Постанова

від 21.04.2015 по справі 921/7/14-г/6

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 921/7/14-г/6 Вищий господарський суд України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. розглянув касаційну скаргуЖилинської сільської ради на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 03 лютого 2015 року у справі№ 921/7/14-г/6 господарського суду Тернопільської області за позовомБорщівського районного споживчого товариства доЖилинської сільської ради провизнання права власності на об'єкт нерухомості В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.02.2014 року (суддя Шумський І.П.) в позові Борщівського районного споживчого товариства відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивачем станом на 20.02.2014 р. не надано доказів наявності законних підстав на підтвердження своєї власності щодо спірного майна у зв'язку з відсутністю будь-яких правовстановлюючих документів, тому в задоволенні позову про визнання права власності відмовив.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 року (судді: Скрипчук О.С., Дубник О.П., Давид Л.Л.) рішення господарського суду Тернопільської області від 20.02.2014 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позов задоволити.

Визнати за Борщівським районним споживчим товариством (47402,Тернопільська область, Борщівський район м. Борщів, вул. Шевченка, 21, код ЄДРПОУ 01767407) право власності на приміщення торгового центру по вул. Центральній,112а с.Жилинці Борщівського району.

Апеляційний господарський суд виходив з тих обставин, що 20.09.1992 року актом робочої комісії управління капітального будівництва Укркоопспілки було прийнято в експлуатацію закінчене будівництво (реконструкція) торгового будинку в с. Жилинці, площею 574,8 кв.м., тому наявність доказів приймання об'єктів в експлуатацію є допустимим доказом на підтвердження створення майна і, відповідно, виникнення права власності у позивача; позивач ніс поточні витрати на утримання приміщення; 30.09.2014 року постановою Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 819/1573/14-а визнано недійсним свідоцтво про право власності серії № 190372 від 06.10.2011 року, видане виконавчим комітетом Жилинської сільської ради Борщівського району Тернопільської області та скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення торгового будинку в с.Жилинці Борщівського району Тернопільської області по вул. Центральній 112-а за Жилинською сільською радою, що свідчить, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало рішення органу на підставі, якого було видано свідоцтво про право власності на спірне майно.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник доводить, що в порушення норм ст. 102 ГПК України справа розглядалася судом апеляційної інстанції протягом дев'яти місяців, внаслідок неодноразового безпідставного зупинення провадження; суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 392 ЦК України, оскільки позивач не є власником спірного будинку, не має правовстановлюючих документів на спірний будинок, що підтверджено рішенням господарського суду Тернопільської власті від 13 вересня 2012 року в справі №6/42/5022-464/2012, яке набрало законної сили; спірний будинок збудований колгоспом імені Леніна, що підтверджується актом прийняття в експлуатацію державної приймальної комісії закінченого будівництвом будинку від 30.12.1980 року, тому проведення реконструкції не зумовлює виникнення права власності; відповідно до норм ст.ст. 83, 92 Земельного кодексу України позивач не може мати на праві постійного користування земельну ділянку, яка нлежить до комунальної власності, тоді як земельна ділянка, на якій розміщений спірний будинок, знаходиться в межах села Жилянці та належала і належить до комунальної власності села.

Позивач у відзиві з посиланням на висновки апеляційного господарського суду доводи скарги заперечує, просить постанову апеляційного господарського суду залишити без зміни, а скаргу без задоволення.

Сторони, повідомленні про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 111 4 ГПК України, правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов про визнання права власності на нерухоме майно судом апеляційної інстанції виходив з тих обставин, що за актом робочої комісії управління капітального будівництва Укркоопспілки від 20 вересня 1991 року про прийняття закінченого будівництвом торгового будинку в с. Жилинці, прийнято в експлуатацію торговий центр площею 574,8 кв.м в с. Жилинці Борщівського району, 25 листопада 1991 року Борщівським РайСТ прийнято постанову №267 про затвердження кошторису в сумі 3354 крб. на капремонт магазину "Промтовари" в с. Жилинці, а постановою №102 за січень 2008 року затверджено кошторис на суму 9574 грн. для заміни в торговому центрі вікон постановою правління Борщівського районного споживчого товариства №76 від 08.04.1985 року, затверджено кошторис на капітальний ремонт торгового центру в с. Жилинці в сумі 4892 крб., 12.07.1996 року Жилинською сільською радою було видано Борщівському районному споживчому товариству державний акт на право постійного користування землею для виробничої діяльності площею 0,08 га на якій знаходився торговий центр, Постановами правління Борщівського РайСТ від 23.06.2000р. №69, від 14.02.2001р. №27, від 22.02.2001р. №33 давався дозвіл на здійснення торгівлі структурному підрозділу товариства на базі магазину в с. Жилинці, в подальшому, 01.05.2001р., 03.11.2004р., 30.11.2005р., 01.11.2006р., 07.12.2007р., 01.12.2010р. Борщівське районне споживче товариство (орендодавцем) здавало в оренду частину приміщення торгового центру в с.Жилинці.

Крім того, судом встановлено, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 13 вересня 2012 року у справі №6/42/5022-464/2012 визнано недійсним рішення Жилинської сільської ради від 04.07.2011 року №48 про видачу органу місцевого самоврядування свідоцтва про право власності на торговий будинок, що знаходиться по вул. Центральній 112а,в с. Жилинці, Борщівського району; провадження у справі в частині скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно припинено за непідвідомчістю вимог господарським судам.

Отже, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало рішення органу на підставі, якого було видано свідоцтво про право власності на торговий будинок, що знаходиться по вул.Центральній 112а, в с. Жилинці, Борщівського району.

30.09.2014 року постановою Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 819/1573/14-а визнано недійсним свідоцтво про право власності серії № 190372 від 06.10.2011 року, видане виконавчим комітетом Жилинської сільської ради Борщівського району Тернопільської області та скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення торгового будинку в с.Жилинці Борщівського району Тернопільської області по вул. Центральній 112-а за Жилинською сільською радою Борщівського району Тернопільської області, проведену 11.10.2011 року реєстратором Борщівського районного бюро технічної інвентаризації Слюсарчук Н. Л. згідно рішення про державну реєстрацію від 11.10.2011 року на підставі свідоцтва про право власності серії САЕ №190372 від 06.10.2011 року.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, що регулює відносини права власності на нерухоме майно з таких мотивів.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки з дій відповідачів вбачається оспорення права власності позивача на спірні об'єкти, позивач має право на захист свого оспорюваного права.

Судом встановлено, що замовником будівництва спірного нерухомого майна виступав колгосп ім. Леніна. Будівництво здійснювалось господарським способом та розпочато в 1976 році.

Постановами правління Борщівського РайСТ від 23.06.2000р. №69, від 14.02.23001р. №27, від 22.02.2001р. №33 давався дозвіл на здійснення торгівлі структурним підрозділам товариства на базі магазину в с. Жилинці та інше.

Згідно з архівною довідкою архівного відділу Борщівської районної державної адміністрації №60/03-07 від 29 січня 2009 року, постановою правління Борщівського районного споживчого товариства №76 від 08 квітня 1985 року, затверджено кошторис на капремонт торгового центру в с. Жилинці в сумі 4892 крб.

На підтвердження проведення такої реконструкції, позивачем надано Акт робочої комісії управління капітального будівництва Укркоопспілки від 20 вересня 1991 року про прийняття закінченого будівництвом торгового будинку в с. Жилинці, площею 574,8 кв.м.

25 листопада 1991 року Борщівським РайСТ прийнято постанову №267 про затвердження кошторису в сумі 3354 крб. на капремонт магазину "Промтовари" в с. Жилинці, а постановою №102 за січень 2008 року затверджено кошторис на суму 9574 грн. для заміни в торговому центрі вікон.

Позивач також стверджує, що споживче товариство несло поточні витрати на утримання приміщення.

Разом з тим, доказів на підтвердження створення нерухомого майна позивачем не представлено, позивач не є замовником та виконавцем будівництва, оскільки встановленими судом обставинами стверджується і це не спростовано позивачем, що таким замовником виступав колгосп ім. Леніна, будівництво розпочато в 1976 р..

Таким чином, суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками апеляційного господарського суду, що право власності позивача підлягає захисту із мотивів визначених нормою ст. 331 ЦК України, оскільки такі висновки не відповідають встановленим обставинам.

Судом також встановлено, що на момент вирішення спору, будівля по вул. Центральній 112а, в с. Жилинці не знаходиться, а ні в фактичному володінні, а ні в користуванні позивача.

За ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цих прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном (ст. 317 ЦК України).

При цьому, володіння означає можливість мати майно у своєму безпосередньому віданні та у сфері свого господарського чи іншого впливу.

Право користування - це юридично закріплена можливість особи користуватись майном, використовувати його корисні можливості.

Від-так господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що як передбачено наведеною нормою дві ознаки права власності щодо спірного майна у позивача відсутні.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Документ, який засвідчує право власності позивача на вказаний у позові об'єкт (ст. 392 ЦК України), йому ніколи не видавався.

Саме по собі знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності (ч.1 п. 7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/225 від 02.04.94р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності".

Приписи ч.1 ст. 182, ч.2 п.2 ст. 331, ч. 4 ст. 334 ЦК України, п.1 ч.1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01 липня 2004 року встановлюють правило, згідно з яким право власності на нерухоме майно (до якого належить спірне) підлягає обов'язковій державній реєстрації і виникає таке право з моменту проведення реєстрації.

Статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визначено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до вимог цього Закону, є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

Записи до Державного реєстру прав, згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Внесення запису про скасування державної реєстрації прав здійснюється у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав.

Суд апеляційної інстанції також в основу своїх висновків поставив обставини, що встановлені постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 року у справі № 819/1573/14-а про визнання недійсним свідоцтво про право власності серії № 190372 від 06.10.2011 року, видане виконавчим комітетом Жилинської сільської ради Борщівського району Тернопільської області та скасовання державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення торгового будинку в с.Жилинці Борщівського району Тернопільської області по вул. Центральній 112-а за Жилинською сільською радою Борщівського району Тернопільської області.

Разом з тим, рішення адміністративного суду винесено 30.09.2014 року, тобто після розгляду справи господарським судом першої інстанції та винесення рішення 20.02.2014 р., тому судом першої інстанції не досліджувалася та не могла бути прийнята до уваги.

Отже висновки суду апеляційної інстанції про врахування наведеного рішення адміністративного суду суперечать вимогам ст. 101 ГПК України згідно з якими додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, судом встановлено і не спростовано позивачем, що право власності на спірне майно у встановленому порядку за позивачем ніколи не реєструвалося, позивач не довів обставин виникнення у нього права власності незалежно від обставин реєстрації, тому підстав для задоволення вимог позову та визнання права за позивачем не має.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про не доведення позивачем обставин в обґрунтування вимог свого права власності, відсутність законних підстав вважати спірне майно власністю позивача, тому обгрунтовано відмовив в позові.

За таких обставин суд касаційної інстанції не погоджується з мотивами апеляційного господарського суду, тому оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без зміни.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу зодовільнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 року у справі № 921/7/14-г/6 господарського суду Тернопільської області скасувати.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 20.02.2014 року залишити без зміни.

Витрати по сплаті судового збору, в тому числі за касаційний перегляд судового рішення, віднести на позивача.

Господарському суду Тернопільської області видати наказ.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун