Ухвала

від 16.04.2015 по справі 822/2163/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2015 р. м. Київ К/800/41722/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 до тимчасово виконуючого обов'язки (далі - т.в.о.) начальника Управління Укртрансінспекції у Хмельницькій області Цюрупи Володимира Олексійовича про визнання дій неправомірними та скасування постанови про застосування фінансових санкцій,

в с т а н о в и л а :

У травні 2013 року ФОП ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що у 2008 році перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_6 придбала автомобіль «FORD Fiesta», який після розлучення у 2012 році залишився у користуванні колишнього чоловіка. Проте, 13 квітня 2013 року отримала постанову Управління Укртрансінспекції у Хмельницькій області від 02 квітня 2013 року №020206 про застосування до неї фінансових санкцій в сумі 510,00 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Посилаючись на те, що як фізична особа-підприємець не займається пасажирськими перевезеннями, а із змісту постанови не зрозуміло, хто перебував за кермом, просила суд визнати неправомірним дії відповідача та скасувати постанову про застосування фінансових санкцій від 02 квітня 2013 року №020206.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судами не взято до уваги, що автомобіль «FORD Fiesta» був оформлений на неї як на фізичну особу, а не як на суб'єкта господарювання і фактично є спільною сумісною власністю її та колишнього чоловіка. Крім того, відповідно до свідоцтва платника єдиного податку видами її господарської діяльності є оптова та роздрібна торгівля продовольчими та непродовольчими товарами, а не пасажирські перевезення; зміст відомостей, зазначених в Акті від 22 лютого 2013 року та постанові від 02 квітня 2013 року №020206 не відповідають обставинам справи, а при їх складанні відповідачем не дотримано вимоги Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III). Зазначає, що Акт від 22 лютого 2013 року їй не надсилався і про його існування вона не знала.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 є фізичною особою - підприємцем. Крім того, позивач є власником автомобіля «FORD Fiesta», державний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

22 лютого 2013 року Управлінням Укртрансінспекції у Хмельницькій області проведено рейдову перевірку з приводу додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів. Під час цієї перевірки виявлено, що автомобіль, власником якого є позивач, був облаштований як таксі служби « 700-300», проте водій транспортного засобу - ОСОБА_6 здійснював перевезення за відсутності ліцензійної картки, про що складено Акт. При ознайомленні з цим актом, водій пояснив, що документи на таксі перебувають на стадії виготовлення.

За фактом встановленого порушення, 02 квітня 2013 року т.в.о. начальника Управління Укртрансінспекції у Хмельницькій області Цюрупою В.О розглянуто справу та винесено постанову №020206 про застосування до ФОП ОСОБА_4 фінансових санкцій на підставі абзацу 4 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III в сумі 510 грн.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4, як власник автомобіля «FORD Fiesta», несе відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів і вантажів, відповідно до Закону № 2344-III.

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

Абзацом 4 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за експлуатацію легкового автомобіля, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки - штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У статті 1 Закону № 2344-III наведені визначення понять «автомобільний перевізник», «водій» та «таксі», зокрема:

автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;

таксі це - легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку.

Статтею 39 Закону № 2344-III встановлено перелік документів для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі, зокрема це: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, інші документи, передбачені законодавством України.

Аналогічний перелік документів передбачено і для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі.

Отже, за змістом наведених норм, автомобільним перевізником може бути як фізична так і юридична особа, яка надає послуги щодо перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами та несе відповідальність у випадку недотримання вимог Закону № 2344-III.

Водночас, норми Закону № 2344-III не ототожнюють поняття «власник транспортного засобу» та «автомобільний перевізник», оскільки власник автомобіля за певних умов може бути автомобільним перевізником, проте у випадку, якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не його власник, відповідальність за Законом № 2344-III останній не несе.

Відповідно до частин 1, 3 статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як зазначено в Акті перевірки від 22 лютого 2013 року, транспортний засіб, що належить позивачу на праві власності, був облаштований як таксі, про що свідчив розпізнавальний ліхтар служби таксі « 700-300» на даху автомобіля. Водій - ОСОБА_6 пред'явив дорожній лист служби таксі « 700-300», проте ліцензійна картка на час перевірки у нього була відсутня відсутня.

Проте, суди не дали належної оцінки вказаним обставинам, не з'ясували чи правильно відповідач визначив автоперевізника, що несе відповідальність у спірних правовідносинах, не встановили місце роботи водія та не перевірили, на яких підставах він працював за документами служби таксі « 700-300» і здійснював перевезення пасажирів, використовуючи автомобіль «FORD Fiesta», власником якого є ОСОБА_4

У запереченнях на позовну заяву Управління Укртрансінспекції у Хмельницькій області зазначило, що статтею 60 Закону № 2344-III передбачено відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт для суб'єкта господарювання, в данному випадку власника транспортного засобу. Отже, притягуючи позивача до адміністративної відповідальності суб'єкт владних повноважень вважав, що ОСОБА_4, як власник транспортного засобу, є одночасно і автомобільним перевізником.

За умовами частини 1 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, під час розгляду справи, ОСОБА_4 неодноразово наголошувала, що вона володіє транспортним засобом як фізична особа, а не як суб'єкт господарювання і не займається перевезеннями пасажирів у режимі таксі через відсутність у її реєстраційних документах такого виду діяльності. Проте, суди не перевірили, чи правомірно відповідачем застосовано до позивача фінансові санкції, передбачені статтею 60 Закону № 2344-III, відповідно до її реєстраційних документів та Акту перевірки від 22 лютого 2013 року.

Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні (частина 1 статті 220 КАС України).

Згідно із частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак