Постанова

від 22.04.2015 по справі 825/1022/15-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Чернігів Справа № 825/1022/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Кондратенко О.В.,

за участю представників сторін

від позивача Панасенка Р.О.,

Малкуша С.В.,

від відповідача Труби А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 24.12.2014 № 0001202200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення. Зокрема, висновки про порушення позивачем господарського та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. У перевіряємому періоді ТОВ «Остерський промкомбінат» співпрацювало із ТОВ «Прайм Лайн Груп» відповідно до укладеного договору.

Реальність вищезазначеного договору підтверджується наступними первинними документами: податковими та видатковими накладними, листом, тованро-транспортними накладними, випискою по рахунку, оборотно-сальдовими відомостями, карткою рахунком, накладними на внутрішнє переміщення, виписками-оборотно-сальдових відомостей, довіреностями.

При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентом, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договору, його товарності та реальності.

Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах із вищезазначеним контрагентом, а тому вважає, оскаржуване податкове повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на письмові заперечення (т. 1 а. с. 105-106), в яких, як на підставу недійсності правочину укладеного позивачем із контрагентом, відповідач посилається на те, що від ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві отримано лист «Податкової інформації» від 22.09.2014 № 2921/7/26-54-22-04, згідно якого зазначено про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПРАЙМ ЛАЙН ГРУП» по взаємовідносинах з контрагентами, крім того у товарно-транспортних накладних вказані автомобілі та водії, які не мають відношення до даного перевезення, про що свідчать протоколи допиту водіїв та власників даних автомобілів.

Враховуючи вищенаведене, згідно матеріалів, отриманих від ОУ ДПІ у м.Чернігові не підтверджено факти поставки товару від постачальника ТОВ «ПРАЙМ ЛАЙН ГРУП» до покупця ТОВ «Остерський промкомбінат» у липні 2014 року згідно наданих на перевірку ТТН.

Враховуючи всю сукупність наведених обставин Козелецька ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області вважає свої дії правомірними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що винесене із дотриманням норм податкового законодавства та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви із додатковими поясненнями, заперечення на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ТОВ «Остерський промкомбінат» (ЄДРПОУ 02972552) зареєстровано 28.07.1999 у Козелецькому районному управлінні юстиції, взято на податковий облік 28.07.1999 за № 192, є платником податку на додану вартість, що підтверджується актом перевірки від 09.12.2014 № 1202/22-02972552 (т. 1 а. с. 12). Ці факти сторонами не заперечуються та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування.

Судом встановлено, що Козелецькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» з питань документального підтвердження господарський відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Прайм Лайн Груп» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, за результатом якої складно акт від 09.12.2014 № 1202/22-02972552 (т. 1 а. с. 11-30), яким встановлено порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті, позивачем було подано заперечення на акт позапланової невиїзної перевірки (т. 1 а. с. 31-36), за результатом розгляду яких було надано висновок (т. 1 а. с. 37-48), згідно якого Козелецька ОДПІ вважає, що правочин позивача із контрагентом є нікчемним, а висновки викладені в акті перевірки такими, що відповідають дійсності та є достатньо обгрунтованими.

На підставі вищезазначеного акту та викладених у ньому порушень Козелецькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 № 0001202200 (т. 1 а. с. 59), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 60617,50 грн, у т.ч. за основним платежем 48254,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 12063,50 грн.

Вищезазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено до ГУ ДФС у Чернігівській області (т. 1 а. с. 49-54), однак рішенням від 13.03.2015 № 718/10/25-01-1004-15 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення (т. 1 а. с. 55-58).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ТОВ «Остерський промкомбінат» здійснювало господарську діяльність із ТОВ «ПРАЙМ ЛАЙН ГРУП» відповідно до договору № 01/03-13 від 10.03.2014 (т. 1 а. с. 74) та додаткової угоди до нього від 14.03.2014 (т. 1 а. с. 75), відповідно до умов яких постачальник приймає на себе зобов'язання поставити, а покупець сплатити та отримати товар на умовах дійсного договору в асортименті, кількості та за цінами, вказаних у рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємною частиною дійсного договору. Покупець отримує товар від постачальника за місцем знаходженням складу покупця.

Договір та додаткова угода підписані директорами підприємств та скріплені печатками.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи:

- видаткові накладні від 03.07.2014, від 11.07.2014, від 17.07.2014, від 22.07.2014, від 25.07.2014, від 30.07.2014 (т. 1 а. с. 76-81);

- податкові накладні від 03.07.2014, від 11.07.2014, від 17.07.2014, від 22.07.2014, від 25.07.2014, від 30.07.2014 (т. 1 а. с. 82-87);

- товарно-транспортні накладні (т. 1 а. с. 88-93);

- виписка по рахунку (т. 1 а. с. 94);

- оборотно-сальдові відомості (т. 1 а. с. 95);

- картка рахунку (т. 1 а. с. 96-97);

- накладні на внутрішнє переміщення від 03.07.2014, від 11.07.2014, від 17.07.2014, від 22.07.2014, від 25.07.2014, від 30.07.2014 (т. 1 а. с. 99-104).

