Ухвала

від 21.07.2015 по справі 825/553/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/553/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Чаку Є.В.

Мєзєнцева Є.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинський дослідно-механічний завод" до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, з мотивів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року адміністративний позов ТОВ "Ніжинський дослідно-механічний завод" до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 25 вересня 2013 року № 0000262200, № 0000272200, № 0000282200.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ніжинський дослідно-механічний завод» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні операцій з ТОВ «Ферко» у листопаді 2012 року та лютому, березні 2013 року, з ТОВ «Арсана» у вересні 2011 року, з ТОВ «Альтаїр альфа плюс» у липні 2012 року, складено акт № 188/22-35505991 від 11 вересня 2013 року, в якому зафіксовані порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за IV квартал 2011 року в сумі 2 351 грн. та збільшення від'ємного значення об'єкту оподаткування на загальну суму 309 651 грн., в т.ч. за III квартал 2012 року - 12 915 грн., за IV квартал 2012 року - 296 736 грн.; п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 151 339 грн., в т.ч. за вересень 2011 року - 2 044 грн., за липень 2012 року - 3 748 грн., за листопад 2012 року - 59 347 грн., за лютий 2013 року - 18 074 грн., за березень 2013 року - 68 126 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 25 вересня 2013 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000262200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 189 173,75 грн., в т.ч.: 151 339 грн. основного платежу та 37 834,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000272200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 2 351 грн. основного платежу;

- № 0000282200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 309 651 грн.

Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того що в ході проведення перевірок підприємств-контрагентів позивача встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Арсана», ТОВ «Альтаїр альфа плюс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність складських приміщень, автомобільного та іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства; договір поставки між позивачем та ТОВ «Арсана» в письмовій формі не укладався; згідно актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Арсана», ТОВ «Альтаїр альфа плюс» та акта про результати виїзної перевірки ТОВ «Ферко» встановлено неможливість підтвердити взаємовідносини позивача з такими контрагентами за відповідні періоди.

Судом встановлено, що ТОВ «Ніжинський дослідно-механічний завод» зареєстровано як юридичну особу 26 листопада 2007 року у встановленому законом порядку, що підтверджується випискою з ЄДР серії АВ № 123821, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з ЄДР серії АД № 042416, та довідкою Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 793156, взято на облік до органу державної податкової служби як платника податків з 27 листопада 2007 року за № 4434, зареєстрований платником ПДВ з 05 грудня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника від 07 жовтня 2013 року № 200143200.

Матеріалами справи встановлено, що у спірний період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Ферко», ТОВ «Арсана», ТОВ «Альтаїр альфа плюс».

Так, відповідно до укладеного між позивачем та ТОВ «Ферко» договору купівлі-продажу від 06 червня 2012 року № 06/06-Сн-01 та додаткової угоди від 19 грудня 2012 року, відповідно до умов яких продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити трубу чавунну та противагу чавунну (далі - товар) на умовах, передбачених даним договором. Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Реальність виконання вищезазначеного договору підтверджують наступні первинні документи: рахунки на оплату; видаткові накладні; податкові накладні; акти комісії; товарно-транспортні накладні; прибуткові накладні; звіти про партії номенклатури; платіжні доручення; специфікації; списання ТМЦ; накладні на внутрішнє переміщення; накладні на передачу виготовлених з давальницької сировини колодок гальмівних; акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); реєстри отриманих та виданих податкових накладних; квитанції; реєстр довіреностей; відповідь на запит; податкові декларації; розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Детальний перелік номерів та дат вже зазначених та наведених нижче документів наведений в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції з посиланням на аркуші справи , у зв'язку з чим адміністративний суд вважає за можливе не перелічувати реквізити досліджуваних документів.

Крім того, на підтвердження наявності складських приміщень суду надано копію договору оренди приміщень № 1/02 від 01 січня 2012 року.

Також, між ТОВ «Арсана» та ТОВ «Ніжинський дослідно-механічний завод» укладено договір поставки, однак в письмовій формі він не викладався.

Між тим, в силу статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. В законах прямо не передбачено недійсності договору підряду у разі укладення його в усній формі, такий договір не визнаний судом недійсним, тому, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої в статті 204 Цивільного кодексу України, договір підряду, укладений в спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, що дозволено статтею 181 Господарського кодексу України, є правомірним.

Отже, посилання на відсутність укладеного між ТОВ «Арсана» та ТОВ «Ніжинський дослідно-механічний завод» договору поставки є безпідставним та необґрунтованим, а такий договір вважається укладеним, оскільки жодним законом не передбачено неможливість укладення договору підряду в усній формі.

Разом з тим, реальність виконання вказаної домовленості підтверджують наступні первинні документи: рахунок-фактура, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна, прибуткова накладна, банківська виписка, картка номенклатури.

Крім того, між ТОВ «Альтаїр альфа плюс» та ТОВ «Ніжинський дослідно-механічний завод» договір поставки в письмовій формі також не укладався.

Однак, реальність виконання вказаної домовленості підтверджують наступні первинні документи: рахунок-фактура, видаткова накладна, прибуткова накладна, податкова накладна, банківська виписка, картка номенклатури.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що зазначені договори виконувалися сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними та іншими первинними документами. Всі документи мають заповнені реквізити, підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача.

Суму податку на прибуток позивачем включено до складу валових витрат відповідного періоду та включено до податкової декларації з податку на прибуток за відповідний період.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 статті 138 Податкового Кодексу - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із фінансових витрат, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави вважати, що право на формування валових витрат у платника податку виникає лише за умови фактичного придбання, зокрема, товарів (робіт, послуг), витрати з придбання яких відносяться до складу валових витрат та підтверджуються первинними документами, тобто документами, які складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПК України - об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного - доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 статті 135 ПК України звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагенти позивача мали статус платників ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПКУ при здійснені оподатковуваних операцій та були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується залученими до матеріалів справи договорами та іншими первинними документами, що перелічені вище.

На підтвердження можливості виконання умов даних договорів позивачем надано: договір на виготовлення продукції з давальницької сировини від 03 січня 2011 року № 01/1, розшифровки матеріальних затрат до калькуляції, додаткова угода від 25 грудня 2012 року до договору № 01/1, накладні на внутрішнє переміщення, списання ТМЦ, специфікації, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладні на передачу виготовлених з давальницької сировини, картки номенклатури, накладна-вимога на відпуск.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідачем було здійснено посилання на акти ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва від 30 травня 2013 року № 1624/22-30/31681342 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Атрія Стар» та ТОВ «Афродіта Фінанс» за період лютий 2013 року», акт від 16 серпня 2013 року № 643/22-30/31681342 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ферко» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Честерхауз», ТОВ «Квентін» за період березень 2013 року», акт ДПІ у Печерському p-ні м. Києва від 21 січня 2013 року № 224/22-8 «Про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «Арсана» за період з 01 серпня 2011 року по 30 квітня 2012 року», акт ДПІ у Деснянському p-ні м. Києва від 04 квітня 2013 року № 221/22-50 «Про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «Альтаїр альфа плюс» за період з 01 січня 2012 року по 30 листопада 2012 року».

Опираючись на інформацію, викладену в наведених актах, податковий орган оскаржуваним Актом перевірки позивача визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з контрагентами, такими, що не здійснювалися, а лише оформлювалися.

Проте, з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема, статей 219, 220, 221, 224, 228, 234 ЦК України, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. В матеріалах справи жодних допустимих доказів на підтвердження недійсності право чинів не міститься.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентами зобов'язання по сплаті податку до бюджету не є підставою вважати встановленим порушення позивачем податкового законодавства.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначено, що у випадку коли контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином, посилання відповідача в акті перевірки позивача № 188/22-35505991 на акти перевірок іншими податковими органами його контрагентів вбачається недоцільним.

Відповідно до ч. 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення договору, підписання рахунків-фактур, податкових накладних, юридична особа ані ТОВ «Ферко», ані ТОВ «Арсана», ані ТОВ «Альтаїр альфа плюс» не була припинена.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень визначення правочину як такого, що порушує публічний порядок. Цьому повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових рішень відповідачем не надано.

Враховуючи зазначене, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, а тому, відповідно, протиправним є оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте на основі такого акту перевірки.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівської області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.