Ухвала

від 01.04.2015 по справі 2а-6252/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2015 року м. Київ К/800/48768/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Головного управління Міндоходів у Київській області

Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробне підприємство «Мітекс»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013

у справі № 2а-6252/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробне підприємство «Мітекс»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробне підприємство «Мітекс» (надалі - ТОВ «Мітекс») задоволено частково; визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Києво-Святошинському районі) від 22.06.2012: № 0000762300 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 102760,07 грн. та № 0000772300 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 87389,48 грн. і штрафних санкцій у сумі 20128,87 грн.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач і відповідач звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, у якій відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2013 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 та прийняти нове судове рішення, яким повністю відмовити ТОВ «Мітекс» у задоволенні позовних вимог, а відповідач - скасувати вищезгадані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги повністю

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Києво-Святошинському районі проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Мітекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011, валютного і іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4.10 «Єдиної інструкції про порядок проведення державних закупівель (здачі та прийому) скота, птиці та кроликів», затвердженої Наказом Держагропрому СРСР № 385 від 13.06.1988 (надалі - Інструкція №385), п. 135.1 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8, пп. 138.10.5 п. 138.10, п. 138.12 ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на суму 902702,00 грн.; п. 187.1 ст. 187, пп. 192.1.1 п. 192.1, ст. 192, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 553377,79 грн.; пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, в результаті чого позивачем занижено суму податку з доходів фізичних осіб на 823,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки 01.06.2012 №143/22-2/35324895 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 22.06.2012: № 0000762300, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1007355,00 грн., у тому числі 902702,00 грн. за основним платежем і 104653,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000772300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 632651,00 грн., у тому числі 553378,00 грн. за основним платежем і 79273,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПАТ «Юнекс Банк» укладено кредитний договір № 01-020410-КЛ від 28.04.2010 та Додаткову угоду №3 від 09.06.2011 до нього. На виконання якого позивачем отримано кредитні кошти в сумі 6613290,00 грн. При цьому, позивачем сплачувались відсотки за користування кредитними коштами і відносились до складу витрат, нараховані на суму кредитних коштів 15000000,00 грн. Проте, сума в розмірі 8386710,00 грн. на розрахунковий рахунок підприємства від ПАТ «Юнекс Банк» не надходила.

Також, між позивачем та ТОВ «Край» укладено договір поставки товару від 05.10.2007 № 452. В подальшому до вищезгаданого договору укладено додаткову угоду № 3, згідно з якою сторони визначили, що предметом договору є також рекламні та маркетингові послуги. Вартість послуг з передпродажної підготовки товарів, інформаційно-консультаційних послуг і маркетингу, отриманих від ТОВ «Край», позивач відобразив у складі валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість. Однак, судами попередніх інстанцій встановлено, що рекламні та маркетингові послуги ТОВ «Край» надавались щодо товарів, власником яких є саме ТОВ «Край». Крім того, вказані послуги надавались відносно вже реалізованих товарів, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо відсутності зв'язку відповідних витрат із господарською діяльністю позивача.

Між позивачем та ДП «Поліс» укладено договори оренди приміщень від 01.03.2010 № 1 та № 2 від 01 березня 2010. На підтвердження виконання умов яких позивачем надано: податкові накладні, докази оплати.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на бухгалтерському рахунку позивача обліковується придбана і реалізована продукція - м'ясо і м'ясопродукти, кількість товару накопичувалась з 01.01.2010 та на 31.05.2011 становила 100,8 тон. При цьому, в ході проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності у позивача спеціалізованих виробничих потужностей (холодильні камери, морозильні установки тощо) для зберігання вказаного товару.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011, передбачає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено використання придбаних у контрагентів послуг у власній господарській діяльності, при цьому, наявність податкових накладних та доказів оплати відповідних сум не є безумовною підставою для нарахування податкового кредиту. Крім того, віднесення до витрат коштів сплачених за користування кредитом, який фактично отримано позивачем не було є безпідставним.

Як вбачається з касаційної скарги, на думку податкового органу, єдиною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій є неврахування ними положень п. 4.10 Інструкції №385, відповідно до яких, підприємства переробної промисловості і прийомні пункти організацій, що здійснюють заготівлю, під час прийому худоби здійснюють знижку з фактичної живої ваги на вміст шлунково-кишкового тракту у розмірі 3%. Зазначене позивачем здійснено не було.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками податкового органу, оскільки, як неодноразово зазначалось судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 2 Наказу Держагропрому СРСР № 385 від 13.06.1988 Єдина інструкції про порядок проведення державних закупівель (здачі та прийому) скота, птиці та кроликів № 385 є обов'язковою для виконання всіма господарствами, підприємствами і організаціями, які здійснюють саме державні закупівлі, передачу та приймання скота, птиці та кроликів. Позивач не здійснював державні закупівлі, а тому, положення Інструкції № 385 до даних відносин не застосовуються.

З огляду на викладене, доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясопереробне підприємство «Мітекс» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 у справі № 2а-6252/12/1070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна