Ухвала

від 15.04.2015 по справі 825/4513/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2015р. м. Київ К/800/20497/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представників позивача Кішка М.Я., Клімової О.М., Шандренка О.О.,

представника відповідача Бобруйко І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року

у справі № 825/4513/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ Кабель Україна» (далі - позивач, ТОВ «ТФ Кабель Україна»)

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Чернігові)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ТФ Кабель Україна» звернулось у грудні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернігові районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.09.2013 року № 0004752200, № 0004762200 та № 0004742200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 591 278,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 168 895,00 гривень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 180.2 ст. 180, ст. 187, п. 192.1 ст. 192, п. 208.2 ст. 208 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 05.08.2013 року по 04.09.2013 року відповідачем проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.09.2013 року № 414/22/32194971, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 180.2 ст. 180, п. 187.1 ст.187, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 208.2 ст. 208 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягають сплаті на загальну суму 637 950,00 гривень, завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 969 036,00 гривень, завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 69 266,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів акта перевірки, підставою для зазначених висновків слугувало не нарахування позивачем податку на додану вартість в сумі 1 629 580,00 гривень на суму відсотків, що включені до складу лізингового платежу по договорах фінансового лізингу, оскільки як вважає податковий орган, підписавши зазначені договори, товариство погодилось з умовою щодо нарахувань лізингових платежів, як плати за користування предметом договору, а тому датою виникнення податкових зобов'язань є дата фактичного нарахування лізингового платежу згідно таких договорів.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.09.2013 року: № 0004742200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем у розмірі 637 950,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 192 231,00 гривня (спірна частина складає за основним платежем у розмірі 591 278,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 168 895,00 гривень); № 0004752200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 969 036,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 484 518,00 гривень; № 0004762200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 69 266,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Положеннями п. 180.2 ст. 180 ПК України визначено, що особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

За змістом п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 ПК України не є об'єктом оподаткування операції, зокрема, нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

Тобто, базою оподаткування податку на додану вартість при здійсненні операцій з поставки майна у фінансовий лізинг по наданим послугам є вся сума лізингового платежу без урахування відсотків за користування кредитом та суми, яка відшкодовує вартість предмета лізингу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ «ТФ Кабель Україна» (лізингоодержувач) та ТОВ КАТ «Теле-Фоніка Каблє» (лізингодавець), що є нерезидентом України і є резидентом республіки Польща, у 2008 році укладено ряд договорів фінансового лізингу з додатками до них, загальна сума лізингових платежів за якими складає 9 948 281,36 USD. За умовами вказаних договорів лізингодавець поставляє лізингоодержувачу обладнання, передача якого оформлюється актами приймання, а лізингоодержувач отримує дане обладнання для використання його згідно з господарським призначенням.

Відповідно до параграфу 3 зазначених договорів «Лізинговий платіж та інші платежі» та додатків до них, сума лізингового платежу складається з двох частин: вартості предмету договору (обладнання), який в договорах названо «капітал, що має бути погашений» та відсотків.

В подальшому, у зв'язку з тим, що позивач (лізингоодержувач) знаходився у складному фінансовому становищі та не міг сплатити лізингові платежі в строк, встановлений вищевказаними договорами, між ТОВ «ТФ Кабель Україна» та ТОВ КАТ «Теле-Фоніка Каблє» були укладені додаткові угоди № 4, якими було продовжено терміни сплати прострочених лізингових платежів до кінця 2013 року.

Як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, позивач не здійснював операції з нарахування чи сплати відсотків (комісій) в складі орендного (лізингового) платежу в рамках договорів фінансового лізингу, оскільки договорами була встановлена умова з нарахування таких відсотків.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у даних відносинах не було господарської операції, яка потребує нарахування податку на додану вартість, оскільки у зв'язку з прийняттям додаткових угод до основних договорів про відстрочку з оплати, відсотки фактично не нараховувались, тобто не було жодних дій або подій, які б призвели до зміни в структурі активів чи зобов'язань або у капіталі підприємства

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які у повній мірі визначили безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ «ТФ Кабель Україна», зокрема, скасували спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року у справі № 825/4513/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) О.В. Вербицька (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.