cpg1251
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15.04.2015р. м. Київ К/800/28521/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,
представника відповідача Перепелюка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2013 року
та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 року
у справі № 826/4455/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інфант» (далі - позивач, ТОВ «Компанія «Інфант»)
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ «Компанія «Інфант» звернулось у квітні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.12.2012 року № 0000900700.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 44.6 ст. 44, п. 102.5 ст. 102, п. 200.5 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 257 Цивільного кодексу України та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі було замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності ТОВ «Компанія «Інфант» з податку на додану вартість за серпень 2012 року, результати якої оформлено актом від 15.11.2012 року № 277/15-314/33304497, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 102.5 ст. 102, та п. 200.5 ст. 200 ПК України, в результаті чого товариством безпідставно заявлено до бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1 662 185,00 гривень.
За результатами адміністративного оскарження, висновки зазначеного акту залишено без змін.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000900700, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 662 185,00 гривень.
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а вказане податкове повідомлення-рішення - без змін.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Приписами абз.3 п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За змістом абз.3 п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями абз.3 п. 200.5 ст. 200 ПК України визначено, що не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
За змістом листа ДПА України «Про надання роз'яснення» від 27.01.2010 року № 1366/7/07-1417 надання права на бюджетне відшкодування особі, яка мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, у разі якщо нарахування податкового кредиту відбулося внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів залежить від того, чи відображено на балансі підприємства надходження (придбання, створення) основних засобів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, основним видом діяльності ТОВ «Компанія «Інфант» є будівництво, на підставі укладених довгострокових договорів, житлових та нежитлових будівель, за результатами виконання яких останнє здійснює оплату за отримані товари/послуги та отримує податкові накладні. При цьому, отриманні за результатами будівництва основні засоби, позивач відображає у відповідності до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 року за № 893/4186, якою визначено, що для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції», для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів - рахунок 10 «Основні засоби».
Так, судами встановлено, що до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Зарахування на баланс власного збудованого об'єкта відображається за дебетом рахунку 10 «Основні засоби» та кредитом рахунку 15.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач відповідно до п. 200.5 ст. 200 ПК України має право на спірне бюджетне відшкодування, оскільки основним видом діяльності ТОВ «Компанія «Інфант» є спорудження (будівництво) основних фондів.
Положеннями п. 102.5 ст. 102 ПК України встановлено, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань передбачено ст. 43 ПК України.
Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у даному випадку позивач не відшкодовує сум податку на додану вартість, а реалізує своє право на отримання податкового кредиту, який виник в наслідок спорудження основних фондів.
При цьому, вірно зауважено, що приписами п. 102.5 ст. 102 ПК України врегульовані строки давності в двох випадках: подання платником податку заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або заяви про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, зокрема, в останньому випадку строк 1095 днів починає обліковуватися від дня, наступного за днем отримання права на таке відшкодування.
Так, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що застосування вказаної норми відбувається внаслідок повернення надміру сплачених грошових зобов'язань та відшкодування сум податку на додану вартість і саме для вирішення цих питань законодавець встановлює 1095-денний термін. Водночас будь-яких обмежень щодо строків відображення податкового кредиту та перенесення залишку від'ємного значення попередніх податкових переодів до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду, ПК України не містить.
При цьому, зазначена позиція узгоджується з висновками ДПС України викладеними в листі щодо порядку відображення у податковій декларації з податку на додану вартість залишку від'ємного значення податку, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та з дати виникнення якого минуло 1095 днів від 12.01.2012 року № 808/7/15-3417-16, яким, зокрема, визначено, що платник податку, який не мав права на бюджетне відшкодування через відсутність оподатковуваних поставок, має право в рядку 24 податкової декларації з податку на додану вартість відображати залишок від'ємного значення податку, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та з дати виникнення якого минуло 1095 днів, до повного його погашення.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань відповідача на висновки акту перевірки від 06.09.2012 року № 212/15-314/33304497, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 року № 0000690700, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 752 739,00 гривень, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року у справі № 2а-16081/12/2670 задоволено позовні вимоги ТОВ «Компанія «Інфант», зокрема, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 року № 0000690700.
З аналізу наведених норм та встановлених обставин, з урахуванням положень ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які у повній мірі визначили безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ «Компанія «Інфант», зокрема, скасували спірне податкове повідомлення-рішення.
Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 року у справі № 826/4455/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) О.В. Вербицька (підпис) І.В. Приходько
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 15.04.2015 |
Оприлюднено | 24.04.2015 |
Номер документу | 43735188 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Бухтіярова І.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні