Ухвала

від 20.04.2015 по справі 16/163-нм

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" квітня 2015 р. Справа № 16/163-НМ.

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді: Сікорської Н.А., розглянувши скаргу Малинської міської ради № 226 від 11.03.2015р. на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Житомирської області у справі:

за позовом: Прокурора Малинського району Житомирської області в інтересах держави в особі Малинської міської ради

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів"

про визнання недійсним протоколу від 26.11.2007р. та договору купівлі-продажу та зобов'язання вчинити певні дії

за участю:

прокурора: Шпірук М.В., посв. №031783 від 26.01.2015р.

представника ВДВС: Сладь Т.П. дов.№7 від 06.01.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.10.08р. у справі № 16/163-НМ в частині вимог прокурора про визнання недійсним протоколу № 1 від 26.11.2007р. засідання конкурсної комісії по відчуженню майна комунальної власності територіальної громади м. Малина (приміщення вечірньої школи по вул. Неманихіна 9) провадження у справі було припинено, в решті позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04.12.08р. у даній справі вказане рішення господарського суду Житомирської області скасовано в частині відмови про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов'язання вчинити певні дії. Прийнято у цій частині нове рішення, згідно якого визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13.1207 р., а саме приміщення колишньої вечірньої школи, що знаходиться в м. Малині по вул.Неманихіна 7, укладеного між Малинської міською радою та ТОВ "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів". Зобов'язано ТОВ "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів" повернути у власність територіальної громади м.Малина в особі Малинської міської ради приміщення колишньої вечірньої школи, що знаходиться в м. Малині, по вул. Неманихіна 7. Малинську міську раду зобов'язано повернути ТОВ "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів" 325000,00 грн. В решті рішення залишено без змін.

На виконання постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 04.12.08р. видано наказ № 16/163-НМ від 25.02.10р.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.03.2013р. змінено спосіб та порядок виконання постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 шляхом примусового стягнення з Малинської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів" 325000,00 грн. (а.с.113-114).

13.03.2015р. (а.с. 110) до суду надійшла скарга Малинської міської ради, згідно якої скаржник просить скасувати постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Житомирської області Сладь Т.П. від 13.02.2015р. про арешт майна Малинської міської ради та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню №ВП №46459138.

24.03.2015 р. та 03.04.2015 р. скаржником подано доповнення до скарги (а.с.165, 192).

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, скаржник посилається на норми ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Вважає, що виконавчий документ стягувачем пред'явлено не за місцем виконання рішення суду і не за підвідомчістю.

Скаржник вважає, що при накладені арешту на майно та забороні на його відчуження, виконавцем не дотримано вимог ч. 6 ст. 52, ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", а також вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5.

В судових засіданнях, які відбулися 24.03.2015 р. та 06.04.2015 р. представник скаржника вимоги скарги підтримав в повному обсязі.

Представник ВДВС проти скарги заперечив. Дії виконавчої служби вважає законними, про що вказав у письмовому відзиві від 23.03.2015 р. (а.с. 193-195).

Розглянувши скаргу Малинської міської ради, заслухавши пояснення представників скаржника та ВДВС, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

У відповідності до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 115 ГПК України, рішення господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".

Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

За умовами частини 1 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч.2 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 1 ст. 25 Закону визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Місце виконання рішення обумовлено ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Підвідомчість виконавчих проваджень визначена ст. 21 Закону, згідно ч. 2 якої, на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими, зокрема, боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи.

При цьому, суд звертає увагу, що стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження містить перелік органів і посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять окремі виконавчі дії.

Частина 3 ст. 3 Закону наголошує, що органи, установи, організації та особи, зазначені, зокрема, в частині другій цієї статті (органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів), не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

З огляду на викладене, стягувач для примусового виконання рішення своєю заявою від 10.02.2015р. правомірно звернувся за належною підвідомчістю - до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області.

Судом встановлено, що 13.02.2015р. за заявою стягувача старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної служби Головного управління юстиції в Житомирській області Сладь Т.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржнику надано 7-ий строк для добровільного виконання рішення суду (а.с. 182 ).

Крім того, 13.02.2015р. державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 185), згідно якої за заявою стягувача накладено арешт на все майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке йому належить лише в межах суми боргу.

Боржник, оскаржуючи дії державного виконавця, вважає, що державним виконавцем неправомірно накладено арешт на все майно боржника, а не на його частину в межах суми стягнення за виконавчим документом.

Проте суд не погоджується з твердженням скаржника враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

При дослідженні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика санітарно-гігієнічних виробів" про відкриття виконавчого провадження та примусове виконання рішення (а.с. 167-169), копія якої подана ВДВС, судом встановлено, що стягувач, водночас, з клопотанням про відкриття виконавчого провадження, в порядку ч. 3 ст. 19 та ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", просив накласти арешт арешт на майно та кошти боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

У відповідності до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець застосовує арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною другою вищевказаної статті Закону визначено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому ч.3 цієї ж статті передбачено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Отже, аналіз норм статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" вказує на те, що накладення арешту на майно боржника саме у розмірі суми стягнення є правом, а не обов'язком державного виконавця.

За таких обставин, господарський суд вважає, що дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області не суперечать приписам норм чинного законодавства. Державний виконавець правомірно виніс, як постанову про відкриття виконавчого провадження, так і постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що скаржник помилково ототожнює норми ст. 57, яка визначає порядок арешту та вилучення майна боржника, та норми ч. 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", яка визначає порядок звернення стягнення на кошти та майно боржника.

Пунктом 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

З огляду на викладене, скаргу Малинської міської ради суд відхиляє.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 121-2 ГПК України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

Відхилити скаргу Малинської міської ради про скасування постанови відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області від 13.02.2015р. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження

Суддя Сікорська Н.А.

Друк:

1 - в справу

2- скаржнику (рек. з повід)

3- стягувачу (49047, м.Дніпропетровськ, вул.Ударників, 27; (рек.)

4- прокуратура Житомирської області

5- Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУ юстиції Житомирської області (10014, м. Житомир, майдан Соборний,1) (рек.)