Постанова

від 21.04.2015 по справі 917/2691/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа № 917/2691/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Пусан А.Ю., за довіреністю від 23.02.2015р. №10-74/2114.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава, Полтавська область (вх. №1566П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2015р.

у справі № 917/2691/14

за позовом Комунального підприємства "Благоустрій Кременчука", м. Кременчук, Полтавська область

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава, Полтавська область

про стягнення 29228,44 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.02.2015р. (суддя Іваницький О.Т.) стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь позивача Комунального підприємства "Благоустрій Кременчука" пеню - 24 070,48 грн., три проценти річних 5 157,96 грн. за прострочення сплати орендної плати за вересень, жовтень та листопад місяці 2014 року та витрати по сплаті судового збору в розмірі в сумі 1827,00 грн.

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго", м. Полтава, Полтавська область з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2015р. у справі №917/2691/14 в частині стягнення пені в розмірі 24 070,48 грн. та прийняти нове рішення, яким зменшити стягнення пені за прострочення орендної плати за вересень - листопад 2014р. до 100 грн.

В обґрунтування своєї правової позиції апелянт зазначає, що перебуває у скрутному матеріальному становищі, що підтверджується чисельними боргами інших контрагентів перед відповідачем, а також несвоєчасною оплатою за спожиті послуги населенням.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря судової палати №1, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25.03.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.04.2015р. о 09:10 год.

У судовому засіданні 21.04.2015р. представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2015р. у справі №917/2691/14 в частині стягнення пені в розмірі 24 070,48 грн. та прийняти нове рішення, яким зменшити стягнення пені за прострочення орендної плати за вересень - листопад 2014р. до 100 грн.

Представник позивача в судове засідання 21.04.2015р. не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102213873708, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника позивача, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

01.03.2001р. між Міським комунальним підприємством «Кременчукенерго» (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Полтаваобленерго» (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності №291, відповідно до п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно згідно з додатком, що знаходиться на балансі міського комунального підприємства «Кременчукенерго» вартість якого становить за експертною оцінкою 23139188 грн. Майно передається в оренду з метою забезпечення належного утримання та ефективної експлуатації об'єкта оренди, забезпечення безперебійного надання послуг по тепло- та водопостачанню на необхідному рівні та необхідної якості бюджетним організаціям та населенню міста, погашення заборгованості міського бюджету за теплову енергію.

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області «Про реорганізацію міського комунального підприємства «Кременчукенерго» від 25.05.2010р., міське комунальне підприємство «Кременчукенерго» реорганізоване шляхом приєднання до Комунального підприємства «Благоустрій Кременчука».

Факт правонаступництва Комунального підприємства «Благоустрій Кременчука» відносно Міського комунального підприємства «Кременчукенерго» підтверджується також Статутом КП «Благоустрій Кременчука».

Як вбачається зі змісту п.1.3 Статуту Комунального підприємства «Благоустрій Кременчука», на підставі рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області «Про реорганізацію міського комунального підприємства «Кременчукенерго» від 25.05.2010р., Міське комунальне підприємство «Кременчукенерго» було реорганізоване шляхом приєднання до Комунального підприємства «Благоустрій Кременчука ». КП «Благоустрій Кременчука» є правонаступником всіх прав та обов'язків Міського комунального підприємства «Кременчукенерго».

Відповідно до договору від 01.03.2001р. №291, орендар протягом вересня, жовтня, листопада 2014р. користувався майном, що належить орендодавцю.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції січень 2001 року - 38 565,30 грн.

Відповідно до п.3.3 договору, орендна плата перераховується до міського бюджету щомісячно, не пізніше 12-го числа наступного місяця за звітним кварталом, і направляється орендодавцю на погашення різниці в тарифах.

Згідно умов п. 3.5 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно п. 5.2. договору, орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Договір укладено строком на 25 років та діє з 01.03.2001 р. до 01.03.2026 р. включно (п. 10.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2001р. сторони підписали акти приймання-передачі в оренду основних засобів згідно рішення міськвиконкому № 396 від 02.03.2001р., відповідно до яких міське комунальне підприємство "Кременчукенерго" передало, а відповідач прийняв в оренду основні засоби відповідно до рішення виконкому від 02.03.2001р. №396.

Крім того, 01.06.2011 між КП "Благоустрій Кременчука" та ПАТ "Полтаваобленерго" укладено додаткову угоду до договору №291 від 01.03.2001р., за умовами якої орендодавець додатково до орендованого майна, визначеного в розділі 1 договору передає, а орендар приймає у строкове платне користування індивідуально визначене (нерухоме) майно, згідно з актом прийму-передачі, експертна вартість якого становить 2 446 280,00 грн. Розмір орендної плати за користування майном, передбаченого пунктом 1 цієї додаткової угоди становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - червень 2011 р. - 30 578,50 грн., крім того ПДВ - 20%.

01.06.2011р. сторони підписали акт приймання-передачі основних засобів КП "Благоустрій Кременчука" в оренду ПАТ "Полтаваобленерго" згідно додаткової угоди від 01.06.2011 р. до договору оренди №291 від 01.03.2001р. та рішень Кременчуцької міської ради: від 11.09.2003р., від 21.10.2004р., №357 від 07.04.2006р., від 25.12.2007р., від 29.08.2008р., від 23.12.2008р., від 24.02.2009р., від 24.03.2009р., від 28.07.2009р.

Як вбачається з матеріалів справи, орендодавець надіслав орендарю акти приймання - передачі, розрахунки орендної плати та рахунки на оплату орендної плати цінними листами з описами вкладення, які містяться в матеріалах справи.

Матеріали даної справи містять докази направлення на адресу відповідача вказаних документів.

Проте, станом на 22.12.2014р., орендар зазначені акти приймання - передачі, розрахунки орендної плати та рахунки на оплату орендної плати не підписав, будь-яких зауважень не надав, орендну плату за вересень та жовтень 2014 року сплатив з простроченням, орендну плату за листопад 2014р. не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості у розмірі 29 228,44 грн., що складається з пені за прострочення сплати орендної плати за вересень, жовтень та листопад 2014р. у сумі 24 070,48грн. та 3% річних від простроченої суми заборгованості з орендної плати за вересень, жовтень та листопад 2014 року у сумі 5 157,96 грн.

05.02.2015р. господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено в статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами пункту 1,5 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» із змінами та доповненнями, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як було зазначено вище, 01.03.2001р. між сторонами укладено договір №293 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів наведених норм права несвоєчасно сплачував передбачені договором орендні платежі, внаслідок чого за ним перед позивачем утворилась заборгованість.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до умов п.3.3 договору, орендна плата перераховується до міського бюджету щомісячно, не пізніше 12-го числа наступного місяця за звітним кварталом, і направляється орендодавцю на погашення різниці в тарифах.

Отже, обов'язок сплачувати орендну плату передбачено умовами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Проте, місцевим господарським судом встановлено, що на час подання позову до господарського суду Полтавської області, відповідач сплатив орендну плату за користування майном за вересень 2014р. у сумі 1 228 505,22 грн. з простроченням оплати лише 26.11.2014р., за жовтень 2014р. у сумі 1 257 989,34 грн. з простроченням оплати лише 10.12.2014р.

Станом на 22.12.2014р. орендну плату за користування майном за договором від 01.03.2001р. №293 за листопад 2014 року у сумі 1 281 891,14 грн. відповідачем не сплачено.

Також, місцевим господарським судом встановлено, що стягнення з позивача пені та процентів за користування чужими грошовими коштами у зв'язку з простроченням сплати орендної плати по 13.11.2014р. (включно) є предметом позову КП «Благоустрій Кременчука» до ПАТ «Полтаваобленерго», що розглянута господарським судом Полтавської області в рамках господарської справи №917/2405/14.

Крім того, як було зазначено вище, орендодавець надіслав орендарю акти приймання - передачі, розрахунки орендної плати та рахунки на оплату орендної плати цінними листами з описами вкладення.

Матеріали даної справи містять докази направлення на адресу відповідача вищезазначених документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач неналежним чином виконував умови укладеного договору та несвоєчасно здійснював орендні платежі.

Приписами статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 договору від 01.03.2001р. №293 та додаткової угоди до нього, передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі однієї облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань передбачено умовами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства України.

За таких обставин, враховуючи невиконання відповідачем умов договору щодо повної та своєчасної оплати орендної плати за договором, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо правомірності нарахування пені за період за вересень, жовтень, листопад 2014 року у сумі 24 070,48 грн.

Колегією суддів перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені, як такого, що відповідає умовам договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Також, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як випливає з п.9.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, господарським судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних за період за вересень, жовтень, листопад 2014 року у сумі 5 157,96 грн.

Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення пені за прострочення орендної плати за вересень-листопад 2014р. до 100 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлене замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини (п.1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим становищем, не є надзвичайними чи невідворотними обставинами та не звільняють відповідача від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано ані до місцевого господарського суду, ані до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження винятковості обставин, які б унеможливили своєчасне виконання зобов'язання за укладеним договором та які б свідчили про поважність причин невиконання зобов'язання (надзвичайні і невідворотні обставини).

Також, колегія суддів зауважує на тому, що позивач є таким само господарюючим суб'єктом як і відповідач та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Окрім того, належний до стягнення розмір пені, розрахований відповідно до п.3.5 договору виходячи з однієї облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалася пеня, не є завеликим порівняно з основною заборгованістю.

Приписами статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

За таких обставин, необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

За таких обставин, доводи викладені заявником в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2014р. у справі №917/709/14.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава, Полтавська область слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.02.2015р. у справі №917/2691/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 22.04.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Россолов В.В.