Ухвала

від 01.04.2015 по справі 2а-11006/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/9991/25421/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012

у справі № 2а-11006/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «АРТ-БТЛ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення у Шевченківському районі м. Києва від 29.06.2011 № 0004122304.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 08.06.2011 № 1395/23-04/34002791. Згідно з цим актом підприємство порушило норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), пунктів 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит у податковому обліку за жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року на загальну суму 78111,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «ВПТК Аверс» та ТОВ «ПТК «Салтіс» за наслідками нікчемних правочинів з поставки послуг, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 78111,00 грн. у податковому обліку за жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року. Висновок податкового органу про нікчемність правочинів позивача з ТОВ «ВПТК Аверс» та ТОВ «ПТК «Салтіс» обґрунтовано інформацією про заперечення ОСОБА_4 (засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ «ВПТК Аверс») відношення до господарської діяльності ТОВ «ВПТК Аверс» та реєстрацію цього товариства за винагороду; інформацією, наданою від ТОВ «Домострой» (постачальник ТОВ «ПТК «Салтіс»), про відсутність господарських відносин із ТОВ «ПТК «Салтіс», а також відсутністю у вказаних постачальників необхідних виробничих потужностей, основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2011 № 0004122304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість із податку на додану вартість у сумі 93844,75 грн., у т.ч.: 75111,00 грн. за основним платежем та 17733,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «ВПТК Аверс» та ТОВ «ПТК «Салтіс» за наслідками поставки позивачу рекламних послуг.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Відповідно до абзаці першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пункту 201.11 ст. 201 ПК) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення у податковому обліку позивача податкового кредиту, задекларованого за податковими накладними, виписаними ТОВ «ВПТК Аверс» та ТОВ «ПТК «Салтіс», ДПІ посилається на нікчемність правочинів поставки між цими постачальниками і позивачем. Як на підставу такого висновку ДПІ вказує на такі обставини: засновник та директор ТОВ «ВПТК Аверс» громадянин ОСОБА_4 надав пояснення, в яких заперечував причетність до господарської діяльності цього підприємства та вказав про реєстрацію його за винагороду; ТОВ «Домострой» (постачальник ТОВ «ПТК «Салтіс») не підтверджує господарські відносини з ТОВ «ПТК «Салтіс»; вищевказані постачальники не мали можливості здійснити таку поставку через відсутність основних фондів (складських та виробничих приміщень, транспортних засобів), трудових ресурсів, необхідних для виконання поставки товару та послуг.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій договорів поставки, рахунків-фактур, податкових накладних, актів приймання-передачі рекламно-інформаційних листівок, актів здачі-прийняття робіт, - оцінка яких відповідає вимогам норм ст. 86 КАС України, встановили факт поставки позивачу від ТОВ «ВПТК Аверс» та ТОВ «ПТК «Салтіс» рекламних послуг і відповідно до встановлених обставин зробили юридично правильний висновок про правомірність формування позивачем за наслідками цих господарських операцій податкового кредиту. Вказаний висновок був зроблений судами із врахуванням того, що податковим органом не було надано у судовому процесі належних доказів на підтвердження інформації, викладеної в акті перевірки, зокрема тих же пояснень громадянина ОСОБА_4

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (частина 4 цієї статті).

З огляду на ці докази суд на підставі частини 2 ст.71 КАС України дійшов обґрунтованого висновку, що ДПІ не доведено безтоварності операцій з поставки позивачу вказаними постачальниками рекламних послуг, за наслідками яких позивач сформував валові витрати і податковий кредит.

Доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев