Постанова

від 20.04.2015 по справі 910/22724/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа№ 910/22724/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Клименко О.М., за довіреністю;

відповідача:Никоненко А.Г., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Бренд"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014

у справі № 910/22724/14 (головуючий суддя: Князьков В.В.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ланселот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Бренд"

про стягнення 179227,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/22724/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Бренд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ланселот" заборгованість у розмірі 132700 грн. 00 коп.; пеню у розмірі 10842 грн. 57 коп., штраф у розмірі 26 540 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 4331 грн. 12 коп., судовий збір у розмірі 3488 грн. 27 коп.

Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скай Бренд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Скай Бренд" строк для подачі апеляційної скарги від 09.02.2015 та прийнято її до провадження.

18.03.2015 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 № 910/22724/14 у справі № 910/22724/14 в зв'язку з перебуванням судді Шевченко Е.О. у відпустці сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

23.03.2015 представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

23.03.2015 розглянувши подане представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про його обґрунтованість, в зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015, розгляд справи відкладено на 20.04.2015р.

Також, зазначеною ухвалою було зобов'язано позивача в судове засідання надати оригінал листа № 78 від 13.12.2013.

20.04.2015 представник позивача в судовому засіданні надав для огляду оригінал листа № 78 від 13.12.2013.

20.04.2015 представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

20.04.2015 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/22724/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

18.09.2013р між ТОВ "ТК "Ланселот" (постачальник) та ТОВ "Скай Бренд" (покупець) було укладено Договір поставки №24 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити (продати) та передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти (купити) товар та сплатити за нього на умовах та в строки, що передбачені даним договором.

За своєю правовою природою договір є договором поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За умовами п.1.2. договору, поставка товару проводиться на підставі даного договору, рахунків та накладних, за цінами, що узгоджені постачальником та покупцем.

В п.1.3. договору визначено, що поставка товару, згідно цього договору, може відбуватися партіями, що вказані у видаткових накладних .

Пунктом 1.4. договору сторони погодили, що найменування, ціна та кількість кожної партії товару визначається у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п.3.1 договору покупець зобов'язується прийняти товар належної якості в асортименті, кількості, ціні та на умовах згідно додатків до даного договору, які є невід'ємною частиною даного договору.

У випадку поставки товару до моменту оплати, сплатити 100(сто)% вартість товару на умовах, згідно додатків до даного договору, які є невід'ємною частиною даного договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.1.2 договору).

Датою (моментом) оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника у повному обсязі (п. 3.5 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (п. 6.2 договору).

Строк дії даного договору необмежений (п. 6.3 договору).

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник з в'язку з тим, що позивач поставив відповідачу на підставі видаткової накладної №РН-0000148 від 17.10.2013р. на суму 85700,00 грн., № РН-0000150 від 17.10.2013р. на суму 50000,00 грн., №РН-0000151 від 17.10.2013р. на суму 35700,00 грн., №РН-0000152 від 23.10.2013р. на суму 78000,00 грн. товар на загальну на суму 249 400,00 грн., а відповідач її прийняв без зауважень та заперечень, в зв'язку з чим останньому було виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000148 від 17.10.2013р. на суму 171400,00 грн. та №СФ-0000150 від 23.10.2013р. на суму 78000,00 грн.

Відповідно до умов виписаних рахунків фактур, відповідач повинен був оплатити вказані рахунки у строк до 23.10.2013р. на суму 171400,00грн. та у строк до 29.10.2013р. на суму 78000,00 грн.

Проте, відповідач взяті на себе за договором зобов'язання виконав не в повному обсязі, товар у визначений договором строк оплатив лише на суму 116700,00грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку від 13.11.2013р. на суму 86700,00 грн., від 21.02.2014р. на суму 20000,00 грн., від 12.03.2014р. на суму 10000,00 грн.

В свою чергу, позивач листами №78 від 13.12.2013р., №98 від 18.09.2014р. звернувся до відповідача з вимогою негайно виконати свої зобов'язання за договором зокрема, оплатити поставлений ТОВ "ТК "Ланселот" товар.

Однак, вимога позивача залишилась без задоволення.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що позивач поставив йому товар неналежної якості без документів, що підтверджують якість товару.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Суд відмічає, що накладні які наявні в матеріалах справи відповідають вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником продукції на підставі договору.

До того ж, накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Відповідно п. 3.2 договору приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства. Претензії щодо кількості та якості товару пред'являються письмово в день приймання товару. За відсутності письмової претензії, товар вважається прийнятим покупцем в кількості та якості, що вказана у супроводжувальних документах.

У п. 3.4 договору сторони визначили, що датою (моментом) поставки кожної партії вважається дата фактичного отримання товару покупцем, що зазначена у накладній. З моменту поставки партії товару всі ризики його втрати, пошкодження, хімічного впливу тощо, переходять від постачальника до покупця.

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що позивач поставив йому товар неналежної якості без документів, що підтверджують якість товару, а тому у нього відсутній обов'язок по виконанню взятих на себе зобов'язань за договором з огляду на наступне.

Як з матеріалів справи вбачається так і підтверджено представниками сторін, що відповідач не звертався до позивача з відповідною претензією у день поставки, як те передбачено п. 3.2. договору.

Також, безпідставним є твердження відповідача про те, що місцевим господарським судом не взято до уваги документи, що нібито підтверджують факт поставки зіпсованої продукції з огляду на наступне.

Так, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні чітко виклав підстави, з яких судом не бути прийнято до уваги Акт огляду продукції (товарів) за якістю від 28.10.2013 p., на який посилається відповідач, оскільки такий Акт було складено ТОВ «Скай Бренд» в односторонньому порядку без виклику представника ТОВ «ТК «Ланселот» та поза межами строків, передбачених п. 3.2. договору.

Зазначені обставини стосуються і протоколу інвентаризаційної комісії від 17.12.2013 року.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що Акт огляду продукції (товарів) за якістю від 28.10.2013 p. та протокол інвентаризаційної комісії від 17.12.2013 року складені з проміжком часу майже в два місяці, що є достатнім часом за який товар при неналежному зберіганні міг би зіпсуватись.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували, що товар зберігався при належних умовах.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар, а часткова оплата скаржником, за поставлений товар свідчить, про його схвалення договору та визнання заборгованості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки договір поставки (купівлі-продажу) є оплатним, то обов'язок відповідача за договором оплатити отриманий товар виникає згідно з положеннями Закону.

Отже, факт наявності порушення договірних зобов'язань у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені, 3% річних. та 20% штрафу.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2 договору у випадку несвоєчасного виконання однією із сторін зобов'язань за цим договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 1(одного)%, але не менше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який нараховується пеня, від суми не своєчасно виконаного зобов'язання за кожен календарний день невиконання.

У випадку прострочення виконання однією із сторін зобов'язань за цим договором більш ніж на десять (десять) календарних днів, винна сторона додатково сплачує штраф у розмірі 20 (двадцяти)% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання (п. 4.3 договору).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки пені та дійшов висновку, що до стягнення підлягає 10842,57 грн.

Проаналізувавши розрахунки пені місцевого господарського суду, колегія суддів вважає їх арифметично вірними, а тому обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача пені лише частково, а саме в сумі 10842,57 грн.

У випадку прострочення виконання однією із сторін зобов'язань за цим договором більш ніж на десять (десять) календарних днів, винна сторона додатково сплачує штраф у розмірі 20 (двадцяти)% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання (п. 4.3 договору).

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Ст. 61 міститься у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», а тому положення ст. 61 Конституції України торкаються лише фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності можуть застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

Врахувавши зазначене, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення штрафу на суму 26 540,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд здійснив власні перерахунки 3% річних.

Проаналізувавши власні перерахунки 3% річних суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних з відповідача лише частково, а саме в розмірі 4 331,12 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

При доведеності під час розгляду справи факту порушень відповідачем прав позивача відповідно до визначених позивачем підстав заявленого позову, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/22724/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Бренд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2014 року у справі №910/22724/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/22724/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко