Постанова

від 22.04.2015 по справі 910/5660/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 910/5660/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "КБ "Даніель" - Бондара Е.А., Щербака Є.М.,

ТОВ "Рілаєнс" - Смелянського Р.І.,

Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області " - не з'яв.,

ПАТ "Комерційний банк "Центр" - не з'яв.,

ТОВ "Промислова компанія "Арагонес" - не з'яв.,

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014

та на рішення господарського суду міста Києва 03.09.2014

у справі № 910/5660/14

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс",

Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Центр",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Арагонес",

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича

про розірвання договору іпотеки; виключення з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідні записи; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зняття заборони відчуження предмета іпотеки

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" (далі - Уповноважена особа Фонду) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Рілаєнс", Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ПАТ "Комерційний банк "Центр", ТОВ "Промислова компанія "Арагонес" та Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А., про (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 03.09.2014) розірвання договору іпотеки; виключення з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідні записи; внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про зняття заборони відчуження предмета іпотеки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.06.2014 замінено неналежного відповідача - Реєстраційну службу Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області на належного - Криворізьке міське управління юстиції Дніпропетровської області.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2014 (суддя Нечай О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 (колегія суддів у складі: суддя Коротун О.М. - головуючий, судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В.), позов задоволено частково. Розірвано договір іпотеки від 25.10.2012, укладений ПАТ "Комерційний банк "Центр" та ПАТ "КБ "Даніель". Виключено з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідні записи; внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зняття відповідної заборони. В частині позовних вимог до Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Рілаєнс" просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 03.09.2014, постанову апеляційного суду від 02.12.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування касаційної скарги відповідач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 509, 654 ЦК України, ст. 188 ГК України, ст.ст. 37, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п. 4.12 розділу 2 рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку".

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 25.10.2012 ПАТ "Комерційний банк "Центр" та ПАТ "Комерційний банк "Даніель" укладено договір іпотеки, яким забезпечено виконання зобов'язань, які виникають з договору про відновлювальну кредитну лінію № 251012/18-КЮ від 25.10.2012, укладеного ПАТ "Комерційний банк "Центр" та ТОВ "Промислова компанія "Арагонес", відповідно до умов банк надав позичальникові грошові кошти у сумі 9 600 000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплачувати проценти за кредитом з розрахунку 20% річних та у розмірі 30% річних, комісії, штраф і пеню в строки обумовлені кредитним договором, строком по 24.10.2013 (включно), а також виконувати усі додаткові договори, угоди, додатки, зміни і доповнення до нього, які чинні на момент укладення цього договору та можуть бути укладені в майбутньому. При цьому іпотека розповсюджується на будь-яке збільшення зобов'язання або процентів за зобов'язанням;

- відповідно до п. 2.1 договору іпотеки ПАТ "Комерційний банк "Даніель" передало, а ПАТ "Комерційний банк "Центр" прийняло в іпотеку відповідне нерухоме майно (далі - предмет іпотеки);

- 25.12.2013 ПАТ "Комерційний банк "Даніель" отримав повідомлення про відступлення права вимоги від 12.12.2013 № 059/03БТ, в якому ПАТ "Комерційний банк "Центр" повідомило позивача про те, що між ним, як первісним кредитором, та ТОВ "Рілаєнс", як новим кредитором, було укладено договір відступлення права вимоги від 11.12.2013. За умовами цього договору відбулася заміна первісного кредитора на нового кредитора у зобов'язанні за договором про відновлювальну кредитну лінію № 251012/18-КЮ від 25.10.2012 року (з урахуванням договорів про внесення змін та доповнень до нього № 1 від 17.05.2013 та № 2 від 01.10.2013), укладеним первісним кредитором і ТОВ "Промислова компанія "Арагонес";

- ПАТ "Комерційний банк "Даніель" повідомлено, що в результаті здійсненого відступлення права вимоги ТОВ "Рілаєнс" вправі вимагати від ТОВ "Промислова компанія "Арагонес" сплати заборгованості за кредитом у сумі 1 500 000,00 грн., заборгованості за процентами у розмірі 7 500,00 грн., пені за неналежне та несвоєчасне виконання зобов'язань по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів у розмірі 3 205,48 грн., всього - 1 510 705,48 грн.;

- одночасно ПАТ "Комерційний банк "Центр" та ТОВ "Рілаєнс" укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 11.12.2013, за умовами якого відбулася заміна первісного кредитора на нового кредитора у зобов'язанні за договором іпотеки. Внаслідок зазначеного, первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв всі права первісного кредитора за договором іпотеки, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав;

- постановою правління Національного банку України № 14 від 16.01.2014 ПАТ "Комерційний банк "Даніель" було віднесено до категорії неплатоспроможних;

- 16.01.2014 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Комерційний банк "Даніель".

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, Уповноважена особа Фонду, обґрунтовувала свої вимоги тим, що з метою збереження майна банку, нею здійснено аналіз договорів та інших правочинів, виконання яких може зменшити майно банку та негативно позначитися на його фінансовому стані, в результаті чого було прийнято рішення про необхідність розірвання договору іпотеки від 25.10.2012, укладеного ПАТ "Комерційний банк "Центр" та ПАТ "Комерційний банк "Даніель", оскільки правочин щодо надання в іпотеку власного нерухомого майна в якості забезпечення виконання зобов'язань третіми особами перед ПАТ "Комерційний банк "Центр" несе ризики безпідставного зменшення майна належного ПАТ "Комерційний банк "Даніель".

Крім того, Уповноважена особа Фонду вказувала на те. що договір іпотеки є збитковим для позивача, не потрібний для ПАТ "Комерційний банк "Даніель", а також негативно вплине на фінансовий стан банку у випадку виконання вказаного договору, оскільки фактично буде виведено активи банку, які є об'єктами нерухомого майна - предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 ГК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом .

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийнятий 23.02.2012 з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Частина 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, господарськими судами правомірно зазначено, що для правовідносин, які виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку, яку здійснює уповноважена особа Фонду, пріоритетними є норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 37 Закону Уповноважена особа Фонду має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 37 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення Уповноваженої особи Фонду до суду) передбачене право Уповноваженої особи Фонду відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку.

Пункт 4 ч. 2 ст. 37 Закону (в редакції, чинній на момент здійснення запровадження тимчасової адміністрації в банку та звернення позивача до суду) передбачає право Уповноваженої особи Фонду відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку.

Аналогічне право Уповноваженої особи Фонду на розірвання будь-яких збиткових чи непотрібних для банку договорів також передбачено у п. 4.12 розділу 2 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2.

Разом з цим, п. 4.12 вказаного Положення № 2 передбачено, що рішення про відмову від виконання договору або необхідність його розірвання приймається уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію на підставі письмового обґрунтованого висновку уповноваженого підрозділу банку/експерта, фахівця, аудитора тощо.

Крім того, вказаним пунктом Положення № 2 у редакції від 30.12.2013 (тобто на час здійснення тимчасової адміністрації в банку) визначено ознаки збитковості господарських договорів за участю банку та наведено приклади договорів, які є непотрібними для банку.

Господарські суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що вказане положення не визначає виключний перелік ознак, за якими договір за участю банку є збитковим. Це ж стосується і оціночної категорії непотрібності правочину для банку. Абзац 22 пункту 4.12 глави 4 розділу II вищевказаного Положення, чітко визначає, що: "непотрібним договором (правочином) є договір (правочин), в існуванні якого немає потреби", та, зокрема, наводить приклади таких ситуації, не встановлюючи при цьому вичерпного переліку обставин, за яких правочин є непотрібним для банку.

На виконання п. 4.12 розділу 2 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 позивач надав висновок ТОВ "Професійний правовий захист" стосовно дії договору іпотеки від 25.10.2012, в якому міститься обґрунтування необхідності його розірвання, збитковості та непотрібності договору для банку, який правомірно взято до уваги господарськими судами попередніх інстанцій.

Крім того, сторонами не заперечується той факт, що ПАТ "Комерційний банк "Даніель" здійснив майнове поручительство за третю особу-2 саме на безоплатній основі, тоді як надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку не узгоджується з приписами ст.ст. 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також вказує на недоцільність укладання відповідного правочину для позивача та його непотрібність.

Господарські суди попередніх інстанцій також обґрунтовано врахували ту обставину, що з огляду на припинення основного боржника (а відтак неможливість пред'явити до третьої особи-2 відповідні вимоги майнового характеру), єдине джерело погашення заборгованості для відповідача-1 як кредитора становить можливість звернути стягнення на предмет спірного договору іпотеки. В свою чергу, враховуючи значну вартість предмета іпотеки, а також теперішню неплатоспроможність банку, такий вид стягнення в будь-якому випадку буде збитковим для ПАТ "Комерційний банк "Даніель".

Посилання скаржника у касаційній скарзі на незаконність розірвання договору іпотеки без попереднього звернення з письмовим повідомленням та пропозицією досудового врегулювання спору, з посиланням на ст. 188 ГК України, було предметом дослідження у господарських судах попередніх інстанцій, які обґрунтовано не взяли їх до уваги з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Разом з цим, ч. 1 ст. 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

В даному випадку законодавець у спеціальному законі, що врегульовує відносини виведення неплатоспроможного банку з ринку, встановив право Уповноваженої особи Фонду односторонньо відмовлятися від виконання або розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які договори (правочини) за участю банку, які є збитковими чи непотрібними для банку або виконання яких має негативний вплив на фінансовий стан банку (п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону).

Крім того, позивач ініціював розірвання договору в судовому порядку, а не односторонню відмову від договору в порядку зазначених положень.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-пр/2002 недотримання позивачем вимог даної норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 № 3-74гс11).

Отже, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій в частині розірвання договору іпотеки з огляду на те, що виконання договору іпотеки від 25.10.2012 позбавлене для банку будь-якого економічного сенсу, підприємницької доцільності та є непотрібним.

Крім того, позивачем були заявлені вимоги до Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо скасування у Державному реєстрі іпотек запису про обтяження нерухомого майна - предмета іпотеки та запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони його відчуження.

Так, згідно з ст. 17 Закону України "Про іпотеку" відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ст. 74 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" систему органів державної реєстрації прав становлять Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).

До повноважень органу державної реєстрації прав належить: 1) проводити державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляти у їх реєстрації; 2) забезпечувати ведення Державного реєстру прав; 3) надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечувати облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

У цьому зв'язку господарськими судами правомірно зазначено про те, що позивачем не заперечується, що він в установленому законодавством порядку не звертався (та не міг звертатись, оскільки не було жодної правової підстави) до уповноважених осіб органів державної реєстрації прав з вимогою про виключення з Державного реєстру іпотек запису № 13166329 про обтяження предмета іпотеки та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про накладення заборони відчуження предмета іпотеки, у зв'язку з відсутністю на те правових підстав.

Враховуючи, що в даному випадку вказана правова підстава виникла з прийняттям рішення про розірвання договору іпотеки, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги щодо виключення з відповідних Державного реєстрів зазначених записів про обтяження майна, є пов'язаними з основною позовною вимогою (про розірвання договору іпотеки), у зв'язку з чим також підлягають задоволенню.

При цьому, господарськими судами правомірно відмовлено у задоволенні позові до відповідача-2, оскільки відповідачем-2 жодним чином не порушено права позивача в розумінні ст. 1 ГПК України, ст. 20 ГК України та ст. 15 ЦК України.

Вищий господарський суд України також вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 58 Конституції України визначено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України також передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 зазначено, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, враховуючи положення ст. 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, а також те, що зміни, які були внесені 04.07.2014 до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто під час розгляду справи в суді першої інстанції, ніяким чином не пом'якшують або скасовують відповідальність юридичної особи, а стосуються порядку та правових підстав для припинення господарських зобов'язань за договором та повноважень Уповноваженої особи Фонду для звернення до суду, Вищий господарський суд вважає, що господарські суди правомірно застосували до спірних правовідносин п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення Уповноваженої особи Фонду до суду.

Наведене вище спростовує доводи касаційної скарги про те, що господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 509, 654 ЦК України, ст. 188 ГК України, ст.ст. 37, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п. 4.12 розділу 2 рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 "Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку".

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України виходить з того, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рілаєнс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 та рішення господарського суду міста Києва 03.09.2014 у справі № 910/5660/14 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере