Ухвала

від 14.04.2015 по справі 816/5382/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2015 р. м. Київ К/800/35353/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Хоменка С.І.

відповідача - Паська Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014

у справі № 816/5382/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Кременчуцький автоскладальний завод»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Кременчуцький автоскладальний завод» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 24.05.2013 № 0003192202/919 та № 0003202202/920.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову, якою позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, як таке, що відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Виробниче об'єднання «Кременчуцький автоскладальний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2012, складено акт № 3536/22.2-12/36410382 від 29.04.2013, в якому зафіксовано порушення, зокрема: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138, п. 141.1 ст. 141, пп. 14.1.13 п.14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 217 938 грн., у т.ч.: за 4 квартал 2011 року на суму 41 796 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 21 010 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 155 132 грн.; п. п. 198.1, 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за листопад 2011 року у розмірі 19 140 000 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 24.05.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0003192202/919 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 306 009 грн., в т.ч.: 217 938 грн. основного платежу та 88 071 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0003202202/920 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28 710 000 грн., у т.ч.: 19 140 000 грн. основного платежу та 9 570 000 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо заниження позивачем валового доходу за період з 01.10.2011 по 31.12.2012 на суму 281 769 грн.: за 4 квартал 2011 року на 181 722 грн., за 1 квартал 2012 року на 100 047 грн. за рахунок не включення до його складу безоплатно отриманих послуг (орендованого) майна, матеріалами справи встановлено наступне.

12.05.2009 між ТОВ «ВО «КрАСЗ» та ТОВ «ХК «КрАСЗ» було укладено договір оренди № 10-09/ВО, за умовами якого останнім було надано першому в платне користування нерухоме та рухоме майно для ведення виробничо-господарської діяльності, вказане в додатку до договору; термін оренди - з моменту підписання і до 31.12.2011; акти прийому-передачі було підписано 10.07.2009; орендна плата складає щомісячно 14 974,56 грн.

19.06.2009 між ТОВ «ВО «КрАСЗ» та ТОВ «ХК «КрАСЗ» було укладено договір оренди нежитлових приміщень № 20-09/ВО, за умовами якого останнім було надано першому в платне користування будівлі та споруди, вказані в додатку в договорі, що знаходиться у м. Кременчуці вул. Салганна, 14; термін оренди - з моменту підписання акту прийому-передачі (підписано - 10.07.2009) і до 31.12.2011; орендна плата становить 49 406,40 грн. щомісячно.

Оскільки, з липня 2010 року ТОВ «ХК «КрАСЗ» не звітується та у листопаді 2011 року визнано банкрутом, а ТОВ «ВО «КрАСЗ» орендна плата за вищевказаними договорами не нараховувалась й не сплачувалась, будь-який облік цієї заборгованості відсутній, тому податковим органом зроблено висновок, що користування орендованим позивачем майном відповідає критеріям безоплатно наданих товарів (робіт, послуг) відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, та вартість користування (не нарахована й несплачена орендна плата) має бути включена до валових доходів.

Під час проведення перевірки було встановлено факт завищення валових витрат завдяки включенню до їх складу витрат у розмірі 738 726 грн. за 3 квартал 2012 року, що були сплачені ПАТ «Перший Український міжнародний банк» як відсотки за користування кредитом. Кредит був отриманий від вказаної банківської установи за договором № 12.07-397 від 25.07.2012, за умовами якого цільове призначення кредитних коштів - сплата за договором № 43/12-ВО поворотної фінансової допомоги від 02.07.2012. Строк повернення кредиту за цим договором - 24.07.2015. Додатковою угодою до кредитного договору від 25.07.2012 було доповнено цільове призначення отримання кредиту: «поповнення обігових коштів, сплата придбання комплектуючих та запасних частин для збору автомобілів».

Кредитні кошти були отримані ТОВ «ВО «КрАСЗ» на розрахунковий рахунок 25.07.2012 та в цей же день 25.07.2012 були перераховані ПП «Еккаунт-С» відповідно до договору про надання поворотної фінансової допомоги № 43/12-ВО від 02.07.2012. Повернення отриманої допомоги здійснювалось ПП «Еккаунт-С» у липні, вересні 2012 року.

Оскільки, надання поворотної фінансової допомоги не відповідає визначенню господарської діяльності так як не має на меті отримання прибутку, тому податковий орган дійшов висновку про безпідставність віднесення відсотків за кредитом до складу валових витрат та порушення позивачем п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу та зазначив, що внаслідок завищення валових витрат та заниження валового доходу платник занизив свої грошові зобов'язання за податку на прибуток на загальну суму 217 938 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що законодавчо визначених умов вважати договори оренди майна, які укладені між ТОВ «ВО «КрАСЗ» та ТОВ «КрАСЗ» такими, що підпадають під ознаки безоплатно наданих товарів (робіт, послуг); отримані позивачем на підставі кредитного договору кошти використані ним в господарській діяльності для забезпечення безперервного процесу діяльності підприємства, їх використання в повному обсязі підтверджується первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безоплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Згідно з п. 135.2 ст. 135 цього Кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України).

Відповідно до п. 137.11 ст. 137 зазначеного Кодексу датою отримання доходів у вигляді орендних/лізингових платежів (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу) за майно, що передано платником податку в оренду/лізинг, ліцензійних платежів (у тому числі роялті) за користування об'єктами інтелектуальної власності є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів.

Оскільки, в судовому порядку встановлено факт користування позивачем орендованим майном без здійснення оплати такого користування, що відповідає критеріям безоплатно наданих товарів (робіт, послуг), відповідно до пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а тому податковий орган правомірно визначив, що вартість користування (не нарахована й несплачена орендна плата) має бути включена до складу валових доходів.

Відповідно до пп. 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 ПК України фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів (пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 зазначеного Кодексу до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку (п. 141.1 ст. 141 ПК України).

Як встановлено матеріалами справи, сплата процентів за кредит, кошти якого були надані як поворотна фінансова допомога ПП «Еккаунт-С» не має ознак господарської діяльності та мети отримання доходу в розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Таким чином, у випадку використання отриманих у кредит коштів не у господарській діяльності, витрати по сплаті процентів за таким кредитом не відносяться до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Щодо встановленого актом перевірки заниження платником грошових зобов'язань з податку на додану вартість у листопаді 2011 року на 19 140 000 грн. за рахунок неправомірного включення відповідної суми до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді, матеріалами справи встановлено наступне.

Сума в розмірі 19 140 000 грн. була включена позивачем до складу податкового кредиту за наслідком операції з придбання у ТОВ «СКОУП» виключних майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності: комп'ютерна програма «Комплекс експрес-розробки та аналізу інвестиційних проектів» на загальну суму 60 200 000 грн., в т.ч. ПДВ - 10 033 333 грн.; комп'ютерна програма «Логістична оптимізація каналів розподілу продукції автодилера» на загальну суму 54 640 000 грн., в т.ч. ПДВ - 9 106 667 грн. Усього на загальну суму 114 840 000 грн., в т.ч. ПДВ 19 140 000 грн.

Вказані комп'ютерні програми (виключні права на них) були придбані ТОВ «ВО «КрАСЗ» у ТОВ «СКОУП» за авторським договорами (відчуження виключних майнових прав автора) від 03.10 та від 14.10.2011 за № 031011 та № 141011, відповідно.

Згідно умов зазначених договорів оплата здійснюється у безготівковій формі, а також векселями. Строк розрахунку за договорами - не пізніше 03.10.2013 та 14.10.2013, відповідно.

Вказані договори зареєстровані Державною службою інтелектуальної власності України у грудні 2011 року. Згідно рішень про реєстрацію договорів, відчужуються на користь ТОВ «ВО «КрАСЗ» майнові права на твір громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Придбані майнові права до складу основних засобів, витрат, нематеріальних активів в податковому обліку на момент проведення податкової перевірки (і до моменту винесення рішення у справі) - не включались. Розрахунки за придбані майнові права не проведені. Документи щодо продажу, введення в експлуатацію, використання у господарській діяльності майнових прав на перевірку не надані.

Податковий орган, приймаючи рішення про донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість виходив з матеріалів щодо кримінальної справи, яка перебуває у провадженні СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України за фактом фіктивного підприємництва, де встановлено, що одним із основних постачальників ТОВ «СКОУП» у перевірений період було ТОВ «Ортекс-К». За даними матеріалами податковий орган стверджував про часткове формування своїх податкових зобов'язань ТОВ «СКОУП», які відображені частково наступним у ланцюгу постачання контрагентом, ТОВ «ВО «КрАСЗ», за рахунок операцій з ТОВ «Ортекс-К». Встановлено у ході розслідування кримінальної справи відсутність фактичної передачі товарів, надання робіт, послуг. Особа, що рахувалася директором ТОВ «Ортекс-К», документів щодо його діяльності не підписувала.

Відповідно до наявної у податкового органу інформації щодо зміни посадових осіб ТОВ «СКОУП», керівником підприємства з 04.07 по 21.12.2011 був ОСОБА_8, з 22.12.2011 по 07.06.2012 - ОСОБА_9, з 08.06 по 29.11.2012 - ОСОБА_10

При цьому гр. ОСОБА_9 надав працівникам податкової міліції пояснення про те, що йому нічого не відомо ні про наявність ТОВ «СКОУП», ні ТОВ «ВО «КрАСЗ», жодних документів він не підписував.

Згідно відомостей ЄДР, внесено запис щодо ТОВ «СКОУП» від 29.11.2012 про припинення цього товариства, у зв'язку із наявністю рішення Господарського суду Запорізької області від 21.1.2012 про визнання його банкрутом.

У ході перевірки податковим органам надано договори відступлення права вимоги (цесії) № У1 та № У2 від 24.02.2012 між ТОВ «СКОУП» (підписано від імені гр. ОСОБА_9М.) та ТОВ «Інтер-Гамма-Істейт», за якими ТОВ «СКОУП» відступає на користь ТОВ «Інтер-Гамма-Істейт» права вимоги за договорами про відчуження виключних майнових прав автора від 03.10 та 14.10.2011, що були укладені між ТОВ «СКОУП» та ТОВ «ВО «КрАСЗ». Також надано акти звірки взаємних розрахунків, за якими підтверджено заборгованість ТОВ «ВО «КрАСЗ» перед ТОВ «Інтер-Гамма-Істейт».

Згідно бази даних звітності, ТОВ «Інтер-Гамма-Істейт» анульовано свідоцтво платника ПДВ 17.07.2009 основні засоби та працюючі не задекларовані, податкова звітність за період з 2010 року по 2013 рік вказує на повну відсутність діяльності.

Крім того, у березні 2012 року до Господарського суду Рівненської області звернулось ТОВ «ВО «КрАСЗ» із позовом до ТОВ «СКОУП» про визнання Авторських договорів від 03.10 та 14.10.2011 недійними. ТОВ «СКОУП» звернулось із зустрічним позовом у цій же справі про стягнення боргу у сумі 200 040 грн. (передплата, передбачена згаданими Авторськими договорами).

Рішенням суду від 20.03.2012 відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ВО «КрАСЗ», договори визнані дійсними, задоволено зустрічний позов ТОВ «СКОУП», стягнуто на його користь з ТОВ «ВО «КрАСЗ» заборгованість з передплати за Авторськими договорами від 03.10 та 14.10.2011 у сумі 200 040 грн.

Станом на час розгляду згаданої справи у господарському суді (березень 2012 року) ТОВ «СКОУП» було відступлено право вимоги за Авторськими договорами від 03 та 14 жовтня 2011 року на користь ТОВ «Інтер-Гамма-Істейт» - за вищезгаданими договорами цесії від 24 лютого 2012 року.

Крім того, органами податкової міліції встановлено, що придбання вищевказаних комп'ютерних програм було вчинене у Тимчасового науково-технічного колективу за 17 000 грн. та 15 000 грн., відповідно. Авторами цих програм є особи, що вказані у Свідоцтвах про реєстрацію Авторських договорів від 03.10 та 14.10.2011: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_11.

Вказані особи є студентами та працівниками НТУ «Київський політехнічний інститут» і розроблені ними комп'ютерні програми є складовою частиною дипломних проектів.

Підтвердженням цього є наданий податковим органам договір між ТОВ «СКОУП» та Тимчасовим науково-технічним колективом (в особі керівника ОСОБА_4.) від 05.06.2011 на розробку комп'ютерної програми «Комплекс експрес-розробки та аналізу інвестиційних проектів»; договір підряду від 02.12.2009 ТОВ «Прима-Консалтинг» (контрагент ТОВ «СКОУП» за Системою автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань) та тим же Тимчасовим науково-технічним колективом (в особі керівника ОСОБА_4.) на розробку комп'ютерної програми «Логістична оптимізація каналів розподілу продукції автодилера».

Згідно договорів та актів прийому-передачі встановлено, що виключні права на останню комп'ютерну програму були передані за ланцюгом: ТОВ «Прима-консалтинг» - ПП «ТОВ «Автоцентр-Харків» - ТОВ «Іст-Інвест» - ТОВ «СКОУП».

Також податковий орган посилався на висновок суб'єкта оцінювальної діяльності ОСОБА_12, за яким вартість досліджуваних комп'ютерних програм становить 15 тис. грн. та 17 тис. грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сума податкового кредиту 19 140 000 грн. не підтверджена належними первинними бухгалтерськими документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення в цій частині тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності; ознак фіктивності на час здійснення господарської діяльності підприємства не мали, тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «СКОУП» податкових накладних.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської діяльності. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку з підтвердженням матеріалів справи відсутності факту здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «СКОУП», в результаті чого відсутні правові наслідки для обох сторін за договорами, є правомірним нарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на додану вартість.

Викладене дозволяє погодитись з висновком суду першої інстанції про правомірність визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, касаційна скарга Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області підлягає задоволенню, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 - скасуванню, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2014 - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2014 скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2014.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний