Ухвала

від 06.10.2015 по справі 825/1022/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/29250/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року по справі № 825/1022/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» звернулось до суду з позовом до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001202200 від 24 грудня 2014 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 60370 грн. 50 коп.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року у даній справі позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 08 грудня 2014 року Козелецькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Остерський промкомбінат» з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Прайм Лайн Груп» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту на 48254 грн.

Такий висновок контролюючого органу мотивовано наступним.

Відповідно до умов договору № 01/03-13 від 10.03.2014 року ТОВ «Прайм Лайн Груп» зобов'язалось здійснити поставку вторинної сировини, а позивач прийняти і оплатити її.

На підставі названого договору були складені видаткові та податкові накладні на загальну суму 331200 грн., у т.ч. 55200 грн. ПДВ.

Розрахунки за договором позивач здійснив частково, шляхом безготівкового перерахунку коштів у сумі 272368 грн. 50 коп., а сплачений у складі вартості товару ПДВ включив до податкового кредиту.

Разом з тим, згідно висновку ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №6586/26-54-07-04 від 22.09.2014 року, місцезнаходження ТОВ «Прайм Лайн Груп» не встановлено.

Також, за даними цього висновку, товар на адресу позивача не міг транспортуватись автомобілями, зазначеними у товарно-транспортних накладних.

На думку контролюючого органу, наведене свідчить про відсутність факту реального здійснення господарських операцій та про завищення позивачем податкового кредиту.

На підставі висновків перевірки Козелецькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001202200 від 24 грудня 2014 року, яким ТОВ «Остерський промкомбінат збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 60370 грн. 50 коп., у тому числі 48254 грн. за основним платежем та 12063 грн. 50 коп. за штрафними санкціями.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що надані позивачем первинні документи не можна вважати достатніми доказами, які посвідчують факт придбання позивачем товарів, а тому віднесення відображених у них сум до складу податкового кредиту є безпідставним

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітною (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - копіями договору № 01/03-13 від 10.04.2014 року, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, банківських виписок, а також карток рахунку № 631, накладних на внутрішнє переміщення та ін.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, товарно-транспортні накладні засвідчують лише факт транспортування ТМЦ, тому наявність помилок при їх складанні не може слугувати висновкам про нереальність укладених угод позивача із контрагентами.

ТТН виписує замовник (вантажовідправник) в кількості не менше чотирьох екземплярів. Перший екземпляр ТТН залишається у вантажовідправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, а третій і четвертий передаються перевізнику (транспортній організації чи фізичній особі-суб'єкту господарювання).

Як вбачається з матеріалів справи, транспортування ТМЦ здійснювалось контрагентом позивача, а тому на позивача не покладено обов'язок слідкувати, яким саме транспортом було здійснено доставку ТМЦ та хто саме з водіїв здійснював перевезення, позивач не має нести відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано або змінено помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Остерський промкомбінат» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року по справі № 825/1022/15-а.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.