Ухвала

від 07.04.2015 по справі 826/1648/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 У Х В А Л А

07 квітня 2015 року м. Київ № 826/1648/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у письмовому провадженні клопотання представника позивача про звернення до Верховного суду України з поданням щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про очищення влади" у справі

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про скасування наказу від 30.01.2015 №59 о/с; зобов'язання поновити на службі.

В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

В подальшому, представником позивач подано клопотання про звернення до Верховного суду України з поданням щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про очищення влади" та зупинення провадження у справі.

Ознайомившись з матеріалами справи суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення до Верховного суду України з поданням щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України "Про очищення влади", з огляду на наступне.

Зі змісту позову вбачається, що позивача звільнено з займаної посади на підставі . 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та підпункту "а" пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Положеннями п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року N 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року N 743-VII.

Відповідно до частини 3 статті 1 цього вказаного Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Позивач зазначає про порушення його конституційних прав і свобод у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Згідно із статтею 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Позивач вважає, що оскаржуваним наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, що ґрунтується на положеннях вищезгаданого Закону України "Про очищення влади", було обмежено численні права і свободи позивача, закріплені в Основному Законі України, тому вказане рішення прийнято всупереч Конституції України, а відповідач мав керуватись положеннями ст. 8 Конституції України та застосовувати до вказаних правовідносин певні її положення.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Позивач вважає, що його звільнення із займаної посади на підставі оскарженого наказу, яке обґрунтовано застосуванням п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", на думку позивача безперечно порушує вищеназвані права на працю, оскільки позивача не лише позбавлено роботи на певній посаді, а також щодо нього діє заборона обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади, а це, фактично, свідчить про те, що позивач не зможе працювати посадовою та службовою особою будь-якого органу державної влади та місцевого самоврядування.

Крім того, судом враховано, що Конституцією України одним із фундаментальних принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права, а також встановлено, що права та свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Проте, оскаржуваний наказ прийнято не в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Суд також керується положеннями ст. 21 та ч. 1, ч. 2 ст. 24 Конституції України відповідно до яких усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд звертає увагу на положення ст. 64 Конституції України, відповідно до якої принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, протиправність оскарженого наказу, на думку позивача обґрунтовується тим, що воно прийнято всупереч Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а також вказаним рішенням було обмежено свободи позивача, визначені Основним Законом України.

З системного аналізу викладеного вбачається, що позивач вказує на не відповідність згадуваних вище положень Закону України "Про очищення влади" наведеним вище положенням Конституції України.

Відповідно до ч. 5. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

З метою досягнення визначеності у питанні, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі вищезгадані положення Закону України "Про очищення влади" наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України.

На підставі вищевикладеного, керуючись частиною п'ятою статті 9, статтями 160, 165, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності пункту 10 частини другої статті 3, частини 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

2. Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Суддя В.І. Келеберда