне повідомлення сторони про розгляд справи. Разом з цим відзначає, що суд першої інстанції правомірно відмовив апелянту в задоволенні заяви про погашення боргу в першу чергу через визнання договору недійсним, оскільки скаржник не надав належних доказів сплати боржнику коштів за відступлення права вимоги. З огляду на вказане просить відмовити в задоволенні скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ПАТ "По виробництву інсулінів "Індар" в судовому засіданні підтримав вимоги викладені у відзиві.

Інші учасники провадження у справі письмових відзивів на апеляційну скаргу не подали, явку представників в судове засідання не забезпечили.

Всі учасники провадження у справі належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції адресатам.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду Вінницької області від 10.03.2015 року у справі № 5/30/2012/5003 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" подало заяву № 612/121-04-50 від 06.03.2014 року про визнання договору про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року недійсним.

Згідно п. 40 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" від 28.03.2013 N 01-06/606/2013, положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013. Наведене стосується й вирішення спорів, зазначених у частині четвертій статті 10, статті 20 та частині восьмій статті 23 Закону. Положення Закону, якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Приписами п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", передбачено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.07.2012 року у справі № 5/30/2012/5003 порушено провадження за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "БСТ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" про визнання банкрутом.

Постановою господарського суду Вінницької області від 06.08.2013 року по справі № 5/30/2012/5003 визнано боржника - товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" (код ЄДРПОУ 36423480) банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Також судом встановлено, що 16.02.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Індар" (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Індар" укладено договір відступлення права вимоги.

Відтак вбачається, що оспорюваний договір укладено за п'ять місяців до порушення провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з твердженням місцевого суду, що з огляду на те, що 06.08.2013 року у справі № 5/30/2012/5003 прийнято постанову про визнання боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, приписи ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону чинній з 19.01.2013 року) стосуються ліквідаційної процедури, в зв'язку з чим приписи вказаної норми Закону підлягають застосуванню у даній справі.

З оспорюваного договору вбачається, що в порядку та на умовах, встановлених даним договором, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги за зобов'язанням між первісним кредитором та приватним акціонерним товариством "По виробництву інсулінів "Індар" (надалі - боржник), яке виникло за договором № 2007-1 від 20.07.2011 року в сумі 5 410 750,00 грн. (надалі - договір) (п. 1.1). Відступлене право вимоги складає собою право первісного кредитора на погашення боржником заборгованості за договором в сумі 5 410 750,00 грн., а також право пред'являти до боржника вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання завдані порушенням зобов'язання за договором (п. 1.2). За відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язується сплатити кредиторові кошти в сумі 5 410 750,00 грн. в 3-х місячний строк з моменту добровільної сплати боржником коштів на користь нового кредитора за даними договорами в сумі 5 410 750,00 грн. або ж їх стягнення в примусовому порядку, відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 1.3). З моменту підписання договору всі права та обов'язки первісного кредитора за основним договором повністю переходять до нового кредитора (п. 1.4). Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 6.1).

Підставою подання ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" заяви про визнання договору недійсним є те, що боржник, на підставі спірного договору безоплатно відмовився від власної майнової вимоги за договором купівлі - продажу.

Згідно приписів ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії.

Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу.

Пунктом 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" від 28.03.2013 N 01-06/606/2013, визначено, що важливою новелою нової редакції Закону є норма про визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство (стаття 20 Закону). Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо.

Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог.

Правові наслідки спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є однаковими і стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Право ініціювати такі процедури надано як арбітражному керуючому, так і конкурсному кредитору. Відповідна заява може бути розглянута на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що боржник - ТОВ "ТД "Індар" на протязі року до порушення справи про банкрутство № 5/30/2012/5003 взяв на себе зобов'язання з передачі своїх вимог іншій стороні - ТОВ "Індар", в результаті чого безоплатно здійснив відчуження майна (грошових коштів), прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони та відмовився від власних майнових вимог, в зв'язку з чим наявні правові підстави для визнання договору про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року недійсним.

Що стосується твердження апелянта, про те, що спір про визнання договору про відступлення права вимоги від 16 лютого 2012 року вже вирішено у господарських судах, тобто існує рішення між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також відмова позивача від позову, колегія суддів зазначає наступне.

Так, по справі № 910/1943/13 за позовом ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" до ТОВ "Індар", ТОВ "ТД "Індар" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року, яка перебувала у провадженні господарського суду м. Києва, позовні вимоги було мотивовано тим, що: відкрито виконавче провадження про стягнення на користь позивача грошових коштів; стягнення неможливе у зв'язку з порушення щодо ТОВ "ТД "Індар" справи про банкрутство; первісний кредитор двічі відступив право вимоги; спірний договір спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи та порушує публічний порядок, тому на підставі ст. 228 ЦК України (такі підстави чітко видно з описової частини рішення господарського суду м. Києва від 20.11.2013 року по справі № 910/1943/13), договір підлягає визнанню недійсним.

Тобто, підставами позову були обставини, які свідчать про неможливість стягнення, відступлення права вимоги двічі, що спрямовано на незаконне заволодіння майном та порушення публічного порядку.

Зазначене також вбачається з постанови ВГСУ від 14.04.2014 року по справі № 910/1943/13, в якій вказано про недоведеність обставин, які з приписами ст. 207 ГК України, ст. 228 ЦК України, визначають недійсність договору, а також з рішення господарського суду м. Києва у цій же справі та ухвали Київського апеляційного господарського суду у цій же справі.

В провадженні господарського суду Вінницької області знаходилась справа № 902/235/14 за позовом ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" до ТОВ "Індар", ТОВ "ТД "Індар" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року. Позовні вимоги було мотивовано тим, що : право вимоги відступлено за кошти, які має бути сплачено у майбутньому, що вказує на елементи факторингу; ТОВ "ТД "Індар" не являється фінансовою установою, тому не вправі укладати договори факторингу чи змішані договори з елементами факторингу, укладення такого договору суперечить вимогам ст.ст. 1077-1079, ч.1 ст. 203 ЦК України, ст. 215 ЦК України.

Підстави позову у вказаній справі, а також підстави звернення до суду, як вбачається з ухвали господарського суду Вінницької області від 19.06.2014 року по справі № 902/235/14, в якій зазначено: "надійшла заява № 1632/121-04-50 від 18.06.2014 року, в якій зазначається про відмову від позову у справі № 902/235/14 щодо визнання договору недійсним з підстав, що його зміст суперечить ст.ст. 1077-1079 ЦК України, ст. ст. 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Тобто, підставами позову були ті обставини, що свідчать про вчинення боржником такого правочину як факторинг, що суперечить видам, його діяльності.

Водночас, підставами заяви про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним у справі про банкрутство, є те, що він укладено у так званий "підозрілий період" та існують передбачені ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підстави для визнання його недійсним. Адже, укладення спірного правочину призвело до зменшення активів боржника.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

В силу абз. 4 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Незважаючи на правові норми, наведені в обґрунтування вимог, обставини, якими обґрунтовано вимоги заяви та вимоги позовів у справах № 910/1943/13 та № 902/235/14 є абсолютно різними, тобто підстави не являються ідентичними, що в свою чергу виключає наявність законних підстав для припинення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, посилання ТОВ "Індар" на припинення провадження у зв'язку з тим, що є рішення суду, яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той же предмет та з тих же підстав - необгрунтоване та спростовується матеріалами справи.

Судом не приймається до уваги посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутня засвідчена належним чином копія договору відступлення права вимоги від 16.02.2012 року та місцевим господарським судом не оглядався оригінал оскаржуваного договору, що є порушенням ст. 36 ГПК України.

Як свідчать матеріали справи, апелянтом на вимогу суду першої інстанції не було надано оригіналу договору. Однак, заявником ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" подано суду копію оспорюваного договору, завірену господарським судом Львівської області, який розглядає спір у справі № 5015/3554/12 про стягнення коштів в сумі 5410750,00 грн. на підставі договору про відступлення права вимоги від 16.02.2012 р. та оригінал якого надавався цьому суду для огляду.

Окрім цього, оригінал спірного договору досліджувався господарським судом Київської області під час розгляду справи № 910/1943/13, що відображено в рішенні даного суду та викладено деякі пункти змісту договору, що відповідають наявній копії.

Зважаючи на те, що апелянт не заперечує зміст наявної в справі копії договору (завіреної господарським судом Львівської області), при цьому не надав оригіналу договору ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає наявну копію належним та допустимим доказом, а твердження апелянта розцінює як процесуальну диверсію.

Також суд вважає безпідставним твердження апелянта про порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін в судовому процесі через неналежне повідомлення його про розгляд справи.

Матеріали справи свідчать, що заява про визнання недійсним договору в даній справі була подана до суду в березні 2014 року. Протягом розгляду заяви скаржником подавались до суду: заява про погашення боргу в першу чергу; клопотання про припинення провадження у справі тощо. Наведене свідчить про обізнаність скаржника про розгляд заяви та відсутність будь-якого перешкоджання у подачі власних доказів, заяв, міркувань, а відтак і про відсутність порушень принципу змагальності сторін в судовому процесі.

Оскаржуваною ухвалою також відмовлено повністю в задоволенні заяви ТОВ "Індар" про погашення боргу в першу чергу.

Проаналізувавши докази у справі, колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

13.09.2012 року ТОВ "Індар" по справі № 5/30/2012/5003 подано заяву № 1209-12/1С від 12.09.2012 року про грошові вимоги до боржника на суму 1963298,00 грн., яка виникла договором позики № 0111/11П від 01.11.2011 року.

Разом з тим, підставою звернення із заявою ТОВ "Індар" (вх. № 08-46/6137/14 від 24.06.2014 року) про погашення боргу в першу чергу, являється перерахування ТОВ "Індар" згідно п. 1.3 договору про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року на розрахунковий рахунок боржника суму коштів у розмірі 1 963 298,00 грн., що підтверджується банківськими виписками. До цієї заяви додано платіжні доручення із призначенням платежу поворотно-фінансова допомога (позика) згідно договору № 0111/11П від 01.11.2011 року.

З аналізу зазначених заяв та наявних доказів вбачається, що місцевий суд дійшов до вірного висновку, що в них вказуються тотожні суми коштів та заявник - ТОВ "Індар" посилається на одні і ті ж платіжні документи.

Тобто, в даних заявах, мова йде про перерахування коштів в сумі 1 963 298,00 грн. за різними договорами, однак на підставі одних і тих же платіжних документів.

При цьому, ТОВ "Індар" та ТОВ "Торговий дім "Індар" згідно листів домовилися про зміну призначення платежу за вказаними вище платіжними дорученнями на сплату коштів за договором про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року, про що 24.02.2012 року між ТОВ "Індар" та ТОВ "Торговий дім "Індар" укладено додаткову угоду до цього договору.

Однак докази, які б підтверджували виконання даної додаткової угоди та перерахування коштів саме за договором про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року в матеріалах справи відсутні.

Натомість в справі наявні платіжні доручення та банківські виписки, які підтверджують перерахування коштів лише договором № 0111/11П від 01.11.2011 року.

Окрім того, оригінал додаткової угоди від 24.02.2012 року не було надано на вимоги ухвал суду, а тому остання не може бути належним доказом, що підтверджується також вказаними вище обставинами справи.

З врахуванням викладеного, місцевий суд прийшов до вірного висновку відмовивши в задоволенні заяви ТОВ "Індар" про погашення боргу в першу чергу.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що ухвала господарського суду Вінницької області від 10.03.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Поряд з цим, представником ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" подано до суду додаткові пояснення в яких зазначено, що враховуючи недійсність зобов'язань між ТОВ "Індар" та ТОВ "Торговий дім "Індар" за договором про відступлення права вимоги від 16.02.2012 року, було реалізовано право на зарахування зустрічних однорідних вимог. Зокрема, ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" направлено банкруту - ТОВ "Торговий дім "Індар" дві заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, в тому числі за договором купівлі-продажу № 2007-1 від 20.07.2011 р. в сумі 5410705 грн. Відповідно до протоколу засідання комітету кредиторів від 26.03.2015 р. вирішено погодити погашення вимог кредитора ПрАТ "Індар" шляхом заліку зустрічних однорідних (грошових) вимог між ПрАТ "Індар" та ТОВ "Торговий дім "Індар" на підставі заяви ПрАТ "Індар" (вих. № 439/121-04-50 від 13.03.2015 р.) та на підставі заяви ПрАТ "Індар" (вих. № 440/121-04/50 від 13.03.2015 р.). Тобто, після прийняття оскаржуваної ухвали вчинено дії щодо погашення заборгованості ПрАТ "Індар" перед банкрутом - ТОВ "Торговий дім "Індар" за договором купівлі-продажу № 2007-1 від 20.07.2011 р., право на стягнення якої було передано за спірним договором про відступлення права вимоги від 16.02.2012 р. Кредитор - ПрАТ "Індар" вважає, що ці обставини мають значення для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

З даного приводу судом зазначається, що вищевказані дії були вчинені після прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а тому не відносяться до предмету апеляційного перегляду. Відповідно суд апеляційної інстанції не вправі надавати їм будь-якої оцінки та враховувати під час розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТзОВ "Індар" залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 10.03.2015 року у справі № 5/30/2012/5003 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Коломис В.В.