Ухвала

від 07.04.2015 по справі 825/553/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2015 р. м. Київ К/800/32618/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський дослідно-механічний завод»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014

у справі № 825/553/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський дослідно-механічний завод»

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніжинський дослідно-механічний завод» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 25.09.2013 № 0000262200, № 0000272200 та № 0000282200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, з мотивів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ніжинський дослідно-механічний завод» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні операцій з ТОВ «Ферко» у листопаді 2012 року та лютому, березні 2013 року, з ТОВ «Арсана» у вересні 2011 року, з ТОВ «Альтаїр альфа плюс» у липні 2012 року, складено акт № 188/22-35505991 від 11.09.2013, в якому зафіксовані порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за IV квартал 2011 року в сумі 2 351 грн. та збільшення від'ємного значення об'єкту оподаткування на загальну суму 309 651 грн., в т.ч. за III квартал 2012 року - 12 915 грн., за IV квартал 2012 року - 296 736 грн.; п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 151 339 грн., в т.ч. за вересень 2011 року - 2 044 грн., за липень 2012 року - 3 748 грн., за листопад 2012 року - 59 347 грн., за лютий 2013 року - 18 074 грн., за березень 2013 року - 68 126 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 25.09.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000262200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 189 173,75 грн., в т.ч.: 151 339 грн. основного платежу та 37 834,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000272200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2 351 грн. основного платежу;

- № 0000282200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 309 651 грн.

Матеріалами справи встановлено, що у спірний період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Ферко», ТОВ «Арсана», ТОВ «Альтаїр альфа плюс».

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того що в ході проведення перевірок підприємств-контрагентів позивача встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Арсана», ТОВ «Альтаїр альфа плюс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність складських приміщень, автомобільного та іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства; договір поставки між позивачем та ТОВ «Арсана» в письмовій формі не укладався; згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Арсана», ТОВ «Альтаїр альфа плюс» та акта про результати виїзної перевірки ТОВ «Ферко» встановлено неможливість підтвердити взаємовідносини позивача з такими контрагентами за відповідні періоди.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не були взяті до уваги документи, надані позивачем в ході проведення перевірки лише на підставі висновків податкових перевірок контрагентів, згідно яких не встановлено факту реального здійснення господарських операцій; наданими ТОВ «Ніжинський дослідно-механічний завод» документами повністю підтверджується факт проведення фінансово-господарської діяльності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що деякі первинні документи на виконання господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами складені з порушенням вимог законодавства; матеріалами справи доведено реальність товарообороту в межах господарської діяльності позивача, проте відсутні первинні документи, якими підтверджується реальність здійснення господарських операцій з отримання товару саме від контрагентів, якими виписані податкові накладні, які є єдиною підставою для формування податкового кредиту, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем, є правомірними.

Однак, висновки судів обох інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами (ТОВ «Ферко», ТОВ «Арсана», ТОВ «Альтаїр альфа плюс»), а саме: умов договорів та наявності можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані платником податку; руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, з документальним підтвердженням.

Також, судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо правомірності формування витрат позивача в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вказаними контрагентами та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Слід зазначити, що за загальним правилом, визначеним ст. 208 Цивільного кодексу України , угоди між юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі. Проте, в силу ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недодержання простої письмової форми, якщо такий наслідок не передбачений прямо законом, не тягне за собою його недійсність. В законах прямо не передбачено недійсності договору підряду у разі укладення його в усній формі, такий договір не визнаний судом недійсним, тому, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України , договір підряду, укладений в спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що дозволено ст. 181 Господарського кодексу України , є правомірним.

Судам слід врахувати, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише відсутністю у контрагентів технічних можливостей, основних фондів, складських приміщень тощо, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч. 1 ст. 71 зазначеного Кодексу обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Судам слід також врахувати, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинський дослідно-механічний завод» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний