Постанова

від 23.04.2015 по справі 920/2027/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа № 920/2027/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Бабік Л.В., довіреність б\н від 23 квітня 2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргувідповідача (вх. № 1677 С\1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 03 лютого 2015 року у справі № 920/2027/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс", м. Берегово Закарпатської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Технологія", м. Суми

про стягнення 67 313 грн. 55 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 03 лютого 2015 року у справі № 920/2027/14 (суддя Джепа Ю.А.) позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Технологія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс" 49354, 77 грн. основного боргу, 4016,30 грн., пені; 8389,77 грн. штрафу, 310,10 грн. 3% річних, 5242,61 грн. інфляційних втрат, 1827 грн. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Технологія" з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Сумської області від 03 лютого 2015 року у справі № 920/2027/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи; а також, вважає помилковим стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 49354,77 грн., оскільки 06 січня 2015 року відповідачем була сплачена частина боргу на суму 1000,00 грн., що призвело до неправильного нарахування на суму основного боргу штрафних санкцій та сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

14 квітня 2015 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу, стягнувши з відповідача, з урахуванням часткового погашення своєї заборгованості, 48354,77 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін. На думку позивача, відповідач, подавши апеляційну скаргу, лише затягує виконання судового рішення про стягнення з нього заборгованості за отриманий від позивача товар для уникнення відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того, просить розглядати справу за відсутності представника позивача, у зв'язку із важким фінансовим станом Товариства.

Враховуючи належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги без участі представника позивача.

У призначеному судовому засіданні представник відповідача просить рішення Господарського суду Сумської області від 03 лютого 2015 року скасувати в частині стягнення з відповідача нарахованої пені, штрафу, 3% річних та інфляційних. Суму основного боргу у розмірі 44354,77 грн. ТОВ «Торговий дім Технологія» визнає та, як зазначив представник відповідача, буде погашати в обговорені з позивачем терміни.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Застосовуючи приписи статей 509, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, вимоги статті 173, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги. У зв'язку із порушенням з боку відповідача умов договору щодо своєчасної та повної оплати за договором поставки, суд стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу, пеню, штраф, інфляційні та 3% річних.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як убачається із матеріалів справи, 25 квітня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Технологія" (Покупець) укладений договір поставки № 24/14, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався постачати (передавати) у власність Покупця Товар (соки, нектари, соковмісні напої та овочеву консервацію) окремими партіями, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (а.с.11-14).

Відповідно до п. 5.4. Договору поставки Покупець зобов'язаний провести оплату за поставлений товар у продовж 21 календарних днів з дати поставки партії товару.

Пунктом 5.5 Договору оплату за отриманий товар Покупець виконує шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. При наявності у сторін однорідних грошових зобов'язань, є можливість проведення розрахунків шляхом зарахування однорідних грошових вимог.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року, при цьому Договір в частині не виконаних сторонами фінансових зобов'язань, діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань (п.8.1.).

Позивачем, в підтвердження факту поставки, надані видаткові накладні: №К-00001049 від 22.05.2014 р., №К-00001047 від 22.05.2014 р., №К-00001050 від 22.05.2014 р., №К-00001245 від 18.06.2014 р., №К-00001848 від 30.09.2014 р., №К-00001843 від 30.09.2014 р. на загальну суму 89898,17 грн. (а.с. 16-25).

Як убачається із банківської виписки, відповідачем частково сплачена заборгованість за договором № 24/14 від 25 квітня 2014 року, на суму 15000,00 грн. (а.с. 34).

На суму 12105,98 грн. було проведено взаємозалік (акти надання послуг (а.с. 29-31).

Відповідно до прибуткових накладних, відповідачем було повернуто Товар на загальну суму 13437,42 грн.

Отже, як встановлено місцевим господарським судом, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар, згідно умов Договору складає 49354,77 грн., що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 24 жовтня 2014 року, підписаний та скріплений печатками уповноваженими представниками сторін Договору (а.с. 15).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідач свої зобов'язання щодо належної та своєчасної оплати за поставлений товар у повному обсязі не виконав, що підтверджується матеріалами справи, а також не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції.

Разом з цим, до матеріалів апеляційної скарги відповідачем подано платіжне доручення №13 від 06 січня 2015 року про часткову сплату за товар по накладній № 1049 від 22.05.2014 р. 1000,00 грн. (а.с. 77).

Відповідно до п. 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Припинення провадження на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування в процесі розгляду справи.

У зв'язку зі сплатою відповідачем частини боргу на суму 1000,00 грн. після подання позовної заяви до господарського суду, але до винесення місцевим господарським судом рішення, провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, з пояснень позивача вбачається, що ТОВ «Фрут Майстер Фудс» підтверджує факт перерахування відповідачем частини боргу на суму 1000,00 грн., в рахунок погашення заборгованості за договором поставки № 24/14 від 25 квітня 2014 року; сума основного боргу відповідача перед позивачем на поточну дати складає 48354,77 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд стягнув з відповідача 3% річних у сумі 310,10 грн. та інфляційні втрати за неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 5242,61 грн.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має врахувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, наявність обов'язку погашення боргу, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних на зазначені вище суми.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2. статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору поставки, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача пеню у розмірі 4016,30 грн. та штраф у сумі 8389,77 грн.

Перевіривши за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок пені та штрафу, колегією суддів встановлено, що зроблений позивачем розрахунок відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктами 7.2, 7.3 Договору передбачено, що у випадку порушення встановленого терміну розрахунку за поставлений товар (п. 5.4) данного договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (діючої у період заборгованості) від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу; у випадку порушення покупцем встановленого терміну розрахунку за поставлений товар більше ніж 21 календарний день, сплачує на вимогу постачальника, крім пені (п. 7.2 договору), штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, стягнення пені та штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань Покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних, розрахований позивачем арифметично не вірно, без урахування часткового погашення боргу на суму 1000,00 грн.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки, як вже було зазначено в цій постанові, сплата частини боргу відбулась в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, а розрахунок штрафу, пені, 3% річних та інфляційних зроблений позивачем станом на 25 листопада 2014 року, тобто до подачі позовної заяви до суду.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що розрахунок штрафних санкцій та нарахувань у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України відповідає умовам Договору та чинному законодавству.

Інші доводи апеляційної скарги, щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з матеріалів справи свідчить, що місцевим господарським судом виконаний процесуальний обов'язок щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 54,55).

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надаючи правову оцінку всім обставинам справи у їх сукупності, що відповідає приписам частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, за якими, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу та не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Сумської області від 03 лютого 2015 року в частині стягнення з ТОВ "Торговий дім Технологія" суми основного боргу у розмірі 49354,77 грн. - зміні, з припиненням провадження в цій частині вимог на суму 1000,00 грн.

В іншій частині рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін як законне та обґрунтоване, оскільки судом першої інстанції надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Відповідно до статті 105 Господарського процесуального кодексу України в постанові мають бути зазначені, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Разом з цим, згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У пункті 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що норма частини другої статті 49 ГПК України виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход Державного бюджету України.

Виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року, колегія суддів дійшла висновку про покладення судового збору на відповідача, оскільки спір виник з вини відповідача.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 4 частини 1 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Сумської області від 03 лютого 2015 року у справі № 920/2027/14 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Технологія» основного боргу у сумі 49354,77 грн. - змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Технологія" (40034, м. Суми, вул. Черепіна, 36В, код 35171480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Фудс" (90202, Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Богдана Хмельницького, буд. 163, код 35771408) 48 354,77 грн . основного боргу,

Провадження в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1000,00 грн. припинити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 24.04.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.