Крім того, на підтвердження того, що товар отриманий позивачем у перевіряємий період надійшов саме від ТОВ «ПРАЙМ ЛАЙН ГРУП» суду надано відомості по залишкам ТМЦ на складах позивача, кількість ТМЦ та їх рух та інші відповідні документи, а саме: оборотно-сальдові відомості по рахунку (т. 1 а. с. 141-143, 252-254), видаткові накладні (т. 1 а. с. 145-153, 159, 161, 163, 165, 167, 168, 170, 171, 173, 175-177, 179, 181, 183-185, 187, 188, 190, 191, 193-198, 200, 202, 204, 206, 207, 209, 211, 213, 215, 217, 219, 221-223, 225, 227, 229-230, 232, 234, 236, 238, 240, 242, 244, 246, 248, 249, т, 2 а. с. 1, 2, 4, 6, 8, 10, 11, 13, 15, 16, 18, 20, 22, 23, 25, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 47-51, 53, 55-67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 80, 82, 84, 87, 88, 90, 92, 94, 95, 97, 99, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112, 114, 116, 118, 119, 121, 122, 124, 126, 128, 130, 132, 134, 137, 140, 142-145, 147, 149-211), довіреності (т. 1 а. с. 160, 162, 164, 166, 172, 174, 178, 180, 182, 186, 189, 192, 199, 201, 203, 205, 208, 210, 212, 214, 216, 218, 220, 224, 226, 228, 231, 233, 235, 237, 239, 241, 243, 245, 247, 250, т. 2 а. с. 3, 5, 7, 9, 12, 14, 17, 19, 21, 24, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 52, 54, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 81, 83, 85, 86, 89, 91, 93, 96, 99, 101, 103, 105, 107, 109, 111, 113, 115, 117, 120, 123, 125, 127, 129, 131, 135, 138, 141, 146, 148).

Отже, правовідносини за спірними правочинами у повній мірі відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) були передані, оплата проведена, договори виконані сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платниками податків, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ТОВ «Остерський промкомбінат», містять всі реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, що підтверджується актом перевірки та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину укладеного позивачем із контрагентом, відповідач посилається лише на те, що від ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві отримано лист «Податкової інформації» від 22.09.2014 № 2921/7/26-54-22-04, згідно якого зазначено про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ПРАЙМ ЛАЙН ГРУП» по взаємовідносинах з контрагентами.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Суд звертає увагу на те, що зустрічні звірки проводяться в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» (далі - Порядок № 1232).

Отже, податкова інформація про неможливість проведення зустрічної звірки засвідчує лише відсутність звірки. Доказом порушень у веденні податкового обліку така інформація не є.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певних договорів, не є безумовною підставою для висновку про укладення таких договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності або обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи, що є його контрагентом та здійснення ним незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагента.

Крім того, у акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Більш того, в акті перевірки (т. 1 а. с. 13-14) взагалі зазначено про відсутність розбіжностей, про що свідчить наведена у ньому таблиця.

В порушення ч. 2 ст. 71 КАС України представником відповідача у судових засіданнях на неодноразове запитання суду зазначено, що йому не відомо чи має місце несплата контрагентом позивача ПДВ до бюджету по зазначеним господарським відносинам.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори виконувались сторонами, сторони претензій один до одного не мають.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Щодо доводів відповідача про те, що у товарно-транспортних накладних вказані автомобілі та водії, які не мають відношення до даного перевезення, про що свідчать протоколи допиту водіїв та власників даних автомобілів суд зазначає наступне.

Товарно-транспортні накладні засвідчують лише факт транспортування ТМЦ, тому наявність помилок при їх складанні не може слугувати висновкам про нереальність укладених угод позивача із контрагентами.

ТТН виписує замовник (вантажовідправник). ТТН виписується в кількості не менше чотирьох екземплярів. Перший екземпляр ТТН залишається у вантажовідправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, а третій і четвертий передаються перевізнику (транспортній організації чи фізичній особі-суб'єкту господарювання).

Транспортування ТМЦ здійснювалось контрагентом позивача, а тому на позивача не покладено обов'язок слідкувати, яким саме транспортом було здійснено доставку ТМЦ та хто саме з водіїв здійснював перевезення, позивач не має нести відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження суми податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат», - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 24.12.2014 № 0001202200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» судові витрати у сумі 183 (сто вісімдесят три) грн.

Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя Д.В. Лобан